Повернення Сковороди

Китайський вчений і мудрець Конфуцій
жив понад 2,5 тисячі літ тому,
а й сьогодні він залишається другом і порадником
кожного китайця. Як і мудрець Конфуцій,
Сковорода без перебільшення наш сучасник,
наш співрозмовник на кожен день.
Володимир Стадниченко , «Іду за Сковородою»

Чисте небо не боїться блискавки та грому
Григорій Сковорода

Він був метафізичним солдатом.
Він прийшов у цей світ, не
бажаючи його вдосконалити.
Світ не мав наміру йому перешкоджати.
Лесь Подерв'янський

Вступ

У грудні 2022 року виповнюється 300 років від Дня народження першого українського філософа, поета, музиканта, педагога, композитора, народного просвітителя та одного з найвідоміших Могилянців попередньої доби Григорія Сковороди. Однак, попри більш ніж 5000 наукових та художніх творів про нього, створених дотепер, його справжній образ лишається втаємниченим для більшості з наших співвітчизників. В той же час на годиннику історії в 2014 р. розпочався новий етногенетичний цикл, існування якого дослідив та довів доктор історичних наук та наш професор у Києво-Могилянський Академії Микола Чмихов.

Людство загалом й українська нація, зокрема, проходять через низку змін (хтось міг би сказати – кризових змін), що завжди притаманні початковому періоду нової витки циклу Чмихова. І саме тепер постать та послання Савича може стати своєчасним для нас, сучасних українців доби кризового людства.

…Стараннями радянської історіографії та критиків Григорій Сковорода довгі десятиліття асоціювався з чимось архаїчним та запліснявілим. Але нині ми бачимо, що Савич повертається до нас – не як гравюра з притрушених пилом старих книжок, а як живий співрозмовник та духовний провідник.

… Коли це започаткувалося? Може, ще в далекому червні 2001 р., коли в Києві опинився Папа Римський Іван Павло ІІ та під час своєї пам'ятної промови в Маріїнському палаці процитував поезію Сковороди? А може в 2004 р., коли під час свого першого візиту до України всесвітньо відомий бразильський письменник Пауло Коельо в інтерв'ю часописові «Академія» спробував пояснити власні види на життя й наче між іншим зауважив: «Я знаю, що в Україні 280 років тому народився великий філософ і поет Григорій Сковорода, який обстоював першенство духу. Мені здається, що він, може, як ніхто інший в Європі, зумів дотримуватись у житті знаків долі... У Сковороди є також один важливий постулат: „Бог зробив важке непотрібним, а потрібне — легким“. Таким чином, усупереч своїй не надто гармонійній добі Сковорода зумів досягти „неабиякої внутрішньої гармонії з долею“ (а ще у цей же час Пауло Коельо долучився до створення майже алхімічного дива — https://www.umoloda.kiev.ua/number/277/164/9932/).

Чи може в 2006 р., коли той самий Пауло Коельо під час свого другого візиту до України дав знакове інтерв'ю, в якому він зауважив (маючи на увазі Сковороду), що „Я приїхав уклонитися землі, яка народила філософа ХХІ століття“?

Але факт залишається фактом – крига зламалася. Савич повертається до живого щоденного контексту нашого життя. А вітчизняні інтелектуали долучилися до переосмислення постаті Сковороди та перетворення його на зрозумілого сучасникам мудрого співрозмовника.

Однак постає питання — як же зробити його постать більш зрозумілою та більш популярною серед ширших верств нас, українців сучасності?

Вочевидь, справа популяризації може добре зрушити з місця, якщо б вдалося:

1. Наблизити Сковороду емоційно до сучасників.

2. Заохотити інтелектуалів та провідників українських громад вступити в інтелектуальний, моральний та світоглядний діалог з українським Сократом, водночас зруйнувавши усталені (й виплекані радянським дискурсом) уявлення про нього лише як мандрівного філософа-сопілкаря, що десь ходив і когось чомусь десь там по селах і містечках навчав.

3. Сформувати адаптовану під сучасність сукупність практичних рекомендацій в стилі „діяти як Сковорода“.

Саме в цьому можуть допомогти яскраві художні й науково-популярні книжки, а також кінофільми. Про деякі з них я хотів би згадати тут.

У кутах трикутника: сковородинівські розвідки Володимира Єшкілева

Посеред новітньої літератури, що прислуговується справі оживлення образу Сковороди, хотілось би передусім згадати роман „Всі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди“ знаного письменника з Івано-Франківська, одного з творців Станіславівського феномену Володимира Єшкілева.

В романі, що був написаний у 2011 р. та вперше виданий у 2012 р., водночас розвиваються дві сюжетні лінії.

Одна з них кружляє у XVIII ст. за участі самого Григорія Сковороди. Це, власне, і є апокриф його мандрів світом.

А інша розгортається вже в нашому часі. Її початок ховається десь у садовій альтанці тихого приватного будинку на околиці Києва. В гості до маститого дослідника-сковородинівця професора Гречика завітав молодий вчений Павло Вигилярний. В недалекому минулому бізнесмен-торгівельник, Павло повернувся до наукової діяльності в царині історії. Випадково до рук Вигилярного потрапляє виписка з архіву італійських масонів про рутена (рутенами тоді називали українців) Сковороду, що цікавився давніми емблемами, гербами та геральдичними символами під час свого перебування в італійському Трієсті (щоправда, в 1950-х рр. Трієст став югославським, а нині — хорватським містом). І Павло запалав сковородинівською темою, вирішивши порадитися із маститим грандом (професором Гречиком) стосовно тих таємничих масонських слідів діяльності Сковороди.

Саме в цій початковій сцені, де два вчені — старий та молодий — ведуть неквапну бесіду на тлі перетікання ірландського віскі із пляшки до їхніх склянок та горлянок, Володимир Єшкілев викладає своє бачення необхідності осучаснення постаті Варсави – вирвати його з лабет архаїчної аграрної цивілізації та показати, що це був не якийсь босоногий мандрівник-сопілкар, а потужний філософ, мудрець та містик світового рівня.

Гречик: „А чому взагалі зацікавився Сковородою? Тема не з популярних.

Павло: Я вважаю, що традиційні погляди-підходи до цієї постаті вже не працюють. Як ми звикли: народний філософ, ходив босий селами, грав на сопілці, проповідував сердечну науку…

Гречик: Але ж так і було: ходив босим і грав на флейтузі.

Павло: Те, що Сковорода з потом і кров'ю із себе вичавлював, вони культивують.

Гречик: Кожний шукає те, що йому близьке і зрозуміле. Наші інтерпретатори здебільшого люди аграрної цивілізації.

Павло: От я і кажу: погляди цих людей вже не захоплюють уяву нових поколінь.“

Обидві сюжетні лінії роману тісно переплітаються, а оповідальна канва роману постійно переключається з однієї лінії на іншу.

У лінії XVIII ст. перед нами постає незвичайний образ Савича – він потрапляє в різноманітні пригоди під час своїх мандрів Європою, шалено, по-земному, кохає пристрасних, красивих та водночас дуже втаємничених та мудрих жінок, опиняється на перетині політичних інтриг таємних організацій та шпіонських валок, та водночас збирає скарби мудрості й знань скрізь, де він опиняється. Володимир Єшкілев у цілком апокрифічній манері витлумачує уривчасті факти чи навіть натяки на факти, що зберіглися в листах Савича та реальних літературних джерелах про Сковороду, в карколомні сюжети, що захоплюють не гірше за пригодницькі романи славетного шотландця Роберта Стівенсона. Він додає містичного туману, називаючи Сковороду „свідомим спадкоємцем древньої традиції“ та навіть „істинним духовним батьком українських дітей удови“. Наприкінці цієї сюжетної лінії Варсава постає перед нами не тільки як філософ серця й спорідненої праці, але й як Хранитель давньої традиції та втаємниченого паладіуму.

В сюжетній лінії, що розвивається вже в наш час, зустріч Гречика та Павла Вигилярного запускає ланцюг детективно-пригодницьких подій, внаслідок яких Павло отримує доступ до некнижних знань та таємничих манускриптів, що колись створював Сковорода, а також артефактів давньої традиції, які Варсава колись охороняв. В кінцевому підсумку плин подій призводить до того, що Павло перетворюється на Хранителя давньої традиції, починаючи відігравати ту ж саму роль, яку за сюжетною лінією з XVIII ст. колись відігравав і Сковорода.

Павло Вигилярний мріяв про те, щоб розкрити таємниці Сковороди ширшим верствам співвітчизників і донести до них всесвітню велич постаті Варсави. Професор Гречик на це йому скептично відповідав: „… А посполитим потрібні прості зрозумілі гасла. Позитивні і світлі, як герої телевізійних серіалів. Люди, вони ж такі…“.

Пройшовши шлях пригод до ролі Хранителя, Павло відчув те, з чим стикалися багато дослідників і до нього – під час занурення в глибини знань ти починаєш розуміти, що ти перестаєш бути відкривачем таємниць, а натомість ти стаєш їхнім носієм та охоронцем (бо поруч майже немає тих, хто міг би ці таємниці правдиво осягнути, тут і зараз).

Повернення провідника: Варсава у творчості Віри Мельник

Віра Мельник – елегантна, красива та глибока. Здається, вона де в чому поза часом. Вона — відома в країні кіносценаристка, знана за багатьма документальними й кількома художніми кінострічками. Колеги називають її „Константою“ українського кіно та сковородинівкою, котра чи не вперше доступною мовою розтлумачила сучасникам „ази“ вчення Григорія Сковороди (якого вона в своїх творах називає Варсавою – грецькою формою словосполучення „син Сави“).

Сковороді було присвячено декілька її кіносценаріїв, останній з яких –«Варсава», у співавторстві з Іваном Драчем, — найповніше розкриває її бачення постаті нашого славетного попередника.

Сценарій «Варсава» (що був виданий як книга в 2019 р.) – це спроба відтворити образ мислителя в незвичному ракурсі. Зобразити його як провідника, який на основі античної, східної та європейської філософії створив універсальну морально-духовну систему. Сам Сковорода казав про себе, що він один – земний, тлінний, а інший – вічний, Божий, духовний. Власне, пані Віра спробувала намалювати нам постать того вічного Савича.

Мушу відзначити – книга «Варсава» Івана Драча і Віри Мельник мене вразила. В ній у формі кіносценарію подано легенду про Григорія Сковороду. Він постає в ній як жива, цілісна й глибока особистість – мудрець і водночас чоловік із його потягом до прекрасних жінок, самітник і людина Всесвіту, майстер і витончена натура, що відчуває тонкі струни світобудови, музикант, поет, сміливець і водночас людина величезної скромності. Цей образ (на відміну від книжних скам'янілих образів із підручників укрсучліту) знаходить живий відгук у душі.

І в цілому ця книга є гарним трампліном до переосмислення постаті Сковороди напередодні 300-річчя від дня його народження, що ми відзначатимемо в 2022 р.

Як і Володимир Єшкілев у своєму романі, в сценарії Віри Мельник та Івана Драча присутні апокрифічні елементи та навіть містичні сцени (зокрема, там, де Сковорода начебто з'являється як загадковий подорожній в теперішньому часі).

З таких апокрифічних моментів хотілось би згадати декілька найбільш яскравих та промовистих, а саме:

• Натяк на те, що Сковорода був характерником – містиком, нащадком козацьких характерників, і що його справжнє прізвище було Скоровода (дуже промовисте для характерників, які, через магію води, змінювали вібрації й творили дива), але писар, буцім-то, записуючи його, допустив помилку і з'явилося нове – Сковорода (щоправда, цю тезу підтверджують дослідження Миколи Шудрі).
• По-жіночому чутлива (і майже еротична) сцена, коли Сковорода ледь не піддався жіночим чарам російської імператриці, але відкинув те.
• Драматична сюжетна лінія його взаємин з Оленою Ковбасою, народження сина, який не знав батька.
• Сюжетна лінія взаємин Григорія Сковороди зі своїм улюбленим учнем Михайлом Ковалинським (що виходить за межі натяків та уривчастих фактів, що можна почерпнути з офіційної латиномовної епістолярної спадщини, що виникла в результаті постійного листування між ними).

Ці апокрифічні моменти роблять Сковороду емоційно ближчим та зрозумілішим нам — сучасникам. Та водночас вони дозволяють підготувати читача до усвідомлення масштабу й величі постаті Варсави, розкриваючи сутність його вчення й духовного заповіту простими й зрозумілими словами (завдякі пані Вірі цілком легко зрозуміти, чому Сковорода своєю величчю подібний до найпотужніших мислителів давнини, наприклад, Сократа чи Конфуція). І наближає нас до розуміння вислову Паоло Коельо щодо Сковороди як найсучаснішого й найглибшого філософа XXІ ст.

Леонід Ушкалов: популяризуючи Сковороду серед юнацтва

… Відомий вітчизняний бізнес-консультант Сергій Ноздрачов полюбляє згадувати ось цю цитату зі спадщини Сковороди: «Краще бути задоволеним котом, ніж левом — невдахою. Не важливо ким ти народився. Щастя можливо в будь-якому становищі, бо всі люди — задум Божественної природи. Головне — відчути своє місце в цьому світі та бути тим, що тобі по серцю...»

І потім додає від себе: «Минуло 250 років... Я це зрозумів в 45... 6 років про це розповідаю... Дехто, інколи, чує... А що я хотів? Якщо Сковороду не чують 250 років …».

Власне, в цьому фрагменті-роздумі Сергія ми можемо яскраво побачити складнощі «повернення Сковороди» (чи себто навернення нас до Сковороди)

• Більшість сучасників, через стереотипи, нав'язані ще в юні роки школою та нормативними підручниками укрсучліту, не можуть (і не бажають) усвідомити велич Сковороди.
• Ті з нас, хто все ж таки зміг зрозуміти мудрість та велич Савича, зробили це в доволі зрілому віці (як і сам Сергій Ноздрачов), під тиском обставин чи внаслідок титанічної внутрішньої духовної роботи.

Справа рухалась би значно краще, аби ми мали вдосталь спеціальних книг про Григорія Сковороду для юнацтва. Щоб молодь вже з раннього віку вступала в духовне спілкування й співбесіду з Варсавою, щоб він ставав їхнім другом та порадником.

Це усвідомлював і найпотужніший український науковець-сковородинець Леонід Ушкалов.

Саме тому, разом із фундаментальними розвідками про Сковороду (про його численні крос-дисциплінарні дослідження життєвого шляху й творчості Варсави можна говорити годинами – хоча б згадати успішне застосування ним методів математичної лінгвістики й статистики до аналізу корпусу текстів Сковороди, що дозволило зробити неочевидні відкриття й висновки стосовно тематично-ціннісного ядра різних жанрових творів Сковороди), він присвятив певний час для укладання науково-популярного словника про Сковороду для юнацтва.

В результаті народилася абетка-енциклопедія «Сковорода від А до Я» — книжка, в якій зібрані все життя і творчість видатного українського мислителя Григорія Сковороди у цікавій для юного читача формі. У цій книзі розповідається про життєві та філософські принципи, якими він керувався і які викладав у своїх численних працях. Розповідається в книзі також про його роль як учителя, зокрема про те, як він навчав своїх вихованців.

… На превеликий жаль, Леонід Ушкалов уже пішов у засвіти. Залишився незавершеним масштабний проект – укладання великого енциклопедичного словника про життя, творчість та понятійний апарат Григорія Сковороди. Але його учні «підхопили» справу свого учителя, і робота над словником триває.

Сковорода, Могилянка і боротьба за волю

Великий внесок у популяризацію постаті Сковороди робила й робить сучасна Києво-Могилянська Академія. Шануючи Сковороду, як одного з видатних Могилянців попередньої доби, керівники, викладачі й студенти започаткували певні ритуали, що стали вже невід'ємною складовою життєвого циклу сучасної Могилянки, наприклад:

• Ритуал «Чистий Сковорода», коли студентська громада долучається до миття пам'ятника Сковороді на Контрактовій площі на київському Подолі.
• Ритуал убрання пам'ятника Сковороді в бонет студента-випускника в день випуску нового потоку студентів (у день Конвокації).
• Ритуал покладання квітів до пам'ятника Сковороді у дні початку й закінчення навчального року.
• Тощо.

Власне, потрапляючи до Могилянки, відчуваєш, що величний дух Сковороди живе десь тут.

… Одразу після початку протестів у Білорусі у серпні 2020 р. пам'ятник Сковороді був прикрашений банданою кольорів прапору Білорусі. Ніби солідаризуючись із боротьбою братів-сябрів проти тирана.

Його нарядили в цей шарф братчики-могилянці. Один із них тоді зауважив:

«І сказавши 250 років тому:

„Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото“,

Сьогодні Савич казав би: #ЖывеБеларусь»

Варсава не раз уже ставав символом боротьби за свободу за новітньої доби, а могилянці-звитяжці наряджали його пам'ятник у Києві на Контрактовій площі на Подолі у символи тієї боротьби. В 2004 р., за часів Помаранчевої революції, він був у жовтих банданах «Пори» (а у сквері коло нього розміщувалося наметове містечко «Пори»).

В 2013-2014 рр., під час Революції Гідності, він убирався у жовто-блакитне полотно нашого прапора. Він проводжав поглядом колони мирних демонстрантів-могилянців, які під проводом тогочасного Президента Могилянки Сергія Квіта рушали з Контрактової площі вулицею Сагайдачного й Володимирським узвозом до Європейської площі, щоб долучитися до мирних мітингів протесту на Майдані (ці колони перестали виступати від Савича лише після того, як на Майдані почалися криваві сутички й пролилася перша кров, коли загинули вірмен Нігоян й білорус Жизнєвський).

Сковорода щось хотів передати нам в образі Божественного фонтана. Поза межами боротьби за свободу, що розгортається тут і зараз. На марші своєї вічної мандрівки у часі.

Нам ще доведеться розгадати послання Савича. Не полишаючи при цьому боротьби за свободу.

Сковорода – дороговказ для гіпі

В певних колах Григорія Сковороду називають першим гіпі в світі, і про це навіть пишуть в сучасних блогах. І дійсно, його світогляд, філософія щастя та сердечна філософія були споріднені із поглядами перших гіпі, що виникли десь у середені 1960-х рр. в США.

Однак менш відомим є факт того, що Сковорода був реальним дороговказом для львівської гіпі-тусовки 1970-1980-х рр. (перший осередок гіпі в Львові – «Республіка Святого Саду» — виник у жовтні 1968 р., ставши найпершим осередком в тогочасній Україні та всьому колишньому СРСР та одним із перших осередків у світі). Численні активісти й культурні діячі тогочасної гіпі-формації надихалися постаттю й ідеями Савича.

Ось, наприклад, такими спогадами ділиться Волдмур (Володимир Яворський): «Мої релігійні пошуки … привели мене і до Григорія Сковороди.

Що зацікавило мене в ньому?

Те, що Сковорода не пояснював дійсність, не придумував чергової концепції світу, як робили всі філософи, а давав відповідь на головну людську проблему – людина в житті приречена страждати чи може бути щасливою?

У всіх його трактатах так чи інакше йдеться про те, що Бог є єдиною живою реальністю, яка криється за видимістю світу, в тому числі і за видимістю людини. Покликання людини полягає в самопізнанні, в проникненні за таємну запону власного „я“, відкритті Бога в собі. Той, хто пізнає себе, досягає щастя і позбувається страждань.

Сковорода це стверджував не тому, що покладався на мудровані умовиводи свого витонченого розуму, а тому, що здійснив проповідуване на практиці. І саме з цієї причини його належить вважати не так філософом, як християнським містиком. Згідно з його власним свідченням, Бог відкрився йому у 1770 році у віці 48 років.»

А ось Іван Банах згадує про те, як доторк до віршів Сковороди в збірці «Сад пісень» докорінно змінив свідомість та життєві погляди іншого тогочасного львівського гіпі – Мефодія:

«То був переворот! Мені захотілося писати музику на його вірші! Сковорода так само прагнув бути вільною людиною. Він говорив: „Коли твердо ідеш шляхом, яким почав іти, тоді ти щасливий“. Я теж, коли мене забирали до райвідділу, відповідав: „Що вподобав, на те й перетворився“. У ньому я знайшов адвоката, до якого щоразу апелював. Так мене жодного разу й не обстригли – видно спрацьовував авторитет великого філософа. … „

І далі Іван Банах продовжує: «У серпні 1984-го Мефодій вибрався в дорогу. Око художника мало побачити ті ж верби, левади і ставки, що їх бачив Сковорода – вічний пілігрим. По суті, це означало те ж саме, що й торкнутися живої плоті».

Власе, вже в ті роки для них Варсави був живим співрозмовником і наставником. А відтак львівські гіпі створювали підвалини для квантового стрибка Сковороди, що стався протягом останніх років.

Квантовий стрибок

Особисто мене тішить той факт, що до опанування доробку й переосмислення постаті Сковороди долучається все більша кількість інтелектуалів-популяризаторів, особливо серед молоді.

Наприклад, ось цю репліку молодої дослідниці Наталки Кулбачук я б хотів би просто навести тут, бо вона надзвичайно яскраво ілюструє новітні (і радісні для мене) тенденції:

«Млію від красивих геніальних чоловіків, які так тоненько ігнорять світ, що світ вибирає їх своєю віссю і сам починає обертатися навколо. Сковорода.

Забороняли, не друкували, то відлучали від церкви, то хотіли постригти в монахи, звинувачували у моральній розбещеності і духовній єресі, запрошували, виганяли, а він собі на повному дзені пройшовся Європою, вивчився в Могилянці, у Пешті, у Відні, знав німецьку, польську, грецьку, латину і церковнослов'янську, співав альтом в операх і літургіях, послав під три чорти церковний примус і ритуали, а також запрошення Катерини ІІ стати її придворним філософом, єдиний на зустрічі з нею не вклонився, а на обурення цариці відповів, що зігнуту людину важко роздивитися — а вона ж саме для цього його і запросила, топив за духовну і особисту свободу, втік з-під вівтаря, сміявся з рабського шанування бога, вважав бога своїм щирим другом, та і бог його теж: якось влітку, прогулюючись Подолом, Сковорода відчув трупний сморід — попередив друзів про наближення чуми і покинув Київ, а вже у вересні почався мор і місто закрили, життя провів у мандрівках, дому не мав, від руки написав все що хотів сказати і завжди мав при собі свої твори, сопілку і флейту, їв раз на день, не вживав м»яса та риби, любив жартувати і людей, а в один прегарний день, гостюючи у друга в веселій компанії, після шумного обіду з розповідями про свої мандри вийшов прогулятися садом, викопав під липою яму, сказав господарю: «пора, друже, закінчити мандрівку! хай тут буде моя могила», на вечерю не вийшов, пішов у свою кімнату, змінив білизну, ліг у ліжко, поклав під голову свої праці, і помер.

«Світ ловив мене, та не впіймав...»

Крутий дядько. Люблю забивати зустрічі «під Сковородою» і купюри по 500.

Він і там, і там красивий як бог“.

Чи ось репліка львівського журналіста й письменника Богдана Волошина (пана Марциняка) від 4 грудня 2019 р., з нагоди річниці від дня народження Сковороди:

„Минув день, який майже три століття тому подарував нам Григорія Сковороду. Мандруючи галицькими манівцями, я частенько з ним дискутую — про видиме і невидиме, про Бога в людині і Його волю... Але з Григорієм Савичем важко сперечатись — він просякнутий світлом любові і здоровим глуздом мудрої людини, яка знає життя. Залишається просто в нього вчитись. Мені це легко, бо трохи живу за канонами філософа — пізнаю житейські істини в русі, в дорозі, приймаючи життя таким, яким воно є. І чим старшим стаю — тим чіткіше чую слова мандрівного філософа: «Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.»

Ще не так твердо, як би хотілось, Григорію Савичу, але намагаюсь дослухатись до ваших слів. Може і мене світ не зловить...“.

А окрім того, виникають нові якісні медійні продукти, що полегшують нашим сучасникам шлях до мудрості Сковороди. Одним із прикладів такого новаторського підходу до популяризації Варсави є мультфільм про нього в анімаційному циклі „Книга-мандрівка. Україна“

Ось квінтесенція цього мультиплікаційного фільму: „Ще задовго до того, як обраний Нео у виконанні Кіану Рівза вийшов з матриці, один українець зробив це в реальності. І був то філософ Григорій Сковорода. Як йому це вдалося? Виявляється, що він змалку нехтував правилами та шаблонами, за якими жили інші. І поки невгамовний світ його ловив у своїх лабіринтах, Сковорода досить вправно уникав його лабетів, бо знайшов… фонтан Істини!

Про те, що таке сродна праця і чому тільки з нею можна бути щасливим, про філософію серця, яку могло створити лише велике українське серце, та про те, де ж Григорію Савичу вдалося відшукати фонтан Істини, який тисячоліттями шукає людство“.

Ось так – не більше й не менше. Після перегляду цього мультфільму справді прокидається бажання глибше зануритися до всесвіту Сковороди.

Справа, що слідує за думкою й словом, або новий апокриф

… Ще наші прадавні предки цінували цілісність особистості. Ці давні уявлення плекалися з покоління в покоління і вперше були записані в Авесті й легендах про Заратустру (Зороастра). Там цілісність трактувалася як сукупність доброї думки, доброго слова і добрих справ.

Вищезгадані книги про Сковороду допомагають нам в іпостасях доброї думки й доброго слова. Вони безумовно пробуджують емоційний інтерес до постаті Варсави, спонукають погортати його твори та спробувати зрозуміти його — як те, що він сказав там, так і те, що лишилося поміж рядками та певною монументальністю літературної мови XVIII ст.

Однак вони не допомагають нам діяти як Сковорода.

У романі Володимира Єшкілева професор Гречик говорить про збереження втаємниченості , а Павло Вигилярний, не погодившись тоді з Гречиком, несподівано для себе самого, посівши посаду Хранителя (яку більш ніж 200 років тому, за версією пана Володимира, обіймав і сам Сковорода) з подивом розуміє, що він з відкривача таємниць перетворюється на їхнього оберігача.

Зі сторінок книги Віри Мельник через призму пригод і доленосних зустрічей перед нами постає масштабна постать Варсави, постать майже боголюдини, що нагадує Христа, а також подібна до Сократа чи Конфуція. Однак, попри твердження щодо того, що творчість й ідеї Сковороди фактично були створені (й стануть зрозумілими) кризовому людству доби ХХІ ст. (що співзвучне думкам і поглядам на Сковороду видатного письменника-магічного реаліста Паоло Коельо), ця книга також не дає нам відповіді, як конкретній людині діяти в стилі Сковороди у буремні сучасні роки.

Не дають прямих відповідей нам і власне твори Сковороди. Вони надзвичайно ємні й алегоричні, і тому для адаптації їх у реальному житті потрібно дуже довго міркувати й мислити. Твердження про сродну (споріднену чи то відповідну) працю чи Божественний Фонтан, хоча й видаються квінтесенцією його духовного спадку, не дають практичних рекомендацій щодо застосування цього вчення на практиці (попри те, що Божественний Фонтан кожен із сучасних українців регулярно споглядає на банкнотах номіналом 500 гривень).

Певно, що й напряму мавпувати події й спосіб життя Сковороди не є доречним для будь-кого, адже сам філософ наголошував на тому, що „… всі люди — задум Божественної природи. Головне — відчути своє місце в цьому світі та бути тим, що тобі по серцю...“

А де ж оте „по серцю“? Птах, гонитвою за яким і було саме життя Варсави, відлітає й від нас, гублячись десь у небесній блакиті ...

І щоб зарадити цьому, я запропоную ще один апокриф. Таке собі шелестіння оксамитових сторінок Хронік Акаші.

... Подейкують, що дух Варсави після його смерті не схотів поринути у вищі чертоги, хоча й був вільний від ланцюгів сансари. Десь там творилася палінгенезія, і згодом Сковорода постав у особі кира Андрея (митрополита Андрея Шептицького). А ще згодом він втілився у маленького хлопчика на вотчинах Тарнавських.

Як і свого часу Варсава, цей хлопчик, ставши юнакам, помандрував до Могилянки в Києві, де й розпочав навчання в 1993 р. Його життєва мандрівка триває й дотепер, але в ній уже трапилося безліч цікавих подій (ґрунтовна філософська освіта, екскурс у давні й сучасні мови, цікава кар'єра в бізнесі, переклад з давньо-китайської мови українською одного з найфундаментальніших творів класичної китайської філософії, зустріч із поточним втіленням Котляревського, занурення в бізнесово-економічні, міжконфесійні та гуманістичні погляди кира Андрея тощо).

І хоча ніхто не може підтвердити достовірність цього апокрифу (адже в хроніках Акаші не може бути певності), можна цілком правдиво стверджувати, що використання доробку кира Андрея в нашому сучасному повсякденному житті і є одним зі способів реалізації ідей Сковороди. Це майже математична лема, яку ми зможемо довести у своєму житті.

Якщо вступити в інтелектуальну розмову із киром Андреєм та діяти в його стилі, можна бути цілком упевненим, що тим самим ми стаємо на шлях усвідомлення спадку Сковороди, виявлення свого місця в системі „рівної нерівності“ та знаходження себе.

Замість післямови

До грудня 2022 р., коли відзначатиметься 300-літній ювілей від дня народження Григорія Сковороди, залишається трохи більше двох років. Але нам не варто чекати якихось круглих дат, аби почати робити правильні речи. Аби відкривати в собі Божественний Фонтан, про який колись повідав Варсава , мудрець і славетний Могилянець попередньої доби.

16-24 листопада 2020 р.

Зауваження й коментарі

Особлива подяка Хранителю Львівських старожитностей (Ільку Лемку) та Нестору (історику-літописцю руху львівських гіпі та укладачу тритомного альманаху „Хіпі у Львові“ Івану Банаху) за матеріали для розділу „Сковорода – дороговказ для гіпі“.

В нарисі використано авторські фото, а також картини із портретами Сковороди вітчизняних митців різних епох

• Володимир Риботицький. Григорій Сковорода, 1991 р. (з колекції Культурно-Мистецького центру Києво-Могилянської Академії)
• Веніамін Кушнір. Григорій Сковорода , 1991 р. (з тієї ж самої колекції)
• Григорій Сковорода у сучасному хіпстерському вбранні (з малюнків Назара Дубіва та Олександра Грехова)

Фото Віри Мельник, Володимира Єшкілева та Леоніда Ушкалова запозичено із відкритих джерел в Інтернеті