Cічень 2020 р., завдяки ораторським вправам Бубочки-приЗЕдента, розпочався жвавими дискусіями в руслі #КакаяРазница. І це стимулювало багатьох із нас насправді замислитися про те, що є його/її ідентифікацією і чому мова має значення (і може бути одним із чинників ідентифікації).
В контексті цієї дискусії дуже цікавим є доробок Митця (Леся Подерв'янського). По-перше, це його промова про вживання української мови як засобу випалювання в собі пост-колоніального спадку («Мова об'єднує") — високим стилем, без позначки 18+
По-друге, це його роман "Таинственный амбал", де сама композиція та хід оповідання демонструють, що вживання української мови є ознакою шляхетних людей, а також засобом викорінення генетичного спадку Голодомору в собі (та виходу зі стану невдахи).
В романі "Таинственный амбал", який, на мою думку, є одним із двох яскравих прикладів якісної української романістики в стилі магічного реалізму (інший – це роман Ілька Лемка "Сни у Святому Саду"), герої розмовляють різними мовами. Буденні й приземлені речи обговорюються й описуються російською (зі смачними вкрапленнями києво-полтавського та центрально-українського суржику). А більш духовні й шляхетні речі описуються іншими мовами – перш за все, українською (а в деяких частинах роману – французькою, латиною, англійською та іспанською). Зокрема, українською розмовляють відьма (коханка головного героя Поді) та Провідник (що відкрився Поді та його друзям у вигляді рибалки, якого вони зустріли в метро).
У нижченаведеному фрагменті Митець описує зустріч із Провідником, що визначила віраж долі друзів — вийти із зони простих обивателів та стати на шлях пошуку істини (шлях Таємного амбала).
"….
- Почему Вы нас позвали? – спросил я [Подя] – Чтобы покурить на перроне?
- Я вас не звав, — сказал рыбак.
- Но Вы же сами сказали "на выход, опасно", — сказал я. – А что опасно? ...
- Я сказав: уйоб*йте, якщо жити хочете, — жити, а не бухать портвейн і страждати ….
Взгляд его прожег меня до пупка, уши заложило, угасшая было металлическая сила спиралью поднялась к горлу. ....
....
- Ну Вы, пророк хр*нов, — сказал я, пытаясь быть грубым, — может, Вы скажете, что это было?
- Я не пророк, — сказал рыбак, — і давайте без грубощів. Повірте, я не хочу вас ображати, це не в моїх інтересах. І не в ваших інтересах ображати мене.
Он сказал это мягко и ласково, но меня уже несло по инерции
- Так Вы теперь наш учитель? – сказал я. – И как нам Вас называть? Шифу? А кланяться надо?
- Називайте мене Провідник, — сказал рыбак, — так мені більше подобається. Кланятися необов'язково. Хоча, якщо хочете, можете розбити собі лоба, я не проти. І не розмовляйте зі мною кацапською мовою, від деяких слів я просто блюю. Наприклад, коли кажуть "уха" замість "юшка" і "лук" замість "цибуля".
"Ну начинается, — подумал я. – Сейчас услышим про трипольскую культуру".
- Не почуєте, — сказал Провідник, так быстро, что я покраснел. – Якщо вам не цікаво, хлопці, можете іти бухати далі. …
- Що це було? – спросил Базиль.
- Це Амбал, — сказав Провідник просто. – Він вийшов на полювання, привіт, давно не бачились.
- Який Амбал? За ким полювання? – спросил я.
- За вами, придурки, — сказав Провідник.- Ви готові померти?
- Всі ми помремо, — сказав Базиль, — тут нема нічого такого …
- Тоді сформулюємо питання інакше, — сказав Провідник. – Ви готові жити? "
Таким чином, простежується яскрава думка, яку Митець намагається донести читачам
- Самоідентифікація потрібна людині, щоб жити повноцінним життям
- Нашому генетичному коду співзвучна українська мова – а отже, її вживання сприяє перетворенню прОстих лЮдей-українців на більш шляхетних людей-гравців – тих, хто встав на шлях Таємного Амбала, щоб із часом стати схожим на Того, Хто створив нас
Тому для тих, хто відчув поклик до використання української мови, необхідно гострити її як зброю.
І тут стане в нагоді інша книга одного з творців українського магічного реалізму Ілька Лемка – "Цікавинки укрмови" (див. рецензію на цю книгу тут).
А ще – у цього всього є вища мета. Розвинутися самому до рівня Творця (Таємничого Амбала чи Того, Хто створив нас – у термінах, що застосовує Митець в "Таинственном амбале"). Та водночас – допомогти дітям й онукам залишитися українцями, як про це блискуче заявив нещодавно Віталій Портников під час виступу на публічному диспуті "Чи ми – розділена нація?":
"Україна – це не проект. Не проект! Це країна. І це ваша країна. Все дуже просто. Це єдине місце у цьому світі, де ви можете бути українцями. Я не думаю, що в сучасному світі, який так швидко розвивається, потрібно кілька поколінь часу для того, щоб адаптуватися в якихось інших країнах. Світ так швидко розвивається, що скоро ви зможете за кілька років адаптуватися будь-де… Але, може, ви просто хочете бути українцями? Залишатися українцями в Україні?
Це ваш шанс. Ні, не пропонувати щось світу – а залишитися українцями в Україні, захистити це своє святе право і право ваших дітей та онуків – залишитися українцями".
… Замість післямови. Коли я рухаюсь повз (досить пристойні, з кулінарної та гастрономічної точок зору) рибні ресторани "Чорноморка" в м. Києві та читаю їхні банери-оголошення, я розумію, що юшка таки відрізняється від ухи і що я готовий жити.
28-30 січня 2020 р.
Цей есей продовжує серію нарисів, присвячених роману Леся Подерев'янського "Таинственный амбал". Разом із романом Ілька Лемка "Сни у Святому Саду" вони становлять блискучі зразки вітчизняного магічного реалізму – не гіршого, ніж у творчості латиноамериканських фундаторів цього жанру (Габріеля Гарсіа Маркеса, Жоржи Амаду та ін.).
Попередні есеї з цього циклу можна проглянути за посиланнями
1/ Коротка рецензія на роман
2/ "Подерев'янський як ліки для постгеноцидного суспільства"
3/ "Митець, анти-рагулізм та газовидобування"
4/ "Поява таємничих амбалів"
