Тут нещодавно одна «харків'янка» облаяла святкову ходу до Дня вишиванки у Харкові. Рясно вживаючи обсценну лексику, розповідала, що у ході беруть участь неосвічені люди, яким варто читати більше книжок — про те, що більшість харків'ян, які не лише читають книжки, а й продукують їх, були саме учасниками ходи або принаймні підтримували її, вона, ясна річ, не знає. І, звичайно, підкреслюючи, що добре знає історію «етай страни», стверджувала, що гасло «Слава Україні!» — нацистське.
Насправді абсолютно нецікава історія з передбачуваним фіналом — вже за день жіночка розвозила свої с̶о̶п̶л̶і̶ вибачення по камері. У проміжку між висловлюваннями про парад вишиванок і «каяттям» на камеру, жіночка, стверджувала, що хода була проплаченою (ким, із якою метою, навіщо — ми навряд дізнаємося, але зробити висновок про розумові здібності і кількість спожитої ворожої пропаганди приблизно можна). Вона також жалілася на цькування і приниження. Це навіть видається трохи комічним. Вона ж своїми висловлюваннями нікого не цькувала і не принижувала? Стверджувала, що українці порушують її право на свободу слова. Щоправда, не зауважила, як засуджувала право інших на мирне зібрання.
Такі історії трапляються чи не щодня і, якщо ви подумали, що на це можна було б не звертати увагу, то ви найімовірніше праві. Але, зважаючи на те, що саме у деяких «харків'янок» цього чудового травня сталося таке загострення (згадайте ще історію з викинутими паспортами), хотілось би дещо нагадати. Ні, не цим жіночкам — вони навряд коли-небудь прочитають цю статтю. Чи взагалі щось прочитають. Це нагадування, що Україна — це від Сходу до Заходу і від Півночі до Півдня. Нагадування про те, що Харків — це Україна. Потовчена, понищена, виморена голодом. І саме від Сходу і до Заходу, від Півночі і до Півдня ми славимо свою Україну. Словами харків'янина Жадана «це наша земля, ми тут будемо жити».
Багато хто звик вважати, що гасло «Слава Україні!» народилось на заході України, в лавах УПА на початку 40-х років минулого століття. Однак, насправді його шлях проходив не із Заходу на Схід, а навпаки. Адже вперше його було зафіксовано саме як вітання або гасло на зламі XIX і XX століть у Харкові.
Так, саме у Харкові. Щоправда, у середовищі харківської української студентської громади тоді
побутувала відповідь «По всій землі слава!»
З початку минулого століття гасло можна було зустріти майже скрізь на території сучасної України, а також на тих землях, де проживали (подекуди проживають досі) етнічні українці і які зараз знаходяться в межах інших держав.
Зокрема, у 1916 році під час великого українського віча у Детройті (США) за участі 1200 осіб, коли було розгорнуто національний прапор, учасники одноголосно вигукнули «Слава Україні! Хай живе Україна!»
Послуговувалися ним українці і під час велелюдних зібрань і виступів у Києві та багатьох інших українських містах — просто як у наш час.
Подібне гасло – «Слава Кубані!» – було традиційним привітанням кубанського козацтва, яке у період революції розглядалося як частина українського етносу, а сама Кубанська народна республіка мала бути включена до складу УНР. Цікаво, що відповідь була та, що побутує і сьогодні – «Героям слава!».
Галичанин Осип Станімір, якого взяли у полон війська Російської імперії під час Першої світової, писав про українізацію однієї з військових частин у Сибіру і власне звільнення у червні 1917 року: «За дві години все було
готове і потяг рушив в дорогу. Понеслось грімке, трикратне – „Слава
Україні!“ Так відбулась українізація українського батальйону в
Щадринську, на Сибірі.»
Відомо, що гасло «Слава Україні!» з відповіддю «Козакам Слава!» було традиційним вітанням у Чорних запорожців – військового формування кавалерії армії Української Народної Республіки, що існувало в 1918-1920 роках (повна назва – кінний дивізіон 2-го Запорізького полку, згодом 1-й полк Чорних запорожців).
Використовували гасло «Слава Україні!» і матроси військо-морського флоту УНР.
За Гетьманату, ясна річ, воно також було в ужитку, а от у відповідь часто можна було почути «Гетьманові слава!».
Віталися так і повстанці, зокрема, у Холодному Яру. Військовий-письменник Юрій Горліс-Горський, що перебував на Черкащині у період визвольної війни, писав: «Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, і співаючи „Серед степу на просторі“ – озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під'їжджаю до них:
— Добридень хлопці!
— Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість „Здоров“ вітатися „Слава Україні“, а відповідається – „Україні слава“.
Після звільнення Херсона і Білозерки від більшовиків Степова дивізія на чолі з отаманом Костем Блакитним пішла до Черкащини і з'єдналась з військом Холодноярської республіки. Тоді Степового-Блакитного обрали головним отаманом Холодного Яру. Але вже за три місяці до степовиків дійшла звістка, що більшовики палять херсонські села та розстрілюють сім'ї повстанців. Отаман складає повноваження і веде дивізію додому. Відповідно я зустрічала думку про те, що саме в Холодному Яру степовики підхопили гасло „Слава Україні!“ і принесли його на Херсонщину.
Однак, у книзі Юрка Степового (брата отамана Блакитного) „В Херсонських степах“ наводиться текст записки розвідниці Віри, яку та написала після повернення з Польщі, де вона мала зустріч із Петлюрою: „Повернулася благополучно. Все гаразд. Завтра о десятій у Павла Лаврентійовича. Слава Україні! Віра.“
Командний склад Степової Дивізії
Зустрічаємо в книзі й згадку про те, що послуговувались гаслом між собою і вояки.
„І коли вже хата вщерть наповнилась людьми, на порозі з'явився й Блакитний. Він прийшов удвох з найближчим своїм другом Вовгурою.
– Слава Україні! – привітались обидва до гостей.
– Слава! – відповіли друзі.“
Події, що описуються, відбувались ще задовго до приєднання Степової дивізії, що діяла на теренах сучасної Херсонщини, Кіровоградщини, Дніпропетровщини, до сил Холодноярської республіки. Отже, робимо висновок, що на той час на Півдні гасло побутувало як таке і не було перейнято степовиками від інших військових формувань.
Зважаючи на те, що самих лише бійців у Степовій дивізії налічувалося до 18 тисяч, і діяла вона за широкої підтримки цивільного населення, можна висунути здогадку, що гасло „Слава Україні!“ вже у 1920 році мало широкий вжиток на теренах Херсонщини.
Гасло „Слава Україні!“ з відповіддю, яку ми вживаємо зараз „Героям Слава!“ утверджується в організації „Легія українських націоналістів“, що діяла у 1925–1929 роках. А бандерівське крило ОУН перейняло його у 1941 році (послідовники Коновальця і Мельника, за твердженням істориків, використовували відповідь „Вождеві слава!“). Зважаючи на те, що до ОУН увійшло багато військових Армії УНР, це не було для них чимось новим.
Піднялося з попелу, після багаторічної заборони, гасло на початку 90-х. Дуже довго вважалося, що воно пішло саме з УПА, проте наведені вище факти говорять про інше.
Сьогодні на площі Конституції у Харкові гаслом „Слава Україні!“ увінчано пам'ятник Незалежності.
5 лютого 2018 року Уряд України вніс на розгляд Верховної Ради законопроєкт №7549, яким, зокрема, запропонував встановити гасло „Слава Україні! — Героям слава!“ як офіційне вітання для військових ЗСУ, однак проєкт не було прийнято. Втім, вже 3 вересня того ж року п'ятий президент України Петро Порошенко запропонував на розгляд парламентарів невідкладний законопроєкт №9036, згідно із яким гасло „Слава Україні!“ і відповідь „Героям слава!“ були затверджені, як військове вітання ЗСУ. „За“ законопроєкт у другому читанні проголосував 271 нардеп, таким чином повертаючи українському війську його питоме гасло та історичну пам'ять.
Архівні світлини в Instagram: @unrukraina
Освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine
