Кожна влада,

                                                                                             крім елементів сили матеріальної,

                                                                                             потребує ще сили духовної.

                                                                                                               Іван Лисяк-Рудницький,

                                                                                                                     політолог, публіцист.

 

   З чого ж це все починалося? А починалося воно ось так…

                                                                                     1

   21 червня 2000 року «у місті Москві… в одному дійсному примірнику російською мовою» тодішній Президент України Леонід Кучма, про котрого я в своїй праці «Дружбани!» ще у вересні 2018 року писав, що він «відзначився в гірший бік, обплутуючи Україну путами СНГ, де править бал Москва, – на користь Росії та свого дружбана Путіна», а у своєму пізнішому дослідженні «Західно-російські топтання по українських кістках, включаючи Страсбурзьку змову, продовжуються, або Януковичу – смерть і Кучмі – тюрма!», де продемонстрував усі «здобутки» Леоніда Кучми, я наголосив, що  «однозначно після всього цього, що Кучма натворив, він не має права насолоджуватися життям на волі, а повинен сидіти в тюрмі!», підписав Рішення про створення Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав із застереженням «Рішення набуде чинності для України за умови його ратифікації Верховною Радою України»;

   «За винятком положень, що допускають міжнародну правосуб'єктність Антитерористичного центру держав – учасниць СНД».

                                                                                     2

   1 грудня 2000 року «у місті Мінську… в одному дійсному примірнику російською мовою» Леонід Кучма підписав Рішення про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав знову ж таки з застереженням «Рішення набере чинності для України за умови його ратифікації Верховною Радою України»;

   «За винятком положень, що допускають міжнародну правосуб'єктність Антитерористичного центру держав – учасниць СНД».

                                                                                     3

   30 листопада 2000  року «у місті Мінську… в  одному дійсному примірнику російською мовою» на той час Прем'єр-міністр України Віктор Ющенко підписав Рішення про фінансове забезпечення діяльності Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав із застереженням «Рішення набере чинності для України за умови його ратифікації Верховною Радою України». «За винятком  положень,  що допускають міжнародну правосуб'єктність Антитерористичного центру держав – учасниць СНД».

   3. «Фінансування Антитерористичного центру держав – учасниць СНД у 2000 – 2001 роках буде здійснюватись у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на часткові внески до єдиного бюджету органів СНД».

                                                                                     4

   7 серпня 2001 року Кучма вніс до Верховної Ради України проект Закону про ратифікацію Рішень про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав № 0275, який був прийнятий парламентом 4 жовтня 2001 року: його поіменно підтримали 306 народних депутатів України, включаючи олігархів, різноманітних відомих персон і тих осіб, що завжди були на стороні РоССіі та згодом на її користь зрадили Україну, але Георгій Манчуленко, себто я, будучи противником проросійської політики, а подібні надбудови – це саме вона, бо в таких надбудовах завжди була зацікавлена Московія – РоССія, у котрих вона постійно націлювалася отримати ключову роль, намагаючись будь-яким чином відроджувати щось схоже на СССР, де би Москва знову стала єдиним центром (до прикладу, як свідчить мій матеріал «Час показав…», той же ЄЕП, про перипетії із котрим детально розповідає мій дослідницький матеріал «Єдиний економічний простір: захІд і вИхід України з нього із 9-річним запізненням»), не голосував.

   Після цього рішення парламенту, підпису Леоніда Кучми 31 жовтня 2001 року й оприлюднення законопроект № 0275 став Законом України «Про ратифікацію Рішень про створення та діяльність Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав» № 2758-III від 4 жовтня 2001 року: «Верховна Рада України  постановляє:

   1. Рішення про створення Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписане 21 червня 2000 року в м. Москві, та Рішення про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписане 1 грудня 2000 року в м. Мінську, ратифікувати з таким застереженням щодо кожного з цих Рішень:

   „За винятком положень, що допускають міжнародну правосуб'єктність Антитерористичного центру держав – учасниць СНД“.

   2. Рішення про фінансове забезпечення діяльності Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписане 30 листопада 2000 року в м. Мінську, ратифікувати з таким застереженням:

   „Фінансування Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у 2000 – 2001 роках здійснюватиметься в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на часткові внески до єдиного бюджету органів СНД“.

                                                                                     5

   7 жовтня 2002 року „у м. Кишинів… в одному дійсному примірнику російською мовою“ Леонід Кучма без застережень підписав Протокол про затвердження Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав.

                                                                                     6

   16 липня 2003 року все той же Леонід Кучма вніс до Верховної Ради України проект Закону про ратифікацію Протоколу про затвердження Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав № 0127, котрий був прийнятий парламентом 7 квітня 2004 року: за нього поіменно проголосували 255 народних депутатів України (результати голосування схожі зі схваленням законопроекту № 0275), але я, як і попереднього разу (п. 4), не голосував.

   Після схвалення парламентом законопроекту № 0127, підпису Кучми 26 квітня 2004 року й оприлюднення він став Законом України „Про ратифікацію Протоколу про затвердження Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав“ № 1669-IV від 7 квітня 2004 року: „Верховна Рада України  постановляє:

   Протокол про затвердження Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів н територіях держав – учасниць Співдружності Незалежних  Держав, підписаний 7 жовтня 2002 року в м. Кишиневі  (додається*), ратифікувати з такими застереженнями:

   Україна братиме участь у спільних антитерористичних заходах шляхом сприяння Сторонам у передислокації спеціальних антитерористичних формувань, перевезення зброї або надання Стороні, яка запитує, своїх сил і засобів із додержанням вимог національного законодавства.

   У разі вчинення учасником спільного антитерористичного заходу правопорушення на території України він несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

   Сторона, яка запитує, звертаючись до Української Сторони з проханням про проведення спільних антитерористичних заходів, тим самим, визнає ці застереження обов'язковою для себе невід'ємною складовою частиною Протоколу“.

                                                                                     7

   28 листопада 2006 року „в  місті Мінськ в одному дійсному примірнику російською мовою“ тодішній Президент України Віктор Ющенко (він згадується в моїх роботах „Європа – у перехресті прицілу! Скріпальскоє продолжєніє…“ та „Сила і Честь“: „гарний“ початок…») підписав Рішення про внесення змін і доповнень до Положення про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав із застереженням «За винятком пунктів 11, 13, 16, 17 та 19, а також положень, що передбачають міжнародну правосуб'єктність Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав».

                                                                                     8

   7 грудня 2007 року той же Віктор Ющенко вніс до Верховної Ради України проект Закону про ратифікацію Рішення про внесення змін і доповнень до Положення про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав № 0004, який був прийнятий парламентом 6 березня 2008 року: його підтримали поіменно 427 народних депутатів України (теж багато цікавих персон за нього голосували).  

   Після цього рішення парламенту, підпису Ющенка 24 березня 2008 року та оприлюднення законопроект № 0004 став Законом України «Про ратифікацію Рішення про внесення змін і доповнень до Положення про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав» № 127-VI від 6 березня 2008 року: «Верховна Рада України  постановляє:

   ратифікувати Рішення про внесення змін і доповнень до Положення про Антитерористичний центр держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписане 28 листопада 2006 року у м. Мінську (додається), із застереженням такого змісту:

   „За винятком пунктів 11, 13, 16, 17 і 19, а також положень, що передбачають міжнародну правосуб'єктність Антитерористичного центру держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав“.

   А я все чекав, коли ж українська влада нарешті схаменеться й почне звільняти Україну від цих московських пут, але чекати, на жаль, як можна пересвідчитися далі, довелося дуже довго… 

   Читайте закінчення статті – ч. 2.