Gala Kavun: Зло буде покаране нами

На світлині — німецька кірха у нещодавно звільненому Високопіллі Бериславського району Херсонської області. Совєти перетворили її на «дом культури», а цвинтар поблизу — на танцювальний майданчик.

Це була звичайна практика. У Бериславі храм теж перетворили на будинок культури. Сцена там десь в районі колишнього вівтаря, раптом що.

к@kzaпи вирішили, що мало так познущатися над історичною спадщиною, і вирішили добити це місце остаточно. Ну, не так, щоб у них це повністю вийшло, але побита та кірха добряче, як і все Високопілля.

Емоційно я сьогодні як оця кірха. Мені хочеться розказати багато про сьогоднішній день: про ВПО з Херсонщини, яким ми сьогодні допомагали, про те, як люди приносили допомогу для подальшої передачі тим, хто потребує, про людей, які виїхали з окупованого Херсону, бо вже не могли слухати на кожному кроці це орче «аканьє да оканьє», про те, яка чудова спільнота формується навколо нас, про посилки на фронт. Але у мене немає сил.

Сьогодні вперше за весь час повномасштабного вторгнення я мала почуття образи. Саме образи, яка чітко виділялася зі звичних вже люті, злості, відрази і ненависті. Образи за те, що якась потороч хєрачить по житлових будинках своїми смердючими дронами. Образи за те, що, яку б допомогу нам не надавали, ми все одно лишаємося сам на сам з цими придурошними під боком. Образи за те, що українським дітям навіть не дають народитися. За наших людей, за храми, за будинки, за собак, за котів, за корів, за розбиті сонячні електростанції, за спалені поля, за понурі ранки, за побиту столицю.

Але, думаю, тут вже ні для кого не секрет, що моя базова модель реагування на подразники — бити. І коли мене ображають, я у відповідь лупашу. Я не завмираю, не тікаю, не впадаю у сплячку, не прикидаюсь голубом чи страусом. В стресових ситуаціях я вгаровую так, що забуваю, який наразі день, де я і як мене звати. Тому, якщо я сьогодні не відповідала на дзвінки чи повідомлення, то це не через те, що я вас ігнорую. Я просто дійсно була зайнята допомогою війську і постраждалим від війни людям і упахалась так, що не чую ніг і рук.

Бо зло має бути покаране. І буде. Немає змісту говорити про те, що треба було робити у 1169, 1708, 1922 чи 1991. Що було — те загуло.

Зло буде покаране нами.