Переклад із сербської мови: Вишня Георгій (06.02.2022)

Коли тобі скажуть, що я помер,

Ось як це буде.

Тисячі різнокольорових риб

Пройдуть крізь моє око.

І земля мене сховає.

І вкриє мене бур'ян.

А я в цей час

Буду летіти кудись високо

Запам'ятай: немає меж,

Окрім меж тимчасових.

Я пропливу над тобою на світанку

Крізь вітер слизький, мов шовк.

Я відкрию тобі горизонти,

Обриси епох, що зароджуються,

І сцени майбутнього

Красою невидимих крил

І мов нечутний маятник

Що розгойдується в нескінченності,

Я буду триматися за самого себе,

Наче за пояс золотий

Простір — це швидкість розуму,

Що сам себе розкручує.

Я пливу на місці, а часом

З'являюсь і зникаю.

Я відпочину від другорядного,

Мов галактичні скупчення,

Що злилися із пульсацією,

Яка триває в їхніх надрах

Я відпочину від другорядного,

Наче потужні ліси,

Що зрослися гілками

У міцних обіймах

Я відпочину від другорядного,

Мов велетенські птахи,

Що крилами сплелись і

Вкрили все небо

Я відпочину від другорядного,

Мов палкі закохані,

Що вустами зрослися

Ще коли навіть не стрілись

Ти думаєш, моя рука,

Коліно,

Чи голова

Можуть стати глиною,

Корінням берези чи

Травою?

Чи якийсь маленький секрет,

Або тремтячий страх

Можуть завтра стати

Тишею,

Темрявою

Чи пилом?

Знаєш, я насправді з зірок.

Я весь створений зі світла.

Ніщо в мені не згасне

Й не скоротиться.

Я просто,

Немов зазвичай,

Одного нежданого ранку

До сонця якогось далекого

Із золотом в очах повернусь

Я був покараний за все, що думаю,

Не кажучи про те, що я роблю.

Мене підозрювали в ніжності

І визнали винним у тому,

Що кохання ненавистю я не гашу,

А тільки новим, ще сильнішим коханням.

І що життя я смертю не скінчу,

А чимось, що є також життям.

Останні рубежі нескінченності -

Лише початок нескінченного.

Той, хто триває довше, ніж сталість,

Не знає коротких знань.

Ніколи не опікуйся питанням,

Як вижити.

А думай про те, як не

Вмерти після всіх умирань.

----

Ako ti jave: umro sam,

evo šta će to biti.

Hiljade šarenih riba

lepršaće mi kroz oko.

I zemlja će me skriti.

I korov će me skriti.

A ja ću za to vreme

leteti negde visoko.

Upamti: nema granica,

već samo trenutnih granica.

Jedriću nad tobom u svitanja

niz vetar klizav ko svila.

Razgrtaću ti obzorja,

obrise doba u povoju

i prizore budućnosti

lepotom nevidljivih krila.

I kao nečujno klatno

zaljuljano u beskraju,

visiću sam o sebi

kao o zlatnom remenu.

Prostor je brzina uma

što sama sebe odmotava.

Lebdeću u mestu, a stizaću

i nestajaću u vremenu.

Odmoriću se od sporednog

kao galaktička jata,

koja su srasla pulsiranjem

što im u nedrima traje.

Odmoriću se od sporednog

kao ogromne šume,

koje su srasle granama

u guste zagrljaje.

Odmoriću se od sporednog

kao ogromne ptice,

koje su srasle krilima

i celo nebo oplele.

Odmoriću se od sporednog

kao ogromne ljubavi,

koje su srasle usnama

još dok se nisu ni srele.

Zar misliš da moja ruka,

koleno,

ili glava,

mogu da postanu glina,

koren breze

i trava?

Da neka malecka tajna,

il neki treperav strah

mogu da postanu sutra

tišina,

tama

i prah?

Znaš, ja sam stvarno sa zvezda.

Sav sam od svetlosti stvoren.

Ništa se u meni neće

ugasiti ni skratiti.

+++

Samo ću,

obično tako,

jedne slučajne zore

svom nekom dalekom suncu

zlatnih se očiju vratiti.

Kažnjavan za sve što pomislim,

a kamoli što počinim,

osumnjičen sam za nežnost

i proglašen sam krivim

što ljubav ne gasim mržnjama,

već novom, većom ljubavlju

i život ne gasim smrtima,

već nečim drukčije živim.

Poslednji rubovi beskraja

tek su početak beskrajnijeg.

Ko traje dalje od trajnijeg

ne zna za kratka znanja.

Nikad se nemoj mučiti

pitanjem: kako preživeti,

nego: kako ne umreti

posle svih umiranja.

---

P. S. Про життєвий і творчий шлях Мирослава Антича я розповідаю докладніше в есеї «Співець „Безсмертної пісні“»