Читайте початок статті, ч. 2, ч. 3. 

   ЭД ГРИФФИН: и все же эти люди, которые были запрограммированы и, как вы говорите, находятся на местах и склонны к восприятию советского образа мышления...

   ЮРИЙ БЕЗМЕНОВ: большинство из них, да. В результате психологического удара, когда в будущем они увидят, что из себя представляет «красивое общество равенства и социальной справедливости» в действительности, очевидно, они восстанут. Они станут очень несчастными и разочаровавшимися людьми (виділено Г. М.), а марксистско-ленинский режим не допускает наличие таких людей. Очевидно, они присоединятся к инакомыслящим – диссидентам…    Сейчас Вы можете стать популярным как Дэниел Элсберг (колишній американський офіцер, колишній воєнний аналітик та антивоєнний активіст, який 13 червня 1971 року оприлюднив через щоденну третю за тиражем газету «Нью-Йорк таймс» («Ньй-Йоркські часи") таємні "Документи Пентагону" – "Американо-в"єтнамські відносини, 1945 – 1967: дослідження" – Г. М.) или Джейн Фонда (акторка, модель і письменниця – Г. М.) для того, чтобы стать диссидентом и смело критиковать Пентагон (МО США та сама його будівля – Г. М.). В будущем эти люди просто будут раздавлены как тараканы за критику правительства.    Никто не собирается платить им за их красивые и благородные идеи относительно равенства. Это то, чего они не понимают и это, конечно, будет самым большим ударом для них.    Процесс деморализации в Соединенных Штатах в основном закончен. Фактически деморализация достигла такой глубины и объема, о которых ни Андропов, ни его эксперты не могли даже мечтать. большинство из этого сделано самими американцами по отношению к американцам благодаря снижению моральных стандартов. Как я уже говорил ранее, доступ к реальной информации уже не имеет значения. Человек, который был деморализован, не способен воспринимать истинную информацию. Реальные факты ему уже ни о чём не говорят, даже если я нагружу его информацией с подлинными доказательствами, документами и фотографиями, он откажется этому верить. В этом и заключается трагедия деморализации (Путін думав, що з обранням Президентом України Януковича деморалізація української нації зі сторони РоССіі досягла свого піку й тому можна переходити до наступного етапу – примітка та виділення Г. М.).

   Следующая стадия – дестабилизация – занимает всего от 2 до 5 лет, чтобы дестабилизировать нацию. Наиболее уязвимыми являются экономика, международные отношения и система безопасности. Вы можете явно видеть, что в некоторых деликатных областях, типа безопасности и экономики, влияние марксистско-ленинских идей в Соединенных Штатах является абсолютно фантастическим. Я не мог даже подумать 14 лет назад, когда приземлялся на этом континенте, что процесс пойдет так быстро. Большинство американских политических деятелей, СМИ, система образования внушают молодому поколению людей, что мы живём в мирное время. Это ложь. Соединенные Штаты находятся в состоянии войны; это необъявленная, но настоящая война – против основных принципов и ценностей американской системы. И инициатор этой войны, как ни смешно это звучит – мировая коммунистическая система или мировой коммунистический заговор (міровую коммуністічєскую сістєму замінила РоССія та її однодумці в зовнішній політиці, зокрема, Китай, а дестабілізація Московією України за президентства Януковича досягла свого результату менш ніж за 4 роки  – примітка й виділення Г. М.). Не знаю напугал я вас или нет. Если вы до сих пор не боитесь, ничто не может испугать вас.   

   ЭД ГРИФФИН: хорошо, так что нам делать? Каковы ваши рекомендации американцам?   

   ЮРИЙ БЕЗМЕНОВ: первая вещь, какая приходит на ум, конечно, должно быть очень сильное национальное усилие по обучению людей в духе реального патриотизма. Второе – необходимо объяснить реальную опасность социализма-коммунизма, государства "всеобщего благоденствия", правительства "большого брата"... В тот момент, когда, по крайней мере, часть населения Соединенных Штатов поймёт, что опасность реальна, они должны будут заставить свое правительство прекратить помогать коммунизму (а згодом, після розвалу СССР, прєкратіть помогать РоССійской Фєдєраціі, як це було фактично аж до 2014 року, коли Московія – РоССія після двох етапів підривної діяльності проти України – деморалізації та дестабілізації – перейшла до третього – організації кризи й управління нею у вигляді інтервенції, розв"язавши неоголошену війну супроти нашої Батьківщини і тимчасово окупувавши українські Кримський півострів та ОРДЛО: все, як і попереджав Юрій Бєзмєнов у вже дуже далеких 1983 – 1984 роках! – примітка і виділення Г. М.)" (Livejournal: aillarionov, 8 липня 2020 року).    

   Ось таке вийшло попередження з минулого із повчанням – уроками для майбутнього включно з Україною…

   Але давньогрецький філософ Парменід констатував: "Не існує ні минулого, ні майбутнього, бо минуле вже не існує, а майбутнє ще не існує". І тут, як на мене, можна дискутувати із Парменідом…

   А ось, як про "идеологическую подрывную деятельность" згідно Бєзмєнова говорить представниця самого Заходу, уродженка Канади, журналістка, письменниця, політична та державна діячка українського походження (її мама – українка) Христя Фріланд (крім рідних англійської і української, володіє й російською мовою): "Российская пропаганда поражает. Мы все давно забыли, как работала советская пропаганда, поэтому не были к такому готовы. Удивляет, что пропаганда работает, причем не только в России, но и на Западе (виділено Г. М.).

   Сейчас российская пропаганда продвигает две идеи. Первая – в Украине идет внутренняя гражданская война. Вторая – Украина исторически принадлежит России…

   Мы не знаем, на что еще способен Путин. Он строит авторитарный режим. Для человека демократичного склада такие шаги, как захват Крыма, абсолютно чужды. Европейский лидер не может даже помыслить о том, чтоб сказать: "Ты должен быть с нами в союзе, ты нам принадлежишь". А Путин думает, что так можно" (інтернетресурс "НВ": "Видеть в Путине гениального стратега ошибочно – канадский политик", 20 березня 2015 року).

   Та от, як оцінила ситуацію через 31 рік після фрагментів інтерв'ю Юрія Бєзмєнова відома українська письменниця Оксана Забужко: "Технології інформаційної диверсії, розроблені КДБ, працюють і після розвалу СРСР.

   Потрібно порівнювати не російське чи українське та протиставляти їх, потрібно виходити з порівняння української та західної історії, адже у них є дуже багато спільного. Ані у Заходу, ані в України немає власної тези стосовно того, що саме зараз відбувається. Маю зізнатися, що здригаюся кожного разу, коли чую від своїх західних співрозмовників про "український дискурс", "українську версію подій", оскільки такі заяви виходять з припущення, що Україна має власний публічний простір для обговорення життєво важливих питань існування як держави, ухвалення певного національного консенсусу.

   Це велика помилка. В України такого публічного простору немає. Українські медіа насправді не репрезентують націю, і всі ми знаходимося під довгостроковим впливом російської історії, яка у часи мого студентства, а це було за часів СРСР (тому треба знати, про що йдеться у моїй публікації "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" – Г. М.), називалася "ідеологічна диверсія". І її метою було не просто створення пропаганди; це прагнення створити в суспільстві опонента повністю викривлену картину реальності, в якій ніхто, незважаючи на доступність інформації, не зможе дійти логічних висновків стосовно самозахисту та оборони власної країни, сім'ї чи спільноти.

   Україна є сусідом країни, якою керує наступник того ж КДБ (про цю "контору глубокого бурєнія" КГБ можна дізнатися більше із моєї аналітичної роботи "Москва – Тель-Авів – Київ" – Г. М.), що відповідав за розробку технологій інформаційної диверсії. Саме ці техніки, що використовувалися за часів Холодної війни, використовуються ними й досі – не лише у Росії, але й в Україні, Великобританії, по всьому світу. Саме тому я кажу, що ми усі є певною мірою жертвами російського дискурсу.

   Десять років чи більше, відвідуючи форуми чи займаючись перекладами, я бачила, як на Заході сприймали Україну: мені одразу казали "так, ми все знаємо про вас. Україна – це розділена країна, половина є прозахідною, інша половина є проросійською". Це відоме кліше – ви могли більше нічого не знати про Україну, але точно чули, що це розділена країна. Насадження цього кліше – частина інформаційної підготовки Росії до нинішньої війти, насадження стереотипу про Україну як про майже неіснуючу, розколоту країну (виділено Г. М.)… Є ще багато пропагандистських трюків, котрі ми не помічали.

   У березні 2014 року, коли увага світу була зосереджена на анексії Криму (та увага проявлялася більше на словах, як свідчить мій матеріал "Два чоботи – пара" – Г. М.), в дні так званого референдуму (що то був за "референдум", можна дізнатися із моєї публікації "Час показав…", та як треба й не треба реагувати на проведення там РоССієй "виборів" показує моя праця "Непрофесіоналізм і політична шизофренія" – Г. М.) у Росії сталася ще одна важлива річ. Російський парламент прийняв закон, що подовжував строк секретності документів ВНК (російською буде ВЧК – Всєроссійская чрєзвичайная коміссія по борьбє с контррєволюцієй і саботажєм або просто ЧК – предтеча НКВД і КГБ – Г. М.), НКВС (російською – НКВД – Г. М.) та КДБ (КГБ російською – Г. М.), виданих з 1919 по 1991 рік. Думаю, це найкращий доказ того, що ті ж самі техніки застосовуються і досі. Ми всі – жертви інформаційної війни, що триває останні 20 років (виділено Г. М.)…

   У 90-х роках українські медіа намагалися створити публічний простір для національної дискусії. Це був такий собі період постколоніального відродження. Різкий поворот відбувся на межі тисячоліття; з того часу присутність російських медіа в Україні, російського контенту в українській пресі та російських наглядачів все збільшувалася.

   Власне, федералізації (вона певним чином закладена в "Комплєксє мєр по виполнєнію Мінскіх соглашєній", що наведений у моїй аналітичній роботі "Про "вату" в головах!" – Г. М.), якої зараз вимагає Росія, передувало розчленування українського інформаційного поля. В країні немає жодної газети, яка б покривала усю країну, від Ужгорода до Донецька. Є регіональні видання… Нам довелося битися у війні, маючи націю, яка майже нічого не знає про себе через таку викривлену подачу того, чим насправді займалося українське суспільство останні 15 років (виділено Г. М.).

   У цій війні на кону стоїть не те, чи штовхнуть Україну знову у російську сферу впливу. Навіть не те, чи вдасться Кремлю розділити та розколоти ЄС так же, як він намагався зробити з Україною. На кін поставлено ключове для усієї нашої нації питання – у ХХІ сторіччі, та, можливо, навіть у наступному. А саме – до якої межі можна маніпулювати суспільством? Чи ми готові лишити нашим дітям і онукам новооруелльский світ, з яким ми зіткнулися у цій війні? Чи повіримо ми у величезне потьомкінське село, створене за кращими технологіями Луб'янки (Лубянская площадь Москви, де знаходилися й діють органи государствєнной бєзопасності, починачи від ЧК і закінчуючи КГБ СССР – ФСБ РФ – виділення й примітка Г. М.) та Голлівуду (район міста Лос-Анджелес – центр американської кіноіндустрії – виділення і примітка Г. М.), яке навчилося створювати абсолютно нереальну картину світу, синтез Оруелла (Джордж Оруелл – Ерік Артур Блер насправді – учень Олдоса Гакслі, британський письменник, який у своїй виданій 17 серпня 1945 року антиутопічній, антисталінській та антиСССРівськй повісті "Ферма тварин" («Animal Farm") писав: "Отже, товариші, яка природа цього нашого життя? Гляньмо йому ввічі. Життя наше нужденне, повне виснажного труду та коротке. Приходимо на світ; паші, що нам дають, вистачає якраз на те, щоб дух наш не покинув тіла, а тих зпоміж нас, хто працездатний, примушують працювати до останнього атому наших сил. Як тільки нашій придатності приходить кінець, нас негайно з огидливою жорстокістю заколюють…

   Чому ж тоді живемо далі у цих нужденних умовах? Тому, що майже цілість вироблених нашою працею вартостей крадуть у нас людські істоти. Ось де, товариші, відповідь на всі наші проблеми. Можна вмістити їх в одному слові – Людина. Людина це наш одинокий, справжній ворог…

   Чи не стає тоді прозорим, мов кришталь, що зло у нашому житті походить від тиранства людських істот? Позбудьмося тільки Людини, і витвір нашої праці стане нашою власністю. Майже за день могли б ми стати багатими та вільними. Що нам для цього робити? Нумо, трудімося день і ніч, душею й тілом, над поваленням людського роду! Ось мій заклик вам, товариші: бунт!..

   Пам'ятайте, товариші, хай ваша рішучість буде непохитна… Не слухайте ніколи, коли вам казатимуть, що в людини і тварини спільні Інтереси, що добробут одного із них, це добробут другого. Це все брехні… А між нами товариші, хай буде повна єдність, повна дружність у боротьбі. Усі люди – вороги. Усі тварини – товариші…

   Усі тварини рівні, але деякі рівніші, ніж інші"; а в опублікованому 8 червня 1949 року та забороненому у СССР до 1988 року своєму антитоталітарному романі-антиутопії "1984" вказав: "Ідеали, встановлені Партією, були чимось величезним, жахливим і блискітливим – світ сталі і бетону, жахливих походів військ і страхітливої зброї – нація воїнів і фанатиків…, усі думають однакові думки, носять однаковий одяг і кричать однакові гасла, безупинно працюють, боряться, святкують, піддаються гонінням – триста мільйонів людей і усі з однаковим обличчям…

   Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди – брехнею, Міністерство Любові – тортурами, а Міністерство Достатку морить голодом…  

   Партія прагне влади лише заради себе самої. Нас не займає чуже благо, нас займає лише влада. Ні багатство, ні розкіш, ні довге життя, ні щастя лише влада, чиста влада… Ми знаємо, що владу ніколи не захоплюють для того, щоб від неї відмовитися. Влада – не засіб, вона – ціль. Диктатуру започатковують не для того, щоб охороняти революцію; революцію роблять тому, щоб встановити диктатуру. Мета репресій – репресії. Мета тортури – тортури. Мета влади – влада" – виділено Г. М.) та Гакслі (Олдос Гакслі – британський письменник, автор опублікованого в 1932 році роману-антиутопії "Прекрасний новий світ" – примітка й виділення Г. М.)?..

   Втім, мені спав на думку один цікавий приклад: кілька тижнів тому я давала інтерв'ю угорській журналістці, молодій дівчині, яка більшу частину свідомого життя провела у ЄС. Я пояснювала їй, чому Україна двадцять років не говорила про себе, тоді як Росія увесь цей час вигадувала неправдиві історії про Україну та годувала ними світ. Вона слухала дуже уважно, а потім запитала: "Але ж усі ЗМІ маніпулюють громадською думкою, в усьому світі. Це їх характеристика за визначенням". І саме цей аргумент я чудово пам'ятаю як одну з технік радянської контрпропаганди: зрівняти супротивників, сказати, що обидва мають недоліки, обидва брешуть (виділено Г. М.). І я тут же зреагувала: "Є різниця, маніпулюєте ви своїми глядачами, щоб продати їм новий шампунь, чи щоб змусити їх напасти на іншу країну та вбивати її громадян з вигаданої причини". Якщо мова йде про природнє бажання жити краще, це одна справа; якщо ж насаджується агресія, заздрощі, ненависть, а потім все це мобілізується – це вже технологія контрольованого безумства. І всі ми певною мірою є жертвами цих технологій, які у Росії, для прикладу, використовуються вже поколіннями (виділено Г. М.)" («НВ": "Контрольоване безумство. Росія десятиліттями обманює світ", 19 вересня 2015 року).

   Що ж, висновок є очевидним: й Христя Фріланд і Оксана Забужко в 2015 році підтвердили те, що Юрій Бєзмєнов говорив у 1984 році!

   А Оксана Забужко й ще раз це підтвердила уже в 2022 році: "Трохи втомилась заспокоювати своїх західних друзів (у них усіх panic disorder чи щось близько того). Зокрема пояснювати, що це й є головна зброя Кремля – індукований психоз: замість жити своє життя, творити-будувати-мислити-розвиватись, ви спускаєте енергію й невідшкодовний час свого життя в чорний унітаз "планів Путіна": він диктує вам свій порядок денний (виділено Г. М.). На фіга ж йому якось іще "нападати", коли він і без зайвих затрат, надурняк може вас розчудесно паралізувати якою-небудь одною ексцентричною новиною, і ви ні про що більш не будете думати цілими днями?..

   Колись на моїх очах у такий спосіб було паралізовано ціле покоління інтеліґенції – покоління моїх батьків, оте, котре починаємо називати "Задушеним Відродженням" – і я знаю, наскільки для нас досі – досі!!! – "невидимими" й незначними здаються ці форми психологічної війни, хоча в КГБ ними займались цілі департаменти: досі "Арештовану Коляду" ми бачимо – обшук-арешт-тюрма, це "понятно", а неможливість, десятиліттями, для десятків тисяч людей займатись улюбленою працею – це вже "не так понятно", і ніби й "не так страшно" – не повісили ж, як Івасюка (про нього йдеться у моєму дослідженні "Україні після відновлення незалежності й державності – 30 років і буде ще 130 й буде ще 1030 і буде ще багато років…" – Г. М.), не зарубали, як Горську (Алла Горська – українська художниця, відома правозахисниця, народилася 18.09.1929 та загинула 28.11.1970 – Г. М.), не "залікували" в тюрмі до смерти, як Марченка (Валерій Марченко – український дисидент і політв'язень совєтского рєжіма, 16.09.1947 – 07.10.1984 – Г. М.) й Снєгірьова (Гелій Снєгірьов – письменник, журналіст, совєтскій дисидент та політв'язень – Г. М.)! – ну, а вже коли людина роками тільки тим і зайнята, що "грає в шахи" з КГБ, навіть на прогулянці з рідною дитиною обдумуючи стратегії захисту й нападу, то така людина просто зникає з усіх радарів, навіть в очах своїх близьких:

   Що ти кажеш, татку?

   Нічого, нічого, доцю, це я думаю, як я з одним дядьом буду розмовляти...

   І так дівчинка звикає, що татко завжди зайнятий. Іноді, коли під час прогулянки його внутрішній монолог проривається уривчастим бурмотінням, вона перепитує:

   Це ти думаєш, як з одним дядьом будеш розмовляти?..

   Так, так...

   І тільки через пів століття, вирісши, дівчинка розуміє, що її теж тоді було окрадено: вона теж жертва психологічної війни – андроповські технології "непомітно" відгризли і в неї колосальний шмат ресурсу, якого вона недоотримала через те, що її батьки в цей час мусили готуватись до наступного допиту і, замість спогадів, писати скарги в ЦК КПРС...

   А сьогодні Путін (про котрого розповідають мої праці "Подякуймо Путіну…", "Liberté, Égalité, Fraternité", "Дружбани!" та "Московітскій дружбан – собача людина чи людина-собака, або Homo putinus" – Г. М. ) – продукт "андроповської школи" (Юрій Андропов з 18 травня 1967 по 26 травня 1982 року був Прєдсєдатєлєм КГБ СССР, де із 1975 по 20 серпня 1991 року служив підполковник Владімір Путін – Г. М.) – застосовує цю технологію вже в масштабі цілих країн. І всі ведуться. 

   Далі буде...