Кожен, хто 2 вересня 2021 р. заглядав на початкову сторінку пошукової системи Google, міг побачити там незвичний малюнок-doodle. На ньому зображено якогось дядька-бороданя в оточенні колб, мікроскопів, штативів та іншого лабораторного обладнання, а подекуди тло закриваюсь краплини-поля огляду мікроскопічного об'єктиву із юрмами вошей. Щось пост-модерне чи сюрреалістичне…

Фактично ж тут зображено насправді видатного діяча науки й людину-героя та звитяжця в одній поставі.

Рудольф Штефан Ян Вайґль (пол. Rudolf Stefan Jan Weigl (Wejgel) — лікар, біолог, імунолог. Саме він виготовив вакцину проти епідемічного висипного тифу.

Рудольф Вайґль народився 2 вересня 1883 року у маркграфстві Моравія (тоді це була територія Австро-Угорської імперії). Його батьками були чеські німці. У п'ятирічному віці він втратив батька. Ним опікувався вітчим, який був учителем гімназії у Стрию, яку закінчив Рудольф.

Пізніше він навчався у Львівському університеті на біологічному факультеті. Після студіювання майбутній вчений працював асистентом професора Йозефа Насбаума-Гіляровича, під керівництвом якого захистив докторську дисертацію та став викладати у Львівському університеті.

З початком Першої світової війни Рудольф Вайґль потрапив до армії, де служив військовим лікарем. Майбутній науковець стикнувся з епідемією висипного тифу серед австрійських військових і російських полонених. У 1918 році Вайґль першим у світі виготовив дієву вакцину проти епідемічного висипного тифу, що врятувала життя багатьох людей. У процесі роботи він сам заразився і перехворів цією хворобою. Виготовлену вакцину вперше випробував на собі. Його дослідження надалі використав у роботі з викорінення епідемічного висипного тифу його учень Генрик Мосінг.

Викладав у Львівському університеті Яна Казимира. Виїздив у наукові закордонні відрядження з метою поширення свого видатного відкриття.

У 1920 році у Львові створили Науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів Рудольфа Вайґля, який проіснував, керований професором, до 1944 року.

Саме із цим закладом пов'язані найбільш драматичні й звитяжні сторінки життя науковця. Після окупації Львова німцями влітку 1941 р. його не репресували й не усунули з видноколів (далося взнаки його німецьке коріння). Натомість нацистські високопосадовці зацікавилися його роботою й надали потужне фінансування для продовження досліджень у галузі боротьби із тифом. І саме завдяки цьому Вайґль зміг виконати шляхетну місію під носом у фашистів – він працевлаштував у дослідницьких проектах інституту численних львівських інтелектуалів-поляків та українців, осіб єврейського походження та діячів антифашистського підпілля (хтось налічував до 2000 таких осіб, яких Вайґль у такий спосіб врятував від голодної смерті, репресій чи відправки до Німеччини на примусові роботи). Тим, кого він не зміг працевлаштувати, він допомагав переховуватися й втікати від німецької каральної машини (поруч із ним у Львові такою ж шляхетною місію порятунку від фашистів опікувався й кир Андрей -  Митрополит Андрей Шептицький, а також його брат Климент Шептицький).

Згодом після другого повернення Совєтів до Львова саме цей факт роботи Вайґля в окупованому нацистами Львові спричинив безпідставні звинувачення його у колабораціонізмі (пізніше власне через це науковець не зміг стати Нобелівським лавреатом, хоч його кандидатуру висували на здобуття премії двічі).

Незважаючи на підтверджену участь вченого в Русі опору нацистам і його допомогу потерпілим від війни, науковець зазнав переслідування з боку комуністичної влади й вимушений був залишити Львів та емігрувати до Польщі.

Після війни завідував кафедрою біології у Краківському університеті, пізніше працював у Познані, у Медичному університеті.

У 1951 році Рудольф Вайґль пішов на пенсію. Помер у 1957 році в місті Закопане.

У 2003 році був зачислений до Праведників народів світу (згодом це звання отримав і Климент Шептицький).

Саме тому появу такого чудернацького doodle на сторінці пошукової системи Google варто вітати.

02.09.2021, для U. P. M. P.

P. S. Доля Рудольфа Вайґля стала ще одним ланцюгом, що з'єднав кармічними й історичними зв'язками Львів і Краків. А серед 2000+ працевлаштованих та схованих ним від нацистів осіб був справжній Геній. І хоча в інституті Вайґля він був лише простим годувальником вошей (тих вошей згодом використовували у дослідженні дій препаратів на інфекцію тифу), всі довкола знали його справжню потугу. Він був тим, хто доклався до написання найцікавішої сторінки в історії Львова міжвоєнної доби у першій половині ХХ ст. Тим, хто створив підвалини до бурхливого розвитку цілого оберемку теоретичних та прикладних наукових дисциплін у другій половині ХХ – початку XXI ст.

Мій нарис саме про цього Генія буде вже невдовзі готовий.