Шанові співвітчизники, ваша здатність співчувати безмежна, пишаюся вами! Ви здібні співчувати своєму ворогові, який ладен вас змішати з гівном, і неодмінно змішає за першої можливості. Також ви ладні співчувати тому, хто може вашого ворога розчавити двома пальцями, але йому на вас настільки насрати, що він не помітив ані вашого співчуття, а ні ваших втрат, ані своїх. Але у вашому співчутті є одна дуже корисна риса, мабуть, тепер торгівля квітами у Києві буде дуже прибутковим бізнесом, якби я жив у Києві то неодмінно б над цим замислився. Адже приводів поспівчувати ще комусь у вас буде безліч у найближчі часи. Так хтось може грошенят заробить на вашому співчутті. Ось вам весела цікавинка з Франції, сумної та заплаканої (https://www.facebook.com/bocharik/posts/1196842036997811?pnref=story ). Роздивіться її уважненько, та поспівчувайте краще самі собі. Вам є про що замислитися.
Цікаву річ нещодавно почув я від тих, хто бував на Луганщині, на звільнених територіях, у «сірих» зонах, «на пєрєдкє» і так далі. Кажуть, мовляв, побільшало випадків «братання» на фронті. Це коли вояки ВСУ, чи МВД України та їхні орко-опоненти йдуть назустріч один одному, зустрічаються десь поблизу своїх позицій, дістають горілку та закуску, сідають бенкетувати, братаються, налагоджують зв'язки. Мовляв, миру – мир, солдату – дємбєль. Той, хто мені розповідав це, ще й зітхнув наприкінці: коли ж, мовляв, ця війна за таких розкладів скінчиться! Я тоді одразу й не збагнув, що на таке відповісти, тепер знаю, ось послухайте: коли час прийде – тоді й скінчиться, от воно як буде! Мені одразу, як слово «братання» чую, то згадується, радянська історична наука – «продажная дєвка» радянської пропаганди. Бо вона, захлинаючись розповідала про братання на фронтах Імперіалістичної Війні. Кажучи людськими словами: Першої Світової. Тоді, як казала «продажная дєвка», мобілізовані німецькі пролетарі та селяни зі своїх окопів повзли брататися із своїми «братами» з російської армії, домовляючись, як вони разом повернуть багнети проти буржуїв-поневолювачів. Але, на честь німецьких пролетарів, вони виявилися набагато розумнішими за своїх «братів», вони марксизмом швиденько «перехворіли», та вирішили «поневолювачів» не чіпати. До них марксизм з ідеями дурнуватої рівноправності з поневоленими народами трохи згодом приповз, ось тепер вони й мають… чи то, може, їх мають всілякі «поневолені народи», не знаю, невдовзі роздивимось. А щодо рівноправності, то ліпше за полковника Кольта ніхто людям шансів так і не вирівняв. БохЪ, кажуть, зробив людей різними, а полковник Кольт дав їм рівні шанси. Подякуємо пану полковнику!
А щодо братання, то коли з обох боків заговорить «арта», а вона потроху вже говорить, то свіжопобратані швиденько забудуть хто кому чогось колись там наливав. До речі, уявляєте, як це пікантно, хтось з тих, хто побратавсь у 1917-18 роках потім мали шанс «скріпити стосунки» у 1941-42 році, чи трохи згодом. Щось я останнім часом одного кумира молодості згадувати почав, але ось таке згадалося: «… не бывает атеистов в окопах, под огнём.» Не буває й пацифістів, та й побратими тільки у своїх окопах залишаться.