Війна ставить нас на межу виживання.
Однак для когось війна є надзвичайно далекою. Деякі наші прОсті лЮде (всі ті «богоносці» — прототипи героїв п"єс Леся Подерв"янського) ховаються від війни за стіною байдужості. А хтось милується собою й вихваляється – я маю на увазі те шалено-трешеве опитування щодо 100 найвидатніших українців усіх часів, що проводилося на початку жовтня 2022 р.
Нарешті, коли трошки всілися пил й угар після того опитування, дозволю собі прокоментувати його і я.
Ні, я не обговорюватиму друге місце, присуджене зе-Вєлічайшему (і навіть не жартуватиму, чи подав би він позов до суду на ТГШ, що посів перше місце, аби той був би живий нині).
І не коментуватиму 44-е місце безпосереднього замовника цього опитування від ОП, "генія комунікацій" Михайла Подоляка (що випередив "якихось" Павла Тичину та Володимира Івасюка).
І навіть не дорікатиму соціологічній службі "Рейтинг", що "збацала" це опитування нашвидкуруч, не гребуючи замовною "джинсою" (адже колись я навчався у фундаторів вітчизняної соціології, а два мої Могилянські професори Олексій Гарань та Володимир Паніотто й дотепер очолюють соціологічні служби й фундації, що є визнаними лідерами цього сегменту ринку).
А зверну я свою увагу на той факт, що з-поміж номінантів опинилася цілком фейкова персона.
Так, той самий Тарас Бульба (*). І наявність цього персонажа серед номінантів переконливо підтверджує дві сумні тези:
- Наші посполиті-«богоносці" лишаються досі, так би мовити, "альтернативно обдарованими", перебувають на нижчих щаблях піраміди Маслоу та все так само є вразливими щодо навіювань із боку всіляких політичних пройдисвітів та комуністів.
- Успішно проведена інформаційно-психологічна операція (ІПСО) може зчиняти вплив на свою жертву протягом десятиліть і навіть століть.
… Ні для кого не є секретом, що колись Коля Яновський, відмовившись від свого польського коріння та ставши Гоголем, марно намагався здобути слави імперського російськомовного письменника. Спроби письменника-початківця були невдалими аж до того моменту, як він став таємним агентом Третього відділення (його повна назва "Третє відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії" — найвищий орган політичної поліції Російської імперії). Саме після цього кар'єра Гоголя різко пішла вгору, його стали скрізь друкувати та навіть замовляти нові твори.
Ці факти не надто вип'ячувалися офіційними біографами Гоголя, але й не надто приховувалися (****). Так, було відомо, що протекцію Гоголю при вступі до таємної служби склав його приятель Булгарін, а ідеологічним куратором був Шура Пушкін (ще один таємний агент, що маскувався під відомого літератора – з огляду на це зовсім іншими барвами грає жартівливо-зневажливий епітет "пушкіністи", яким любить нагороджували нинішніх загарбників наш письменник Антон Санченко у своїх щоденних оглядах воєнних подій).
Саме Третє відділення було прямим замовником деяких творів Гоголя, роблячи з них знаряддя пропаганди. Звідти й оте "хуторянство" українців та їхнє низькопоклонство перед імператрицею у "Вечорах на хуторі поблизу Диканьки", звідти ж і постає "Тарас Бульба". В цьому романі Гоголь виконав політичне замовлення та фактично запустив ІПСО, що мала на меті посіяти ворожнечу між поляками й українцями та нівелювати спільний досвід цих народів, у тому числі й у боротьбі з Московією, за часів Речи Посполитої (саме тому поляки у гоголівському "Тарасі Бульбі" – кровожерливі й жорстокі). Доречі, гоголівський приятель Булгарін виконував подібну ж роль, але стосовно сіяння ворожнечі між білорусами й поляками.
Брехливі міфи, створені Гоголем у "Тарасі Бульбі", були підхоплені імперською пропагандою, а надалі й радянською. Вони виявилися надто живучими, засівши в голови наших сучасних "богоносців", що і показало згадуване опитування.
І з цим щось треба робити.
Хтось міг би повторити за Митцем (Лесем Подерв'янським): "Сієш-сієш, а воно, бл*дь, не родить...". А хтось міг би докладатися до відновлення історичної справедливості та зміцнення польсько-української дружби (адже події цієї війни наочно демонструють, що наші народи справді дружні).
І тут є широке поле для діяльності як для народних дипломатів, так і для інтелектуальних еліт обох народів. Наприклад,
- Одним із кроків у цьому напрямку могла би бути популяризація доробку "нашого польського Гоголя" – Юліуша Словацького (нещодавно я створив окремий нарис про ньго – "Послання пана Юліка"); він був одним із тих, хто щиро мріяв про незалежну Україну, яка б мала добрі стосунки із Польщею.
- Також, можна було б популяризувати постаті й твочий та духовний спадок інших осіб обох націй, що прислужилися міжкультурному діалогу та порозумінню (з українського боку можна згадати хоча б того ж самого кира Андрея – Митрополита Андрея Шептицького, Богдана Лепкого тощо, з польського боку – наприклад, письменника-селянина Владіслава Оркана, Тадеуша Голувка, Єжи Гедройца та ін.).
- Можна підтримувати роботу Майстрів Мостів, що наближають наші народи один до одного чудовими перекладами – наприклад, як це робить відомий сучасний польський поет та перекладач Казімеж (Казимир) Бурнат, що переклав польською мовою численні вірші як наших класиків, так і сучасних поетів (наприклад, Юрія Завгородньго, Тетяни та Сергія Дзюб тощо), або ж його колега Аніта Камінська
- Можна сприяти книговидавничим проектам-антологіям, що популяризують польських митців серед українців та українських митців – серед поляків (на кшталт видання антології "Війна 2022" чи антології "Мова Вавилону", у якій зібрана українська фантастична проза польською мовою).
- Поширювати розуміння того, що за спробами посварити поляків та українців завжди стирчали та стирчать вуха й рила хижих московських злодіїв, навіть у ці дні (дуже повчальний матеріал за цією тематикою нещодавно опублікував портал радіо "Свобода" — "Голос Дугіна у Польщі: хто поширює антизахідні змісти та кремлівські наративи?").
- Насамкінець, можна брати участь у не завжди помітних, але важливих актах вшанування пам"яті померлих з обох боків — наприклад, 1 листопада 2022 року українські активісти організували урочистості Всіх Святих і вшанування пам'яті поляків – Zaduszki — на Байковому кладовищі в м.Києві; а, наприклад, у Ґданську (Поморське воєводство, Польща) з'явився сквер імені українського генерала Марка Безручка
Однак лише зусиль інтелектуалів задля подолання наслідків згадуваної ІПСО, пожвавлення польсько-українського міжкультурного діалогу та відновлення історичної справедливості в польско-українських стосунках буде недостатньо. Потрібно паралельно працювати із цінностями й поглядами "богоносців" (однак ця тема вже виходить далеко за межі цього есею).
Безумовно, усе вищезгадане не ставить під сумнів геніальність Гоголя як письменника. На ці теми ми неодноразово спілкувалися із Ільком Лемком (**) та Юрієм Джулаєм (***). Але в цьому контексті варто зауважити, що талант Гоголя прислужився імперській справі та паплюженню українських та польських інтересів (інтересів народів, з яких походили його предки). І очевидно, саме талант Гоголя і був однією зі складових успіху тієї давньої ІПСО "Тарас Бульба", наслідки якого ми відчуваємо й дотепер.
Також наслідками успішної пропаганди за результатами цього ІПСО є усталені погляди деяких інтелектуалів у міжнародних колах щодо того, що
- "Тарас Бульба" є найпопулярнішою книгою про українців в світі
- Вона складає для людства враження про український характер
На це я можу зауважити лише те, що Юліуш Словацький, наш польський Гоголь, та Тарас Шевченко мали значно краще розуміння як української проблематики, так і українського національного характеру. А Юліуш Словацький до того ж ще у ті далекі роки першої половини XIX ст. мріяв про Україну як соборну цілісну країну, що підтримувала б дружні стосунки з Польщею (*****). Натомість Гоголь був надзвичайно далекий від розуміння соборності України – маніфестом його поглядів є цитата з його "Страшной мести": "Далеко от Украинского края, проехавши Польшу, минуя и многолюдный город Лемберг, идут рядами высоковерхие горы … ".
… Перемога у війні буде лише відправною точкою до здобуття кращої України – нам доведеться ще виграти декілька жорстоких внутрішніх двобоїв після того.
02-05.11.2022
Зауваження:
(*) Звичайно, хотілося б тішити себе ілюзією, що насправді ті, хто обрали Тараса Бульбу, хотіли згадати Тараса Боровця на прізвисько Тарас Бульба, одного із визначних діячів українського повстанського руху доби Другої світової війни (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%91%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0-%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C). Однак це лише ілюзія, на жаль.
(**) Ілько Лемко – відомий письменник, історик, краєзнавець, есеїст, перекладач та музикант зі Львова. Щодо Гоголя та його творчості, він якось зауважив у нашій розмові наступне: "Коли я вже у віці 27 років вперше читав Гоголя, мене зовсім не вразили ані чортівські страшилки "Вій" чи "Страшная месть", ані хохломская (хохляцкая) роспись "Тарас Бульба" (ану-ка поворотись-ка синку), натомість просто порвали мене своєю вбивчою геніальністю "Шинель", "Невский проспект" і "Портрет". Зайвий доказ того, що все геніальне для російської літератури створювали не росіяни".
(***) Юрій Джулай – відомий вітчизняний філософ-антрополог, культуролог та текстолог із Києва. Дослідження творчості Гоголя є однією зі сфер його наукових інтересів (див. https://scholar.google.com.ua/citations?user=Nk7vvYcAAAAJ&hl=uk). Зокрема, пан Юрій підкреслює вагому роль Гоголя як одного с фундаторів жанру сюрреалізму в світовій літературі, яскравим зразком якого є його твір "Нос" (при цьому, в цьому творі є маса реалістичних алюзій для знавців німецької мови, оскільки Гоголь майстерно використовував омонімічні атракції німецької мови у цьому творі).
(****) Докладне дослідження про потаємні сторінки біографії Гоголя (в ролі шпигуна й таємного агента царської охранки) було проведено нашим сучасником, доктором філософських наук та професором Петром Кралюком. Він видав його у вигляді книги "Таємний агент Гоголь" у видавництві "Старого Лева" (див. докладніше https://www.stryi.net.ua/gogol-tsarskyj-shpygun/ ).
(*****) Короткий огляд щодо життєвого шляху, творчого спадку та поглядів Юліуша Словацького міститься в моєму нарисі "Послання пана Юліка" https://site.ua/george.vyshnya/poslannya-pana-yulika-i05oere . Більш ґрунтовні дослідження присвятили Юліушу Словацькому такі відомі діячі української культури як Іван Франко, Олена Пчілка та Петро Кралюк.
