Будь-яка ідентичність передбачає очевидну інклюзивність: ким ти себе вважаєш, тим ти і є — і це фактично стосується будь-кого. Три з п'яти стовпів етнічної ідентичності, а саме мова, культура, національна самосвідомість — це те, що ми можемо набути і передати. Набути може будь-хто і передати може будь-кому.

Два інших — темперамент (або ментальність) і батьківщина — це не стовідсотково вибір людини. Тобто ніхто не обирає, хто і де його або її народить. Але знову ж таки ментальність формується не лише набором генів, а й умовами виховання. А батьківщина, окрім фактичної, може бути історичною або духовною.

Якщо людина, що оселилася в США, набула громадянства, пройнялася духом і культурою країни, називає себе "proud american", бо так вона себе відчуває, хто буде це заперечувати? Так само, як ніхто не буде сперечатися з приводу самовизначення й ідентичності з українкою, яка народилася у США та говорить «батьки передали мені українську мову та культуру, виховали мене гордою українкою, тому нею я себе і чую».

«Наша емансипація – не проти когось, український націоналізм завжди був інклюзивним, відкритим для всіх. У якому б віці не згадав мову предків зросійщений „гарадской маларос“ — ласкаво просимо до свого коріння. Якого б етнічного кореня людина не схотіла б розділити з нами радість спілкування українською – ласкаво просимо до гурту, як колись на Січі, ми приймаємо всіх охочих, і не ділимо українців ні на „сорти“, ні на „раси“. Достатньо просто схотіти стати одним із нас – і виявити мінімальну повагу до тубільних мови та історії. Але – виявити цю повагу, і не формально, а щиро,» — написав у себе в блозі український науковець, військовий, очільник НАНЦ Євген Дикий.

Ця теза дуже перегукнулася із моїми думками про людей, які обрали для себе бути українцями. Зокрема, про Вишиваного.

Тож, чи може таке бути — в імператорській родині, десь біля моря, в оточенні античних пам'яток, що лишились з часів Римської імперії народжуєшся ти. Але ти — українець.

Тебе одягають в одяг твого кровного австрійського народу, годують балканськими стравами, адже ти ростеш в мальовничій Пулі, твій вчитель - француз або німець. Тільки ти — українець.

Тебе вчать різних мов: німецької, польської, шведської. Будь-якої — лише не української. А ти — українець і згодом саме українська стане твоєю.

Таке буває. Таке може бути. І так було.

10 лютого 1895 року в портовому місті Пула (сучасна Хорватія) в родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких народився найменший син — Вільгельм.

Хлопчик отримує класичну освіту і виховання, але в душі він — бунтар. Декілька разів зачувши від рідних про «дикий народ», що живе в Карпатах, він вирішує навідатись і подивитись, як той народ живе.

Він тікає з дому, сідає на потяг, прямує ним до Ворохти, дістається до Жаб'я і тиждень гостює у гуцулів. Нічого особливо «дикого» він за цими людьми не помічає, але закохується в їх культуру та мову. Ясна річ, в цей час за 14-літнім втікачем оголошується розшук в межах всієї Австро-Угорської імперії.

За п'ять років по тому Вільгельм Габсбург закінчив Військову академію у Вінер-Нойштадті із званням ріттмейстра (сотника). Його призначають в 13-й уланський кавалерійський полк, укомплектований здебільшого українцями. Це цілком відповідає його симпатіям і поглядам, попри те, що його українофільські позиції не підтримує ніхто в сім'ї. Члени його родини дивляться в сторону Польщі.

Серед українських військових він вивчає нашу мову, культуру та побут. Один з друзів подарував йому українську вишиванку. Кажуть, саме тоді архікнязь взяв своє друге ім'я — Василь Вишиваний. Трохи пізніше він не лише встановлює зв'язки з Українськими січовими стрільцями, а й рятує військове формування від ліквідації після того, як польські легіони зрадили австрійців, перейшовши на фронті на сторону Росії.

У вересні 1917 року він прибуває до Львова, де від імені імператора Австро-Угорщини вітає митрополита Андрея Шептицького, який щойно повернувся із російської неволі. Вони стають добрими друзями. Шептицький бачить за молодим Габсбургом провідну роль українського монархічного руху і вважає його головним претендентом на престол. Тоді про це вже говорить багато європейських і українських політиків.

Дехто може сказати, що це вічне українське очікування на мудрого закордонного правителя, який прийде і вирішить всі проблеми. Але тут дещо більше. Справа в тому, що Габсбурги-Лотаринзькі були прямими нащадками як Гедиміновичів, так і Рюриковичів (з лінії Анни Київської — дочки Ярослава Мудрого). Тому їх історичні погляди на утворення нового престолу в Києві видаються абсолютно природними.

Новітня теорія українського монархізму загалом постає в другій половині 19-го століття. Європейські політики очевидно вже тоді розуміли, що імперії рано чи пізно розпадуться. Чи не першим, хто почав обговорювати засади українського монархізму був німецький канцлер Отто фон Бісмарк в межах проекту Київського королівства, який він висунув.

Однак, чи поділяє сам Василь Вишиваний погляди на свою фігуру, до кінця не зрозуміло. Разом з тим, Вільгельм Габсбург починає відігравати дедалі важливішу роль в українській політиці. Він, зокрема, бере участь у переговорах у Бересті, результатом яких стало підписання мирного договору між УНР, Австро-Угорською, Німецькою, Османською імперіями, Болгарським царством.

Коли Центральна Рада отримує військову підтримку союзників у боротьбі з більшовиками, Вишиваний очолює курінь Українських січових стрільців, весною 1918-го вибиває більшовиків з Херсона, Нікополя, Запоріжжя, Дніпра, Кропивницького. Живе при цьому у надзвичайно скромних умовах: В Херсоні він оселяється у залізничному вагоні, а в Кропивницькому — в селянській хаті на околиці міста.

Василь Вишиваний у компанії Петра Болбочана

Попри те, що прихід німецьких і австрійських військ мав ознаки чергової окупації (особливо після утвердження Гетьманату Скоропадським), на Херсонщині та частково Катеринославщині біда була значно менш вираженою. Цими територіями опікуються Січові Стрільці на чолі з Вишиваним. Архікнязь допомагає селянам, перешкоджає контрибуціям, знаходить вихід на повстанських отаманів та перебуває в діалозі з гайдамаками. Окрім того, як людина творча та освічена, він засновує українські школи та ставить театральні постановки, акторами яких були січові стрільці.

Василь Вишиваний у колі Українських січових стрільців

Не дивно, що Скоропадський починає бачити в образі архікнязя суперника. Оточення також нашіптує йому про те, що будь-якої миті саме Вишиваний може оголосити себе претендентом на український престол. Вбачають загрозу і німці, які з середини червня 1918 року починають вимагати усунення з Півдня України УСС та Вільгельма Габсбурга. Тому в середині осені січові стрільці змушені покинути цю територію.

1 листопада за сприяння Вишиваного та за участі УСС у Львові відбувається Листопадовий чин — проголошується Західно-Українська Народна Республіка. Над Львівською ратушею замайорів жовто-блакитний стяг. Згодом Вишиваний вже командує військовим з'єднанням УГА у поході на Київ. Зближується з Петлюрою.

Архікнязь також шукає вихід на Махна, аби провести з ним переговори. Зрештою, мені видається, він постійно намагався пов'язати всі ланки розбурханої української влади, а швидше — налагодити зв'зок між владою та селянами.

Якийсь час він перебував у Румунії, де на території українського посольства лікується від тифу (проблема багатьох військовиків того часу). Там він намагався опікуватися українськими військовими. Одружився з румунською королівною та згодом переїхав до Відня. У шлюбі у Вишиваного народилося двоє синів.

Зрештою Вільгельм Габсбург зближається з українськими гетьманцями та тим таки Павлом Скоропадським. Особливо після вимушеного союзу України з Польщею, який він вважає «неприродним». Він дуже болісно переживає те, що Галичину було віддано Польщі. У середині травня 1920 року в Лейпцигу відбулася нарада українських монархістів. Вибудовується план, за яким Вишиваний (формально за наказом Павла Скоропадського) очолить збройну акцію проти польських окупантів у Східній Галичині. Однак жодна українська влада насправді вже нічого не могла зробити в Україні.

Василь Вишиваний остаточно оселився у Відні. Жив він дуже скромно, на українських зібраннях за спогадами сучасників «стояв десь у кутку в мундирі української армії, у сірій солдатській шинелі». За спогадами Івана Кедрина-Рудницького, це був «високий блондин, гарний собою, з бездоганними товариськими манерами, тип аристократа, говорив і писав плавно по-українськи [...] Всі ми шанували Вишиваного за його сантимент до українства та за його ідеалізм.» (із книги Ярослава Дашкевича «Постаті»).

Будинок Вишиваному допоміг придбати митрополит Андрей Шептицький, дружба з яким тривала роками.

Вільгельм Габсбург пише вірші українською мовою, а свої погляди на відновлення Української держави відображає у програмній статті «Як будувати?»

Він виступав проти всіх окупантів України: росіян, поляків, румунів, частково — німців. При цьому від нього відвернулися рідні, що були відкритими полонофілами. Батько архікнязя Карло-Стефан Австрійський опублікував заяву про те, що з політичних мотивів розриває зв'язки з сином-українофілом, фактично позбавляючи його спадщини. Вишиваний у свою чергу публікує відповідь: Габсбурги і без того століттями шкодили українському народові, своїх поглядів він не поступиться.

Ясна річ, що після союзу з поляками, він вже не знаходить спільної мови (ймовірно, і не бажає її знаходити) з Петлюрою.

Василь Вишиваний опікується українськими емігрантами, колишніми військовими, встановивши зв'язки з баварськими монархістами. У 1921-22 роках видає газету «Самостійна Україна», а також збірки власної поезії українською мовою. Він підтримує зв'язки з УВО, ОУН та головно полковником Євгеном Коновальцем, листується з Дмитром Донцовим.

У 20-30-х роках Василь Вишиваний жив у різних містах Європи, почуваючи себе при цьому політичним українцем. Як згадував консервативний український політик-гетьманець Лонгин Цегельський, «говорив він по-українськи дуже добре, хата в нього обвішана українськими килимами та гуцульськими виробами, розмовна мова українська і страви на столі були українські.» (із книги Ярослава Дашкевича «Постаті»).

Учасники свята запорожців у Парижі, 1937 рік. У другому ряді четвертий справа — Василь Вишиваний.

Є різні суперечливі здогадки про ставлення Вишиваного до того, що коїлося у Третьому Райху, але достеменно відомо, що, проживаючи у Відні, архікнязь весь час перебував під наглядом гестапо. Окрім іншого, в роки Другої світової Вільгельм Габсбург співпрацював з французьким рухом опору. Він також надавав інформацію про пересування німецьких військ британській розвідці. Ріббентроп намагався використати його українські зв'язки, проте Вільгельм Габсбург відмовив, завивши, що почуває себе українцем, і тільки для добра України може співпрацювати, а про факт розмови з німецьким міністром повідомив провід ОУН.

Після закінчення війни, у 1945 французи шукали вихід на провідників ОУН. У французькій зоні окупації Австрії — у місті Інсбрук — Вишиваний організовує першу зустріч між сторонами.

Формально українські зв'язки стали приводом для викрадення та арешту архікнязя радянськими спецслужбами.

Відтак у 1947 році в радянській зоні окупації Відня Вільгельма Габсбурга заарештовує контррозвідка Союзу за звинуваченням у співпраці з ОУН та західними розвідками. Його допитують, нелегально переправляють до Києва. Далі допити у сумнозвісному енкаведистському стилі продовжуються у Лук'янівській в'язниці. Зрештою, його засуджують до 25 років позбавлення волі у Володимирському централі. Однак він помирає в Києві. Вважається, що в той час у нього загострюються давні хвороби. Але чи міг він дійсно вижити? І чи не вважати це справжнім вбивством? Подивіться на ці два зображення. Перше — це австрійське посвідчення архікнязя, видане 1947 року у Відні. Друге — фото Василя Вишиваного, зроблене незадовго до смерті 1948 року в Лук'янівській в'язниці.

Як за декілька місяців людина могла постаріти на тридцять років?

Мені здається, це чудовий (наскільки може бути актуальним слово «чудовий» у цьому контексті) приклад роботи радянської репресивної машини.

Його ще декілька років шукали у всій Європі, про його зникнення писала європейська та американська преса. Проте на той час він уже декілька років лежав у сирій землі безіменної могили на Лук'янівському цвинтарі.

Зрештою, Габсбурги повернулися до Вишиваного лише через декілька десятиліть. Представники роду прибули на відкриття пам'ятної дошки архікнязю у Відні в 2000 році.

Пізніше президент Панєвропейської унії Отто фон Габсбург, писав у Мюнхені про вибори в Україні 2004 року: «Це цілком певне, що росіяни і їхні прихильники застосують все, щоб результати, яких значення вони оцінюють правильно, сфальшувати. Саме вони, як мав сказати один співробітник Путіна, певні, що вільний світ, можливо, зойкатиме, але потім, як це вже було часто, зважаючи, нібито, на економічні інтереси, підкориться обставинам. Це він вже робив перед Другою світовою війною стосовно Гітлера і потім відносно Сталіна. Європа врешті повинна проявити мужність до такої перспективи. В Києві та Львові йдеться про майбутнє всіх європейців. Цього вчить нас історія. Це мусять розуміти всі, хто так радо називають себе вільнолюбними демократами, але віддаються ілюзіям, коли стоять перед тоталітарними погрозами».

Зрештою, я хочу дати слово йому, Василю Вишиваному, і мати це за велику честь:
«Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…»

«Я людина без батьківщини, без дому, покинутий і, як Габсбург, можливо зненавиджений. Я не маю і не мав би нічого більше для себе чекати, якби мене не стримувало моє „останнє“, моє „все“ — віра у вільний Український Нарід. Цією вірою я живу, і се для мене моє „Все“ і моє „Останнє“.'

«Сріблом сяє сніг в Карпатах,
А під захід червоніє…
У долині хліб на нивах
Перед жнивом золотіє.

Жар на заході сумéрку
Гомін праці в день несеться:
Мовчки нічка вже надходить
Пісня пташки ще не рветься.

В яснім світлі місяченька
Черемóш внизу сріблиться,
Піп-Іван високий, білий
На сторожі там держиться…»

Чи може таке бути? В імператорській родині, десь біля моря, в оточенні античних пам'яток, що лишились з часів Римської імперії народжуєшся ти. Але ти — українець.

Чи буває так, що ти можеш називатися хоч двічі Габсбургом і тричі — Лотаринзьким. Але ти — Вишиваний.

Так було... Питання лише у тому, коли самі українці оберуть для себе це — бути українцями. Не поодиноко, не у певних відсотках, а громадою. І чи так буде.

Архівні світлини в Instagram: @unrukraina

Щойно створений освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine