Cічень 2020 р., завдяки ораторським вправам Бубочки-приЗЕдента, розпочався жвавими дискусіями в руслі #КакаяРазница. І це стимулювало багатьох із нас насправді замислитися про те, що є його/її ідентифікацією і чому мова має значення (і може бути одним із чинників ідентифікації).

В контексті цієї дискусії дуже цікавим є доробок Митця (Леся Подерв'янського). По-перше, це його промова про вживання української мови як засобу випалювання в собі пост-колоніального спадку («Мова об'єднує") — високим стилем, без позначки 18+

По-друге, це його роман "Таинственный амбал", де сама композиція та хід оповідання демонструють, що вживання української мови є ознакою шляхетних людей, а також засобом викорінення генетичного спадку Голодомору в собі (та виходу зі стану невдахи).

В романі "Таинственный амбал", який, на мою думку, є одним із двох яскравих прикладів якісної української романістики в стилі магічного реалізму (інший – це роман Ілька Лемка "Сни у Святому Саду"), герої розмовляють різними мовами. Буденні й приземлені речи обговорюються й описуються російською (зі смачними вкрапленнями києво-полтавського та центрально-українського суржику). А більш духовні й шляхетні речі описуються іншими мовами – перш за все, українською (а в деяких частинах роману – французькою, латиною, англійською та іспанською). Зокрема, українською розмовляють відьма (коханка головного героя Поді) та Провідник (що відкрився Поді та його друзям у вигляді рибалки, якого вони зустріли в метро).

У нижченаведеному фрагменті Митець описує зустріч із Провідником, що визначила віраж долі друзів — вийти із зони простих обивателів та стати на шлях пошуку істини (шлях Таємного амбала).

"….

- Почему Вы нас позвали? – спросил я [Подя] – Чтобы покурить на перроне?

- Я вас не звав, — сказал рыбак.

- Но Вы же сами сказали "на выход, опасно", — сказал я. – А что опасно? ...

- Я сказав: уйоб*йте, якщо жити хочете, — жити, а не бухать портвейн і страждати ….

Взгляд его прожег меня до пупка, уши заложило, угасшая было металлическая сила спиралью поднялась к горлу. ....

....

- Ну Вы, пророк хр*нов, — сказал я, пытаясь быть грубым, — может, Вы скажете, что это было?

- Я не пророк, — сказал рыбак, — і давайте без грубощів. Повірте, я не хочу вас ображати, це не в моїх інтересах. І не в ваших інтересах ображати мене.

Он сказал это мягко и ласково, но меня уже несло по инерции

- Так Вы теперь наш учитель? – сказал я. – И как нам Вас называть? Шифу? А кланяться надо?

- Називайте мене Провідник, — сказал рыбак, — так мені більше подобається. Кланятися необов'язково. Хоча, якщо хочете, можете розбити собі лоба, я не проти. І не розмовляйте зі мною кацапською мовою, від деяких слів я просто блюю. Наприклад, коли кажуть "уха" замість "юшка" і "лук" замість "цибуля".

"Ну начинается, — подумал я. – Сейчас услышим про трипольскую культуру".

- Не почуєте, — сказал Провідник, так быстро, что я покраснел. – Якщо вам не цікаво, хлопці, можете іти бухати далі. …

- Що це було? – спросил Базиль.

- Це Амбал, — сказав Провідник просто. – Він вийшов на полювання, привіт, давно не бачились.

- Який Амбал? За ким полювання? – спросил я.

- За вами, придурки, — сказав Провідник.- Ви готові померти?

- Всі ми помремо, — сказав Базиль, — тут нема нічого такого …

- Тоді сформулюємо питання інакше, — сказав Провідник. – Ви готові жити? "

Таким чином, простежується яскрава думка, яку Митець намагається донести читачам

Тому для тих, хто відчув поклик до використання української мови, необхідно гострити її як зброю.

І тут стане в нагоді інша книга одного з творців українського магічного реалізму Ілька Лемка – "Цікавинки укрмови" (див. рецензію на цю книгу тут).

А ще – у цього всього є вища мета. Розвинутися самому до рівня Творця (Таємничого Амбала чи Того, Хто створив нас – у термінах, що застосовує Митець в "Таинственном амбале"). Та водночас – допомогти дітям й онукам залишитися українцями, як про це блискуче заявив нещодавно Віталій Портников під час виступу на публічному диспуті "Чи ми – розділена нація?":

"Україна – це не проект. Не проект! Це країна. І це ваша країна. Все дуже просто. Це єдине місце у цьому світі, де ви можете бути українцями. Я не думаю, що в сучасному світі, який так швидко розвивається, потрібно кілька поколінь часу для того, щоб адаптуватися в якихось інших країнах. Світ так швидко розвивається, що скоро ви зможете за кілька років адаптуватися будь-де… Але, може, ви просто хочете бути українцями? Залишатися українцями в Україні?

Це ваш шанс. Ні, не пропонувати щось світу – а залишитися українцями в Україні, захистити це своє святе право і право ваших дітей та онуків – залишитися українцями".


… Замість післямови. Коли я рухаюсь повз (досить пристойні, з кулінарної та гастрономічної точок зору) рибні ресторани "Чорноморка" в м. Києві та читаю їхні банери-оголошення, я розумію, що юшка таки відрізняється від ухи і що я готовий жити.

28-30 січня 2020 р.

Цей есей продовжує серію нарисів, присвячених роману Леся Подерев'янського "Таинственный амбал". Разом із романом Ілька Лемка "Сни у Святому Саду" вони становлять блискучі зразки вітчизняного магічного реалізму – не гіршого, ніж у творчості латиноамериканських фундаторів цього жанру (Габріеля Гарсіа Маркеса, Жоржи Амаду та ін.).

Попередні есеї з цього циклу можна проглянути за посиланнями

1/ Коротка рецензія на роман
2/ "Подерев'янський як ліки для постгеноцидного суспільства"
3/ "Митець, анти-рагулізм та газовидобування"
4/ "Поява таємничих амбалів"