ПЕТИЦІЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ РИТУАЛ ШАНИ ЗАГИБЛИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Обґрунтування необхідності Ритуалу Шани

Повномасштабна війна принесла Україні важкі втрати – тисячі воїнів віддали життя, захищаючи незалежність держави. Кожен з них заслуговує на найвищу шану і повагу суспільства та держави. Вшанування полеглих захисників – це не лише моральний обов'язок, а й питання військової етики, національної єдності та стійкості народу. Належна пошана до загиблих героїв є дзеркалом ставлення держави до живих: від того, як держава поводиться з полеглими, залежить мотивація нинішніх і майбутніх воїнів боронити Батьківщину, а також рівень довіри в суспільстві.

Вже зроблено перші кроки – у 2021 році Верховна Рада ухвалила закон №4636-1, що встановив порядок військового поховального ритуалу з почесною вартою для тих, хто загинув, захищаючи Україну. Міністерство оборони затвердило Концепцію вшанування пам'яті загиблих Захисників, яка ставить за мету формування системи заходів для сприйняття полеглих як героїв і підвищення статусу їхніх родин. Запроваджено загальнонаціональну хвилину мовчання щодня (Указ Президента №143/2022). Однак ці кроки мають бути об'єднані і доповнені єдиним Національним Ритуалом Шани – обов'язковим державним стандартом вшанування кожного полеглого воїна. Такий Ритуал забезпечить гідне і однакове вшанування кожного Героя по всій країні, незалежно від обставин і місця поховання. Головна місія Ритуалу – показати родині й громаді, що вони прощаються не з пересічною людиною, а з тим, завдяки кому існує держава Україна.

Формулювання та обов'язковість Національного Ритуалу Шани

Національний Ритуал Шани – це уніфікований, затверджений державою порядок вшанування пам'яті загиблих військовослужбовців. Ритуал має набути статусу обов'язкового державного стандарту, обов'язкового до виконання усіма органами державної влади та місцевого самоврядування, військовими формуваннями, посадовими особами, залученими до процесу вшануванняt. Іншими словами, пропонується запровадити єдиний державний протокол шани до полеглих, який не може бути проігнорований чи зведений нанівець на жодному рівні.

Така стандартизація означає, що кожен загиблий Захисник України буде вшанований за чітко визначеним церемоніалом з військовими почестями та відповідною цивільною участю. Ритуал повинен бути закріплений у нормативно-правових актах (законах, постановах уряду, указах Президента) як обов'язкова процедура, порушення або невиконання якої тягне відповідальність. Це підкреслить пріоритетність пам'яті полеглих на державному рівні та унеможливить байдужість або різночитання у вшануванні їхнього подвигу.

Варто наголосити, що йдеться не про формальність заради формальності, а про етичний стандарт держави. Світовий досвід показує важливість такого підходу. Зокрема, у США для кожного загиблого воїна існує церемонія dignified transfer – стриманий, але видимий і впізнаваний ритуал перенесення труни почесною командою на базі ВПС у Довері; у Франції практикується hommage national (національна шана) – церемонія за участі Президента, родини, почесної варти в місці слави (часто комплекс Інвалідів); у Великій Британії діяла традиція репатріації через базу Брайз-Нортон з церемоніальним маршрутом через місто, коли мешканці вшановували кортеж. У всіх цих випадках держава не приховує біль втрат на «технічному рівні», а навпаки – задає суспільству етичну рамку і мову шани. Україна, яка має власні давні традиції шанування полеглих воїнів, також повинна утвердити такий єдиний Ритуал на національному рівні.

Складові елементи Ритуалу Шани

Національний Ритуал Шани включає кілька послідовних етапів, які охоплюють весь шлях загиблого Захисника від місця загибелі до місця останнього спочинку і подальшого вшанування пам'яті. Основними складовими Ритуалу є:

• Повернення тіла (репатріація) – забезпечення якнайшвидшого повернення тіла загиблого військовослужбовця з району бойових дій або з ворожого полону. Держава повинна гарантувати гідне поводження з тілами: їх пошук, евакуацію та ідентифікацію. При передачі тіл (обмін чи доставка з фронту) мають бути присутні представники військового командування або влади, забезпечено шанобливу обстановку. Недопустимо зводити цю подію до суто технічної процедури десь «на запасній колії» – вимагається участь офіційних осіб, церемоніальні елементи (зокрема, накриття трун Державним Прапором) вже на етапі зустрічі полеглих. Досвід США та інших країн підтверджує, що стриманий офіційний ритуал перевезення загиблих задає тон всьому подальшому вшануванню.

• «Дорога додому» (транспортування тіла до рідної громади) – урочистий супровід труни до місця поховання. Необхідно передбачити, що уздовж маршруту місцева громада буде поінформована та матиме можливість віддати шану (зустріч траурного кортежу живим коридором, військові віддають честь тощо – ці народні прояви вже стали традицією). Органи місцевої влади та Національна поліція зобов'язані організувати належний супровід: перекриття доріг для кортежу, встановлення інформаційних знаків, приспущення прапорів на будівлях у день прибуття загиблого воїна. Важливо, що такі вимоги вже закладені у нормативних актах: місцева влада повинна всіляко сприяти проведенню поховального церемоніалу, а поліція – забезпечувати безпеку і перекриття руху для траурної процесії. Ритуал закріпить ці норми на національному рівні.

• Прощання у громаді – церемонія прощання із загиблим, організована на рівні громади (міста, села або військової частини). Місце і формат прощання узгоджується з родиною загиблого: це може бути будинок культури, храм або площа, де зможуть зібратися рідні, побратими, місцева громада. На церемонії обов'язковими елементами є: почесна варта (почесний караул) військовослужбовців, військовий оркестр або сурмач зі сигналом «Пам'ять», Державний Прапор на труні, портрет полеглого, подушки з його орденами та медалями, салютна група для залпів салюту. Виголошується офіційна формула прощання – коротке звернення від імені держави, в якому звучать ім'я героя, його військовий підрозділ, вдячність за службу та жертву. За згодою родини може проводитись відспівування або інший релігійний обряд. Участь у прощанні беруть представники влади (місцевої і центральної): їхня присутність і слова співчуття є важливим знаком уваги. Стандарт Ритуалу має гарантувати, що незалежно від статусу чи місця, кожен загиблий буде проведений в останню путь з рівними почестями.

• Поховання та загальнонаціональне вшанування – безпосередньо поховання здійснюється з військовими почестями на кладовищі (або кремація, поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі тощо, залежно від обставин). На час поховання закон вже рекомендує скасування розважальних заходів у населеному пункті; Ритуал зробить такі норми обов'язковими. Якщо в один день відбуваються похорони трьох і більше військовослужбовців, в країні оголошується День національної жалоби – ця практика має виконуватися неухильно. Державний Прапор спускається приспущеним у день поховання (принаймні в тій громаді, області, а при масових втрат – по всій країні). В рамках Ритуалу має бути розроблена єдина візуальна символіка держави для вшанування: траурна стрічка на прапор, знак пошани, офіційні банери або інформаційні стенди в днині жалоби – щоб уніфікувати зовнішні атрибути пам'яті і зробити їх впізнаваними. Національний військовий меморіал (кладовище) теж має стати частиною культури вшанування, куди родини і громадяни зможуть приїхати схилити голову перед загиблими героями.

• Супровід родини загиблого – держава забезпечує родині полеглого повний комплекс підтримки на всіх етапах. За кожною родиною закріплюється персональний куратор (офіцер або уповноважений представник відповідної служби супроводу), який стає єдиною точкою контакту для сім'ї. Принцип «єдиного вікна» має гарантувати, що сім'ї не доведеться оббивати пороги десятків установ – всі питання логістики (доставка тіла, документи), організації церемоніалу, отримання належних виплат і компенсацій, психологічної допомоги та інших прав родини вирішуються через одного відповідального координатора. Вже створюються відповідні служби соціального супроводу у Збройних Силах і при Міноборони, тож Ритуал має інтегрувати їх роботу і зробити підтримку родин невід'ємною складовою процесу вшанування. Родина повинна мати гарантоване право на участь у плануванні прощання (як зазначено вище, місце і формат погоджуються з родичами), право на приватність – за бажанням родини держава й медіа мають обмежити публічність церемонії або не розголошувати ім'я (наприклад, якщо родина хоче поховати воїна тихо). Водночас держава повинна публічно визнати і вшанувати ім'я героя – знайти баланс між приватністю і суспільною шаною. Усі належні компенсації та пільги сім'ї (одноразова допомога, виплати, пільги на навчання дітей тощо згідно із законами) мають надаватися швидко і справедливо, без бюрократичної тяганини – це питання державної честі. Повага до родин загиблих має стати суспільною аксіомою і частиною державної політики.

• Комунікаційний кодекс – встановлення етичних норм у публічній комунікації щодо загиблих. Пропонується затвердити на рівні держави стандарти мови при повідомленні про втрати і вшануванні пам'яті. Зокрема, категорично заборонити у виступах топ-чиновників і офіційних звітах вживання знеособлюючих, технічних термінів на кшталт «тіла у мішках», «вантаж 200», «приблизно N загиблих» тощо. Натомість у повідомленнях і заявах має бути акцент на персоналізації: називати імена героїв, їх військові звання, підрозділи; висловлювати конкретну подяку і співчуття родинам. Кожен полеглий – не статистична одиниця, а особистість і герой, і мова держави мусить це відображати. Комунікаційний кодекс також передбачає прозорість процедур поводження з полеглими: держава має регулярно інформувати суспільство про процеси пошуку, ідентифікації та повернення тіл (у форматі стислих брифінгів або офіційних повідомлень), пояснювати етапи – ДНК-експертиза, судмедекспертиза, передача тіла родині тощо. При цьому дотримується принцип поваги до приватності: деталі, що родина не бажає оприлюднювати, не розголошуються. Впровадження такого етичного кодексу комунікації матиме кілька позитивних ефектів: по-перше, зніме відчуття байдужості чи приховування правди, показавши, що держава відкрито і з честю говорить про своїх Героїв; по-друге, унеможливить ненавмисне завдання болю родинам через нечутливі фрази (як-от згадування «приблизної» кількості загиблих, що звучить цинічно); по-третє, сформує у суспільстві правильну культуру пам'яті та поваги.

Юридичне обґрунтування та необхідні зміни в законодавстві

Для впровадження Національного Ритуалу Шани потрібна комплексна підтримка на законодавчому та нормативному рівнях. Необхідно внести зміни до чинних законів України та прийняти нові акти, щоб закріпити елементи Ритуалу як обов'язкові. Зокрема:

• Зміни до законів. Потрібен перегляд Закону України «Про поховання та похоронну справу» та суміжних законів, щоб включити в них положення про особливий порядок поховання загиблих (полеглих) військовослужбовців з військовими почестями. Також варто доповнити Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» окремими гарантіями для членів сімей загиблих Захисників (щодо соціального супроводу, пільг та допомоги). Крім того, на рівні законів або підзаконних актів слід встановити відповідальність посадових осіб за недотримання стандартів Ритуалу: внести зміни до дисциплінарних статутів або законів про держслужбу і місцеве самоврядування, аби невиконання церемоніалу вважалося порушенням службових обов'язків. Уже зараз законодавство зобов'язує місцевих посадовців сприяти проведенню військового поховання – ці норми потрібно розширити й конкретизувати.

• Указ Президента. З огляду на важливість питання, Президент України може своїм Указом запровадити національний стандарт вшанування пам'яті загиблих захисників. Такий указ міг би затвердити основні принципи Ритуалу Шани, доручити Кабінету Міністрів розробити детальні правила та забезпечити координацію, а також установити особливий контроль за його виконанням. Указ має визначити, що координацію впровадження Ритуалу покладається на Прем'єр-міністра або профільного Віце-прем'єр-міністра (з можливим утворенням міжвідомчої комісії), а також зобов'язати голів ОДА (ОВА) та військового командування на місцях чітко дотримуватися встановленого протоколу. Аналогічно до вже виданих указів у сфері національної пам'яті і патріотичного виховання, Президент може своїм актом підкреслити пріоритетність вшанування полеглих і об'єднати зусилля різних органів.

• Постанови уряду та відомчі нормативні акти. Кабінету Міністрів слід ухвалити постанову про реалізацію Національного Ритуалу Шани, якою затвердити детальний порядок організації ритуалу (можливо, на основі вже оновленого військового церемоніалу). Такий порядок має визначити алгоритм дій для всіх залучених: від Міноборони, МВС, Мінветеранів до обласних адміністрацій і громад. Зокрема, уряд може затвердити єдиний протокол церемонії, положення про службу супроводу сімей (на виконання вже зроблених кроків), порядок фінансування заходів (транспортування, поховання та ін. коштом держави) тощо. На рівні міністерств необхідно оновити відомчі інструкції: наприклад, Генеральному штабу – розпорядження щодо ритуалу в ЗСУ, МВС – щодо участі поліції, Мінрегіону – щодо обов'язків місцевої влади (оперативне інформування громад про прибуття кортежів, приспущення прапорів тощо). Також доцільно видати спільний наказ Міноборони і Мінветеранів про створення єдиної бази даних загиблих героїв та інтегрованого механізму інформування родин про перебіг і результати ідентифікації та повернення тіл.

Юридично впровадження Ритуалу має і повинно спиратися на вже наявні норми та програми. Законодавча база частково сформована: у Статуті гарнізонної та вартової служби ЗСУ закріплено положення про військовий поховальний ритуал (з змінами 2021 р.), Указом Президента введено Національну хвилину мовчання, постановою Уряду створюється Національне військове меморіальне кладовище, наказом Міноборони затверджено Концепцію вшанування пам'яті загиблих у системі МОУ тощо. Але ці розрізнені ініціативи потребують об'єднання у єдину державну програму. Петиція наполягає на необхідності комплексного нормативного акта, який поєднає військовий церемоніал з цивільними елементами, соціальним захистом родин і інформаційною політикою. Це може бути окремий Закон або пакет змін до існуючих законів, підтриманий відповідними указами та постановами.

Механізми реалізації та гарантії виконання

Щоб Національний Ритуал Шани діяв ефективно і не перетворився на декларацію, необхідно впровадити механізми контролю та відповідальності, які унеможливлять його ігнорування чи формальне виконання. Пропонуємо такі ключові кроки:

• Єдиний координаційний центр. Призначити на рівні уряду відповідального високопосадовця  або створити міжвідомчу координаційну раду. 

• Локальні відповідальні особи. На місцевому рівні (в кожній області, громаді) повинні бути визначені посадові особи, відповідальні за організацію ритуалу. Це можуть бути заступники голів ОВА з гуманітарних питань або профільні посадовці у громадах. Їхнім обов'язком стане чітке дотримання протоколу і координація між військкоматами, частинами, поліцією, медиками, духовенством та громадськістю при проведенні церемоній. Відповідні обов'язки слід внести до положень про місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування. Відповідальність за стан роботи з вшанування пам'яті загиблих повинна бути покладена на керівників усіх рівнів – цей принцип уже зафіксовано для системи Міноборони і має бути розширений на цивільні органи.

• Контроль та звітність. Створення реєстру НГШ (можливо, на базі Єдиного реєстру ветеранів чи іншої ІТ-системи),який забезпечить прозорість і контроль, щоб жоден герой не залишився без належної пошани. У разі невиконання ритуалу або порушення стандартів – передбачити службове розслідування і дисциплінарні заходи до винних посадовців.

• Фінансове та ресурсне забезпечення. Виконання Ритуалу має бути гарантовано фінансово. Держава вже бере на себе витрати на перевезення тіла до місця поховання; також потрібні кошти на організацію почесної варти (наряди військових), оркестру, салютних набоїв, траурної атрибутики (прапори, стрічки), виготовлення портретів тощо. У державному бюджеті повинні бути передбачені цільові асигнування на ці цілі (через Міноборони, Мінветеранів або місцеві бюджети з держсубвенцією). Так само фінансується діяльність служб супроводу сімей, виплата допомог. Необхідно розробити нормативи часу і ресурсів: наприклад, церемонія прощання має бути організована не пізніше ніж через визначену кількість днів після повернення тіла; кожна громада повинна мати матеріальний резерв для проведення поховання з почестями тощо. Чіткі строки та належне фінансування виключать ситуації, коли ритуал зривається через бюрократію або брак ресурсів.

• Участь перших осіб та публічність. Важливою гарантією значущості Ритуалу стане особиста участь керівництва держави. Керівники найвищого рівня – Президент, Голова Верховної Ради, Прем'єр-міністр – мають задавати тон виконання Ритуалу, як це роблять лідери західних країн. Не вимагається присутність на кожному похороні, але у випадках прощання із кількома військовими чи з видатним героєм доцільна участь або особиста увага (напр. направлення представника, особисте звернення тощо). Це створює прецедент пошани, обов'язковий для інших посадовців. Публічне висвітлення таких церемоній (за згодою родин) через ЗМІ, офіційні сторінки органів влади теж слугуватиме контролюючим фактором – суспільство бачитиме, що Ритуал реально виконується, і в разі відхилень зможе реагувати.

Права родин загиблих та їх захист

Окремо підкреслюємо необхідність закріпити на рівні держави права членів сімей загиблих Захисників у контексті Ритуалу Шани. Родини полеглих несуть найбільший тягар втрати, тому держава зобов'язана максимально полегшити їм проходження траурного шляху та гарантувати підтримку. Ключові права родин, які мають бути відображені в нормативних актах та реалізовуватися на практиці:

• Право на інформацію і участь. Родина повинна першою отримувати повну інформацію про обставини загибелі та подальші дії. Родичі беруть участь у визначенні місця і способу поховання, їхня воля щодо релігійного обряду, військових почестей враховується обов'язково. Жодних рішень про прощання і похорон без згоди сім'ї не ухвалюють. Також сім'я має право знати про хід пошуку та ідентифікації тіла (якщо особу не впізнано одразу) – відповідальні органи мають регулярно інформувати про прогрес.
• Право на гідне поводження та повагу. Це моральне право, яке повинно бути забезпечене всіма посадовцями. Родини загиблих не повинні зіштовхуватися з байдужістю, хамством чи бюрократичною тяганиною. Будь-які контакти чиновників із сім'єю мають відбуватися з глибокою повагою до їхнього горя. Задля цього варто проводити спеціальні інструктажі та тренінги для тих, хто працює з родинами, запровадити етичний кодекс спілкування. Неприпустимими є ситуації, коли чиновники відмахуються від проблем сімей або, як бувало, цинічно заявляють родичам: «Я його туди не посилав». Подібні випадки мають отримувати принципову оцінку і стягнення.
• Право на соціальний супровід. Кожна сім'я має право на безкоштовний соціально-правовий і психологічний супровід. Це означає, що одразу після звістки про загибель за родиною закріплюється соціальний працівник/офіцер зв'язку, який допомагає з усіма формальностями – від отримання свідоцтва про смерть, довідок для виплат, до організації поховання. Як зазначено вище, принцип «єдиного вікна» повинен бути реалізований на практиці. Родина не ходить по інстанціях – держава (в особі закріпленого куратора) сама приходить до родини. На законодавчому рівні вже створено інститути соціального супроводу в системі Міноборони – їх слід розширити і на рівень громад.
• Право на матеріальну підтримку. Держава гарантує сім'ям загиблих всі належні матеріальні виплати. Це, зокрема, одноразова грошова допомога (наразі встановлена законодавством сума, що виплачується Міноборони чи іншим відомством), пенсія у зв'язку з втратою годувальника, інші компенсації. Петиція наголошує: виплати повинні здійснюватися без затримок. Кошти на це мають першочергово закладатися у бюджет. 
• Право на приватність і вшанування пам'яті. Родина вирішує, якою мірою робити прощання публічним. Якщо вони бажають закритої церемонії – держава і громада мають це поважати. З іншого боку, ім'я Героя повинно бути вписане в історію – тому держава забезпечує увічнення пам'яті (в книгах пам'яті, на сайтах, на меморіалах). Сім'я може сприяти цьому або зберігати приватність – жодного тиску. Держава також повинна забезпечити охорону спокою родини від надмірної уваги преси, якщо родичі цього не бажають.

Публічний ефект та значення Національного Ритуалу Шани

Впровадження Національного Ритуалу Шани матиме потужний позитивний ефект для всього українського суспільства. Це не просто прощання з полеглими – це затвердження національної єдності і гідності. Коли кожен громадянин бачитиме, що держава віддає найвищі почесті своїм героям, зміцнюватиметься довіра до державних інститутів і відчуття спільності перед викликами. Ритуал Шани виховуватиме патріотизм і готовність до самопожертви – адже приклади мужності та героїзму отримають належне пошанування і розголос. Культура пам'яті про загиблих захисників стане невід'ємною частиною національної ідентичності, як це є в розвинених країнах світу.

Крім того, належне вшанування втрат є чинником морально-психологічної стійкості суспільства. Навіть в умовах затяжної війни люди повинні відчувати, що жертви не є «безіменними» і не знеособлюються статистикою. Кожен траурний кортеж, кожна церемонія за участю громади – це нагадування, що війна стосується кожного, і що захисники віддають життя за всіх нас. Такі моменти спонукають до взаємопідтримки, волонтерства, посилюють зв'язок між фронтом і тилом. Натомість відсутність належної публічної шани або байдужість «нагорі» породжує ризик відчуження, розриву між військовими і цивільними, зневіри у справедливості – цього не можна допустити.

Національний Ритуал Шани допоможе виховати нові покоління українців на прикладах героїзму. У кожному місті, селі діти бачитимуть, з якою честю ховають воїнів, і зростатимуть з розумінням ціни свободи. Меморіальні заходи, поєднані з Ритуалом, прищеплюватимуть молоді повагу до захисників та мотивацію самим стати до лав оборонців в разі потреби. Таким чином, Ритуал матиме й довгостроковий виховний результат.

Нарешті, встановлення Ритуалу Шани продемонструє світові зрілість і згуртованість української нації. Відкриті церемонії прощання з героями, дні жалоби, висока участь громадськості – все це сформує образ України як країни, що шанує своїх захисників і пам'ятає про кожну втрату. Це важливо і для міжнародної підтримки: партнери бачать, що українці цінують своїх воїнів, а отже, гідні подальшої допомоги у боротьбі.

Висновок (вимога петиції)

З огляду на наведені аргументи, вимагаємо від Президента України ініціювати та забезпечити запровадження Національного Ритуалу Шани загиблих військовослужбовців як обов'язкового державного стандарту. Зокрема, просимо Вас, пане Президенте:

1. Підтримати законодавчі зміни і подати до Верховної Ради законодавчі ініціативи, необхідні для закріплення елементів Ритуалу в законодавстві (зміни до законів, нові закони про статус родин загиблих тощо).
2. Видати Указ Президента, яким затвердити основні принципи Ритуалу Шани, встановити його обов'язковість для центральних і місцевих органів влади, та доручити уряду розробити детальний порядок реалізації.
3. Забезпечити координацію уряду – призначити відповідальну посадову особу або орган для впровадження Ритуалу, а також включити виконання Ритуалу Шани до критеріїв оцінки діяльності місцевих адміністрацій та військового командування.
4. Гарантувати ресурси – ініціювати передбачення в державному бюджеті фінансування заходів Ритуалу, соціального захисту родин загиблих, розвитку меморіальної інфраструктури.
5. Взяти під особистий контроль дотримання етичних стандартів у публічних комунікаціях щодо втрат, зокрема впровадження комунікаційного кодексу для посадових осіб.

Українське суспільство консолідовано підтримує необхідність такого кроку – голосів на підтримку запровадження чіткого, обов'язкового ритуалу шани дедалі більше. Реалізація Національного Ритуалу Шани стане актом відновлення справедливості і поваги. Це буде гідним вшануванням пам'яті кожного полеглого героя і водночас запорукою нашої єдності перед подальшими випробуваннями. Єдність, гідність, довіра та стійкість – ось що принесе суспільству утвердження цього Ритуалу. Просимо Вас підтримати цю ініціативу і зробити все необхідне для її якнайшвидшого втілення.

Слава Україні! Героям слава!