Ми нарешті взули (знаю, що звучить двозначно) нейрохірургічне відділення 17 лікарні. Люди, ви не уявляєте, яке це для мене полегшення. Бо ті святі лікарі, що ставлять на ноги вже, здавалось би, неставимих, дійсно заслуговують нашої найвищої уваги. Як і пацієнти, яким постійно потрібен одяг і взуття.
Моє вічне «я все сама» у цій фазі війни зіграло дуже конкретно проти мене. Але я вчуся. Вчуся тому, що навколо Люди. Люди, у яких можна навіть не просити, які самі запропонують, зрозуміють, підтримають і прийдуть на допомогу. Зараз для мене це NGO Unit та Магазин жіночого взуття Mankodi.
Це тільки частина. Ще частина пішла вчора на пункт, який надає допомогу тим, хто втратив все. Але про це окремо.
