Першу частину нарису можна прочитати за посиланням.


Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

Т. Шевченко про Котляревського


Іван писатель був удатний, з пером колючим і чіпким,

слівцем кусати вмів завзято — смішив-бо навіть ворогів.

І раз узявся геть без встиду Вергіліусу вуса втяти!

Авторський колектив «Книга-мандрівка. Україна» (Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак).


Котляревський, наче жартома й побіжно, доклався до створення літературної української мови та національного українського театру. Після його смерті його постать та творчий доробок стали магнітом, що притягував культурних діячів майбутніх генерацій.

Численні вітчизняні художники створювали власні ілюстрації до «Енеїди». А в цілому Котляревський став мостом між поколіннями творців українського простору.

Всесвіт ілюстрацій до «Енеїди»

З 1798-го року бурлескова та травестійна поема «Енеїда» пережила безліч перевидань. Вона була наче магнітом, до якого тягнулися митці у намаганнях візуалізувати безсмертний текст.

Напередодні відкриття пам'ятника Котляревському в м. Полтаві в 1903 р. світ побачив альбом з ілюстраціями П. Мартиновича.

Після занепаду УНР українська діаспора спромоглася видати «Енеїду» в 1922 р. в Німеччині (на укр. перелицьована з переднім словом та примітками Б. Лепкого — Берлін: Вид. Ольга Дьякова, 1922). Це видання ілюстрував Адальберт Штірен.

Ілюстрували цю книгу і видатні українські художники 20-століття доби УРСР. Так, у 1936-го році побачила світ «Енеїда», з ілюстраціями Мирона Левицького, у 1937-му році – з ілюстраціями Михайла Дерегуса, а у 1948-му році – з ілюстраціями Івана Їжакевича та Федіра Коновалюка. Відомо і кілька відповідних малюнків Георгія Нарбута (http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/narbut-georgiy/).

Однак найпопулярнішою версією «Енеїди» стала та, яку проілюстрував Анатолій Базилевич у 1967-му році. Книга вийшла другом у 1968-му році у видавництві «Дніпро». Потому вона перевидавалася 17 разів.


Цікаво, що в «Енеїді» 1989-го року видавництва «Радянська школа» було надруковано не всі ілюстрації, створені до поеми Базилевичем. Відомо якнайменше 15 ілюстрацій еротичного змісту, які, очевидно, вирішили не включати до видання для школярів. В той же час, за висловлюваннями деяких митців, саме повна сукупність ілюстрацій Базилевича відтворює справжній дух Котляревського та його «Енеїди» — суміш героїзму та еротизму.


Саме з цими еротичними ілюстраціями Анатолія Базилевича був пов'язаний один цікавий епізод з мого життя.

Котляревський, еротизм та моя магістерська робота в Могилянці

… Одним із моїх професорів у Києво-Могилянській Академії був Юрій Дупленко. Його батько, Костянтин Дупленко, — легендарний український вчений-гігієніст.


Вельми поширеним є стереотип, що природа відпочиває на дітях геніїв. Однак у випадку пана Юрія природа працювала так само наполегливо, як і над його батьком. Він став доктором медичних наук і зробив кар'єру в Інституті геронтології АМНУ (де з 1986 р. очолював відділ інформаційного аналізу), ставши автором цілої низки наукових робіт та науково-популярних статей (наприклад — https://zn.ua/author/yuriy-duplenko). З 1996 р. він паралельно став викладати в Могилянці спецкурси, пов'язані з філософськими питаннями екології, екологічною етикою та біоетикою (і завдяки цьому мені поталанило зустрітися з ним).

Зовні пан Юрій чимось віддалено нагадував Фарадея, Авраама Лінкольна та Ернеста Гемінгвея (щоправда, він був меншим на зріст від них), а його лекції були зразком штивності та вдумливого глибокого занурення у наукову проблематику. Його життєве й творче кредо вкладалося в елегантний вислів Бориса Пастернака («мета творчості – це самовіддача").

Пан Юрій став науковим керівником моєї магістерської роботи на початку 1999 р., одразу ж після Різдва. В той час я вже працював програмістом на повний робочий день в одній із вітчизняних ІТ-компаній (мені вдавалося працювати зранку й до 17:00-18:00, оскільки пари для магістрів-екологів у Могилянці за розкладом розпочиналися ввечері). І виглядало так, що єдиним можливим варіантом отримувати консультації та поради пана Юрія щодо магістерської роботи були наші зустрічі в його лабораторії в Інституті геронтології рано-вранці.

Коли я вперше потрапив до його лабораторії, мене вразила наявність там портрету Івана Котляревського та ті самі еротичні ілюстрації Базилевича до "Енеїди". Вони створювали особливу атмосферу, відкривали для мене нові грані особистості та вподобань мого професора, а також надавали додаткового тлумачення його життєвому кредо про творчу самовіддачу.

Котляревський та ті пікантні малюнки іскрили, надаючи додаткового імпульсу нашій творчості (Лесь Подерев'янський, описуючи в романі "Таинственный амбал" схожу мізансцену, називав це "створювати настрій для героїчних та безглуздих вчинків").

Ми зустрічалися в інституті геронтології тричі на тиждень. В наших творчих потугах в єдине мереживо спліталися життєвий шлях та теорія ноосфери Володимира Вернадського, космізм Тейяра де Шардена, теорія Володимира Корогодіна про інформацію як невід'ємний феномен живих систем та чудернацький математичний апарат (попередні настанови Олександра Губачова та Едуарда Яворського не минули для мене даремно). І за цим усім з портрету споглядав Котляревський, перетворюючись неначе на третього співавтора нашої роботи.

Котляревський як міст між епохами

Після своєї смерті Котляревський став своєрідною "фокальною точкою" для наступних поколінь українських культурних діячів. Він був наче мостом між поколіннями, що був перекинутий в просторі й часі для забезпечення спадковості культурних традицій (попри лихоліття, репресії та фізичне винищення носіїв української культури з боку московітів та різних реінкарнацій їхніх імперій – Російської імперії та СРСР).

Його творами надихався Пророк (Тарас Шевченко), підхопивши від Котляревського естафету розвитку літературної мови та україномовної літератури. Шанувальниками його гумору й меткого слова були Симон Петлюра та Володимир Вернадський – два діячі, що мали стосунок до Полтавщини та водночас до розвитку державності УНР.

Однак з особливою силою об'єднавча роль Котляревського стала відчутною в 1903 р., коли в Полтаві напередодні 134-ої річниці від дня народження Веселого Мудреця (і через 65 років після його смерті) готувалися встановити пам'ятник йому – перший пам'ятник цій видатній людині.

Полтава ожила від свого довічного провінційного сонного стану, і там на короткий час запанували духовне й ділове піднесення. Ви можете відчути дух того піднесення, гортаючи сторінки тодішньої міської хроніки.

Саме завдяки (вже тоді покійному) Котляревському тиха й провінційна Полтава зібрала всю тогочасну українську еліту. Вони взяли участь у відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві. Саме під час тих урочистостей "сталева жінка" Олена Пчілка, попри урядову заборону з боку імперської влади, оголосила свою промову українською мовою.


На вищенаведеній світлині В.Хмелевського зображено частину з учасників цієї церемонії. Коцюбинський, Стефаник, О.Пчілка, Л.Українка, Старицький, Хоткевич, Самійленко. Жива енциклопедія та літературна антологія в одному фото.

За кадром залишилася ще одна особа, що доклалася до організації тих подій та була палким шанувальником Котляревського. Саме в його садибі розміщувалися всі ці поважні гості протягом періоду урочистостей.

Дійсний статський радник, провідний фахівець (а в певний момент — і очільник) Полтавської губернської казенної палати. Знаний фінансист і бухгалтер, що опікувався державними фінансами ще до появи мудрених абревіатур і термінів на кшталт CIPA, CPA, chartered accountant, public finances тощо — Панас Рудченко. Вечорами й уночі він сідав за свій письмовий стіл у цій самій садибі та перетворювався на того, про кого ми тепер знаємо з підручників — українського письменника, драматурга та поета Панаса Мирного.

Надалі Котляревський ставав джерелом натхнення для наступних поколінь творців українського культурного світу – аж дотепер (згадати хоча б Євгена Сверстюка, про якого йшлося раніше).

В Полтаві, ціла низка культурних діячів присвячувала йому свої літературно-публіцистичні твори (найяскравіший з них, безумовно був згадуваний мною роман Бориса Левіна "Веселий Мудрець"). Головний архітектор повоєнної Полтави Ар'є Вайнгорт розробив генеральний план розвитку міста з урахуванням комплексу заходів зі збереження й реконструкції пам'яток, пов'язаних із життям та діяльністю Котляревського.

В Києві, хоч там ніколи й не мешкав Веселий Мудрець, теж завжди цінували його пам'ять (див. https://www.weekend.today/gorod/enei-v-kavjarni_-multiku_-metro-jak-kiiv-pereosmislyuvav-kotljarevskogo.htm про історію вшанування Котляревського в Києві).

Творчість Котляревського знаходить відлуння й в українських культурних діячів у діаспорі. Наприклад, українська драматургиня з Монреалю (Канада) Ольга Іванюта-Онищенко (та, що колись за часів сивої давнини допомагала мені зрозуміти правильні життєві цінності) звернулася до громади українців останньої хвилі еміграції в Квебеку зі зворушливими словами: "Якби люди жили трохи довше, то зараз мій земляк Іван Котляревський святкував би своє 250-річчя! Уявляю, як би він зрадів, дізнавшись, що став для нас засновником нової української літератури, і як би втішився за свого Енея, моторного парубка, пригоди якого здивували би самого Вергілія!

У кожного з нас своя Енеїда, своя приголомшлива життєва історія, сповнена пошуків місця під сонцем. Чекаю з нетерпінням побачити Енеїду від Олів'є Кемеда, імігрантську історію сучасного Енея. Тим більше, що на сцені Саша Самар! Вистава з 3 по 28 вересня 2019 р. в театрі Quat" Sous".

Окрім того, Котляревський перебуває нині в стані "квантового стрибка", його образи проникають в сучасну масову культуру.

Наприклад, у вигляді принтів на футболки, де осучаснений Еней-байкер стрімголов несеться на сучасному мотоциклі та дякує Котляревському за "Енеїду".

(власне, такі футболки можна придбати за посиланням).

Чи у вигляді Котляревського-героя дитячого мультфільму:

Іван писатель був удатний, з пером колючим і чіпким,

слівцем кусати вмів завзято — смішив-бо навіть ворогів.

І раз узявся геть без встиду Вергіліусу вуса втяти!

А ми, щоб подвиг оспівати, створили сю "Котляреїду".

Бо ж зла Недоля, шляк би трафив, не хтіла Йвану потурати:

затялась кривдить небораку, а з нею ― клятий імператор!

Чи здужа нашого Івася хирляве миршаве царло?

Які були тоді пірати? Й до чого тут Наполеон?

Хоч діялося те давно, покажемо, як все було,

у мультсеріалі Ґрін Пінгвіна "Книга-мандрівка. Україна"!

Таким чином, Котляревський був і залишається мостом, що єднає покоління українських культурних діячів.

Окрім того, міркуючи над культурним спадком Котляревського та його впливом на нащадків, я помітив дещо. На перший погляд може виглядати дивним, однак найкращими охоронцями національної спадщини та культури в Полтаві були євреї. А саме

Про подібну ж картину стосовно Києва пише Гіркий Лук.

В цей же час численні тутешні (малороси? насєлєніє?) копали картоплю та жерли сало.

І саме тому я повторюю за Гірким Луком — вірус антисемітизму треба гасити в зародку. Однак ця тема виходить далеко за межі мого теперішнього нарису.

Продовження мандрівки

А що ж стосовно зустрічі Сковороди і Котляревського? Вони зустрілися в Києві як пам'ятники (Київ – єдине з відомих мені міст, де є пам'ятники обом світочам). Сковорода застигнув у вигляді мандрівного філософа на Контрактовій площі, звідки він споглядає свою Alma mater – Києво-Могилянську Академію. А Котляревський сховався у зелені невеликого затишного скверу на Лук'янівці.

Окрім того, в хроніках Акаши є ще деякі відомості (але тут ми ступаємо на непевний ґрунт, де не може бути жодних доказів чи достовірних тверджень). Їхні реінкарнації зустрілися у відродженій Києво-Могилянській Академії в 1993 р. Вони слухали лекції про цикли історії (той таки час-Циклос) від видатного (і на жаль вже нині покійного) Миколи Чмихова та думали про плани на майбутнє. Їхня життєва мандрівка триває.

Але повернемося на тверде підґрунтя. Котляревський лишається нашим дороговказом і через 250 років від дати свого народження. Саме нині, коли проросійський реванш разом із малоросійським жлобством шириться країною, нам потрібно налаштуватися на хвилю його гумору й слова. Аби бути готовим до нового відродження.

Як зауважував Котляревський в "Енеїді": "Де общеє добро в упадку, забудь отця забудь і матку, лети повинність ісправлять".

А також, разом за Пророком повторити: "Будеш, батьку, панувати. Поки живуть люди".

1-14 вересня 2019 р.

Посилання