Читайте початок статті.
2.3) «Серед потенційних гарантів безпеки багато країн, з якими Україна вже має безпекові угоди. Чим нові договори відрізнятимуться від попередніх?
…ці угоди ніхто не буде скасовувати. Наприклад, минулого тижня Верховна Рада (моя стаття „Зе зневажає парламент!“ указує, як правильно називати український законодавчий орган – Г. М.) ратифікувала угоду про сторічне партнерство з Великою Великобританію (проект Закону про ратифікацію Угоди про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії № 0332 було внесено до парламенту Президентом України 02.08.2025 й ратифіковано Верховною Радою України 17.09.2025 із такими результатами голосування народних депутатів України: за – 295 («СН» – 187 з 230, «ЄС» – 21 із 26, «Батьківщина» – 14 з 25, група «Платформа за життя та мир – 9 із 21, група „Довіра“ – 15 з 19, „Голос“ – 13 із 19, група „Партія «За майбутнє» – 10 з 17, група «Відновлення України» – 9 із 17, п/ф – 17 з 22), проти – 0, утрималось – 0, не голосувало – 25; після ратифікації й підписання 18.09.2025 Президентом України проект Закону № 0332 від 02.08.2025 став Законом України «Про ратифікацію Угоди про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії» № 4604-IX від 17 вересня 2025 року – Г. М.). Якби ми вважали, що ці угоди вже віджили своє, то ми їх не ратифікували б“: і тут Сергій Кислиця, будучи досвідченим кадровим дипломатом згідно параграфа 1 та ще й спеціалістом із міжнародного права, сплутав грішне з праведним, оскільки ці так звані безпекові угоди, котрі насправді не містять жодних гарантій безпеки, бо в них ідеться лише про гарантії безпекових допомоги чи підтримки та співробітництва, хоча ідіот Зе зі своєю Зе-ко вперто називали їх угодами про гарантії безпеки, й не передбачають і не потребують їхньої парламентської ратифікації, що, до прикладу, виразно демонструє Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії від 12 січня 2024 року, оприлюднена того ж дня Офіційним інтернет-представництвом Президента України, тільки самою своєю назвою й Частиною IX „Заключні положення“ (пункт „Набрання чинності“), в котрій однозначно вказано, що „Положення цієї Угоди набирають чинності з моменту її підписання“ і, як бачимо, без ратифікації парламентами, не мають нічого спільного із зовсім іншою угодою – Угодою про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії від 16 січня 2025 року, так само оприлюдненої того ж таки дня тим же ж Офіційним інтернет-представництвом Президента України, у якій в статті 12 „Набрання чинності, строк дії та припинення“ наголошено, що „1. Ця Угода набирає чинності з дати отримання Сторонами останнього повідомлення про виконання їхніх внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності…
4. Україна зареєструє цю Угоду відповідно до положень статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй (зазначена стаття Статуту ООН звучить так: «1. Кожен договір і кожна міжнародна угода, укладені будь-яким Членом Організації Об'єднаних Націй після набрання чинності цим Статутом, повинні бути за першої нагоди зареєстровані в Секретаріаті і ним опубліковані.
2. Жодна зі сторін будь-якого такого договору або такої міжнародної угоди, не зареєстрованих відповідно до пункту 1 цієї статті, не може посилатися на такий договір або угоду в жодному з органів Організації Об'єднаних Націй» – Г. М.)“ (нічого подібного Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії не містить, але досвідчений кар'єрний дипломат та ще й спеціаліст із міжнародного права Кислиця, сплутавши грішне з праведним, змішав усе до купи – непотрібну ратифікацію даної Угоди й потрібну ратифікацію Угоди про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії).
3
Тому в підсумку маємо кілька висновків, у котрих немає нічого мого суб'єктивно-особистісного, бо вони випливають із об'єктивно-сухих фактів параграфа 2, що такий досвідчений кадровий/кар'єрний дипломат, яким є Сергій Кислиця відповідно до параграфа 1,
3.1) не повинен був робити категоричний умовивід, що після розмови з Дональдом Трампом „Віктор Орбан змінить свою позицію“ й відмовиться „від закупівлі російської нафти і газу“, бо п. 2.1 параграфа 2 повністю це заперечив,
3.2) не мав допустити промаху й так опростоволоситися, примудришись заперечити те, що дійсно відбулося у Білому домі 18 серпня 2025 року під час зустрічі Президента США із західними лідерами та що на власні вуха почув Зе, як свідчить п. 2.2 параграфа 2, і загалом робити занадто схвальні й багатообіцяючі та багатоочікуючі припущення щодо американського треку, адже на практиці такого щось не спостерігається, особливо після ганебних переговорів Трампа з каЦАПським виродком Пу на Алясці 15 серпня 2025 року, виною чому є Президент США Дональд Трамп (узагалі ж професійні дипломати, тим паче досвідчені, мають бути обережними й стриманими в своїх оцінках; мабуть недарма Президент Франції Шарль де Ґолль свого часу говорив, що „дипломати корисні тільки тоді, коли ясна погода. Як тільки починається дощ, вони тонуть у кожній його краплі“, ці слова котрого я вже наводив у своїй аналітичній роботі „Зе-ідіотизм – він і в МЗС України – Зе-ідіотизм!«), й
3.3) та ще й заодно і спеціаліст із міжнародного права зовсім не виглядає таким спеціалістом згідно п. 2.3 параграфа 2, оскільки, сплутавши грішне з праведним, змішав усе до купи – непотрібну ратифікацію Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії від 12 січня 2024 року й потрібну ратифікацію Угоди про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії від 16 січня 2025 року.
Отакими, на підставі вказаного вище, вийшли в параграфі 3 мої висновки про Кислицю та його інтерв'ю.
