5c9629fedf52e.jpg

(тези статті з аналогічною назвою)[1]

Галина Канафоцька

Координатор Центру соціального лідерства ХСП

Мудрість розумного – свій шлях знати.

(Приповідки 14, 8)

Усі ми бачимо, чуємо і відчуваємо, що почалися, а швидше продовжилися, бо і не припинялися, передвиборчі президентські перегони. На ці перегони зголосилося і зареєстровано стільки кандидатів, що бідному виборцю тяжко буде зробити свідомий, неупереджений, виважений, з розумінням того, кого і за якими критеріями обираєш, вибір такого кандидата, чиє мудре правління забезпечить у державі мир, злагоду і добробут.

На голови виборця «полився» потік обіцянок, скерований виключно на отримання голосів. Заангажовані конкретними кандидатами ЗМІ, що окупували наш інформаційний простір, не націлені на аналіз їх змісту та перевірку їх достовірності, а різні політичні дебати на телебаченні швидше нагадують шоу кандидатів по звинуваченню та обливанню брудом одне одного. А деякі телевізійні шоу перейшли у передвиборчі процеси. Питання достовірності оприлюднених статистичних даних торкається також і різного роду соціальних досліджень, які можуть зумисне на користь конкретних кандидатів занижувати рейтинги інших претендентів на президентське крісло. Пропаганда і поширення недостовірної інформації може носити маніпулятивний характер по відношенню до виборця і стати дієвим інструментом у процесах досягнення обмеженого кола зацікавлених осіб, до яких відносяться і політичні партії, своїх цілей за принципом «Мета виправдовує засоби», що може призвести до загострення суспільних протиріч.

Чи може це називатися демократією і демократичними виборами?

Яку роль при підготовці свідомого виборця може відіграти просвітництво? Щоб глибше читачеві зануритися у суть цих питань, радимо звернутися до більш розгорнутого матеріалу [1], на базі якого зроблені ці тези, в якому продемонстровані існуючі суспільні і соціальні проблеми, що вже виникли в Україні на шляху її євроінтеграції через надмірну увагу влади до питань економіки та брак уваги до формування та підтримки суспільної моралі, де проблема трансформації цінностей стає ключовою. Бо лише морально здорове суспільство здатне витримати найтяжчі політичні, економічні, соціальні й міжнародні випробування.

Вибори – це здача іспиту суспільства на свою зрілість, який українське суспільство провалює вже 28 років, випрацювавши (для виправдання такого провалу) навіть певні стереотипи, якими стала покеровуватись більшість виборців, і які можна розвінчати лише в процесі підготовки виборця до виборів. Ключову роль у такій підготовці повинно зайняти просвітництво, яке сприятиме забезпеченню організованого суспільного інтересу до виборів і допоможе виборцям зрозуміти суть демократичних виборів та сформувати суспільний запит на політика, за якого він свідомо і відповідально проголосує. Але не лише як за особу, а за розроблену ним програму, — не декларативну, а реальну і можливу для реалізації в конкретній громаді чи соціумі.

Говорячи про український народ, спочатку потрібно визначитися і зрозуміти, що таке Україна зараз з врахуванням її історичного контексту, яким чином впливають на неї правила Європи і чи враховується при цьому міжнародними інстанціями фактор наявності війни з Росією. Для того, щоб будувати стратегії на майбутнє, потрібно досліджувати, аналізувати та розуміти поточний існуючий сучасний стан речей своєї держави, щоб зрозуміти, чому існував і дотепер існує в українців брак довіри до влади. І перш, ніж знову починати формувати чергову нову національну ідею, потрібно звернутися до історії становлення української нації та основ формування її світогляду.

З огляду на відсутність існування «нейтрального» світогляду та з розумінням того, що кожен світогляд несе власну систему уявлень про людину, її гідність, сенс її життя, покликання і т.д., можна стверджувати про потребу в апеляції до духовної спадщини українського народу, яка є наскрізно християнською.

Коли починаємо говорити про політику, пам'ятаймо, що «Політика починається з уявлення про те, що таке людина, чого вона потребує, які її цінності. Тільки після цього можна думати про шляхи втілення задумів.» [2].

Якщо зважати на те, що предмет політики – облаштування спільного життя, за яким передбачається забезпечення спільного блага, а ціль політики – забезпечення миру, який досягається за умови настання всебічної справедливості, і що кожен порядок є недосконалим і змінним, бо основна причина цього – свобода і творча енергія людини, то постає резонне запитання: Що ж робити нам з такою незмінною владою, яка знову хоче бути обраною народом, але при цьому не дбає про спільне благо, мир, справедливість, не забезпечує належні умови для інновацій (як результату творчої діяльності людини) і свободу вибору? [6]

Чи можна говорити про інноваційний шлях розвитку України з огляду на реальний стан речей в економіці не за офіційною державною статистикою і деклараціями Кабінету Міністрів України, а за даними з окремих виступів учасниківчергового засідання Національного форуму «Трансформація України», що проходив 18 грудня 2018 року, та іншими доступними для аналізу матеріалами, наведеними в основній статті [1]. Ситуація, що склалася в Українї, свідчить про некомпетентну політичну «еліту». Еліта в лапках, бо справжня еліта реальну систему наближає до ідеальної, а не ще більше погіршує її стан. Президентські перегони, які ми, як виборці, зараз спостерігаємо, схожі на те, що усі зусилля, як претендентів на посаду президента, так і їхніх команд, скеровані на виконання лише одного завдання — будь-якою ціною отримати наші голоси для перебування там, де вони є зараз – при владі. І мова тут не йде про нас, як народ, якому вони мають служити, бо ми довірили їм керувати нашою державою, а швидше задля збереження державних преференцій для свого бізнесу.

Надзвичайно прикро, що політика в Україні стала справою для заробляння грошей і бізнесу, бо політика і власний бізнес – речі непоєднувані [6].

Варто замислитися над питанням: «Кого вибирати (особу)?» чи «Що вибирати (програму)?» і «Як це поєднати?». Якщо глянути через призму реального стану речей в Україні й на декларації окремих кандидатів, то навіть непросвіченому виборцю стане зрозуміло, що жоден з них не виведе країну за один рік своєї каденції на сталі показники економічного розвитку, да вони і не переслідують таку мету насправді, бо кожен говорить лише про свою перемогу і перемогу його команди на виборах. А чи є насправді хоч у однієї політичної партії реальна команда компетентних фахівців, здатних комплексно прописати поле перспектив майбутнього розвитку України з врахуванням існуючих реалій? І чи здатна буде така команда запропонувати можливі механізми його практичної реалізації, опираючись при цьому на принципи, цінності, вимоги та умови для забезпечення нашої євроінтеграції, що, можливо, не переслідуватиме ціль обов'язкового вступу в ЄС, а дозволить дійсно розбудувати Україну як високорозвинену європейську державу? І чи можливо зреалізувати передвиборчі програми з урахуванням того, що Україна перебуває зараз не у стані миру, а у стані війни?

Добра політика повинна стояти на засадах служіння миру. І це є викликом для неї. Політика є фундаментальним засобом для розбудови громадянського суспільства та людських діянь, але коли ті, хто в ній, не сприймають це як служіння людській спільноті, вона може перетворитись на інструмент утиску, маргиналізації, зрештою, і знищення. По суті, функціональність та політична відповідальність становлять постійний виклик для всіх тих, хто отримує мандат на служіння власній країні, для захисту всіх тих, хто там мешкає і працює, щоб створити умови для гідного та справедливого майбутнього. Ми є впевнені: добра політика є на служінні миру: вона поважає і поширює фундаментальні права людини, що є, водночас, взаємним обов'язком, аби між сучасними поколіннями і майбутніми утворився зв'язок довіри і визнання. Коли здійснення політичної влади сприяє тільки для захисту інтересів певних привілейованих осіб, майбутнє знаходиться під загрозою, у молодих людей може закрастись спокуса недовіри, тому що вони приречені залишитись на задвірках суспільства, без можливості брати участь у проекті на майбутнє. Політика є для миру, якщо вона виражається… у визнанні харизм і здібностей кожної особи [3]. Бо ми, як народ, як держава, станемо кращими, коли збудуємо суспільство, в якому молодь не буде більше шукати повноти життя поза Україною, а зможе жити вповні в себе вдома [4].

Якщо виходити з того, що політика є те, що стосується нас всіх (за словами грецького філософа і засновника реалістичної метафізики Аристотеля), то ми є складовою і чинником впливу на системи, в яких живемо і які створюємо. Тож у першу чергу маємо змінюватися самі й стати тією зміною, яка сприятиме оновленню цієї системи з наповненням її відповідним ціннісним контекстом [6].

Цінності і відповідно їм сформована суспільна мораль — феномен конкретно-історичний. Морально-етична спроможність громад і індивідів, які їх формують, суттєвим чином позначається на особливостях конкретного (в національно-історичному відношенні) громадянського суспільства. Моральна свідомість стає основою моральної практики, повсякденності мільйонів членів суспільних спільнот. Будучи певним віддзеркаленням політичних, економічних, ідеологічних процесів, мораль здійснює зворотній вплив на ці процеси. Тому громадянське суспільство повинно не лише озвучувати побажання майбутнім президентам і представникам державної влади під час передвиборчих процесів, а й формувати свої вимоги до них, як у соціально-державотворчій, так і в соціально-духовній сферах. У такий спосіб громадянське суспільство здатне буде впливати на виборчі процеси і на прихід до влади політиків з відповідними ціннісними і моральними орієнтирами.

І чомусь історично складається так, що саме Українська Церква у своєму служінні українському народу чи не найбільше вболіває за долю України і займається просвітою українців. Згадаймо великий приклад такого служіння своєму народові Патріархів Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого і Любомира Гузара. Прообразом того, що повинно стояти в основі досягнення певних ідеалів: — духовність й освіта/просвіта, стало одночасне закладення, будівництво і завершення Йосифом Сліпим (за 2 роки на висланні після 18 років радянських таборів) у Римі Храму Святої Софії, як прообразу Софії Київської, і Католицького університету. Сучасна Українська Церква гідно продовжує їх справу, підтвердженням чого є Звернення Синоду ЄпископівУГКЦне лишедо вірних, а йдо всіх громадян Україниз нагоди Президентських виборів [5] .

Центральна категорія політики — влада. Об'єктивна влада — сума всіх можливостей у розпорядженні тих, хто при ній. Суб'єктивна влада – сума тих можливостей, якими ми плануємо обмінюватися. Якою є сума суб'єктивних можливостей, що забезпечується нашою креативністю, такою можна заповнювати об'єктивну владу. І якщо хочемо якісного морального і духовного оновлення політики, то маємо бути свідомі того, що все це має прийти в політику ззовні як сума наших суб'єктивних можливостей. Ця сума залежить від кожного з нас і водночас від тих, з ким будуємо взаємовідносини, бо взаємовідносини – це все, що у нас є. Ми не можемо досягти прогресу самі. Саме просвітництво здатне включити механізм свідомого руху від залежності через незалежність до взаємозалежності. Незалежність – це вже досягнення. Взаємозалежність – це вибір, який здатні зробити лише незалежні люди [6].

Просвітництво здатне призвести до позитивних змін у всіх сферах людської життєдіяльності: в процесах світоглядних змін; в освітніх трансформаціях; в оновленні християнської родини «…як незгасного вогнища життя і здоров'я Церкви і Народу». (Йосиф Сліпий. «Заповіт»); в громадських ініціативах; в організаційному розвитку громадянського суспільства. І найголовніше, що саме просвітництво у передвиборчі періоди може вплинути на перспективи забезпечення процесів переходу влади від управління суспільством до служіння йому.

Тож не забуваймо про те, що виборця до виборів потрібно готувати – просвічувати. Просвітництво може спонукати до проактивності учасників спільних процесів, в результаті чого збільшуються можливості для обміну ідеями і поєднання творчих ініціатив кожного задля досягнення спільного результату. Маємо продовжувати рухатися шляхом впровадження позитивних змін, які ведуть до спільних перемог на шляху оновлення і зміни систем, пам'ятаючи при цьому, що «Мудрість розумного – свій шлях знати.» (Приповідки 14, 8).

Джерела інформації