Вже декілька років я створюю і редагую статті в україномовному і англомовному розділах Вікіпедії. Пишу на теми історії та сучасності, що, як на мене, особливо важливо для української Вікіпедії, яка за кількістю статей вже посідає 16 місце з 299 присутніх у Вікіпедії мовних розділів.
Англомовна Вікіпедія «потерпає» від моїх матеріалів про український фольклор, які, до речі, переглядаються досить часто, як на таку вузькоспеціалізовану тему. Ти пояснюєш англомовній аудиторії, чим, скажімо, колядка відрізняється від щедрівки, а щедрівка — від засівалки. Потім ти, так чи інакше, наштовхуєшся на всесвітньовідомий «Щедрик», за допомогою якого, здавалось би, так легко донести до іноземця, розуміння українських традицій, адже англомовна версія пісні відома йому з дитинства.
І тут починається найцікавіше. Бо окрім історії того, як один українець перетворив народну пісню на справжній витвір мистецтва, а потім її зачув в США іншій українець і написав до неї нову лірику англійською мовою, перетворивши «Щедрика» на "Carol of the Bells", потрібно якось пояснити, що не зважаючи на однакову мелодію, український і англійський тексти визначають абсолютно різні дефініції. «Щедрик» — це класична щедрівка, а "Carol of the Bells" — це справжня колядка.
Але і в Україні тим таки «Щедриком» часто колядують, а певні колядки співають на Старий Новий рік. При цьому в мережі ще й точаться баталії на кшталт «а у нашому селі завжди співали саме цю пісню саме у цей день». Тому і нам, українцям, потрібно розібратися з тим, яка різниця між щедрівками, колядками і засівалками.
По-перше, треба знати, що величальні пісні, як і багато інших традицій, беруть своє коріння з язичництва. Якось мене поглинула тема «Світового дерева» або «Дерева Життя» в українському фольклорі та образотворчому мистецтві. Виявилося, що цей архаїчний символ присутній в українських колядках. Історія про це ввійшла у моє видання «Дивовижна Україна / Wonderful Ukraine», тому дозволю собі цитату: «Низка українських колядок, які мають язичницьке походження, описують цей сюжет. Як от, наприклад, старовинна космогонічна колядка „Як ще не було початку світа“, герої якої за християнства перетворилися з голубів, які сиділи на Світовому дереві посеред океану і думали, як змайструвати світ, на Господа з апостолами Петром і Павлом, і яку ми здебільшого знаємо як „Ой же як було ізпрежди віка“.»
Вийшов, звичайно, каламбур, бо Петро і Павло, окрім інших причин, не могли бути дотичними до створення світу хоча б через те, що трохи запізно для цього народилися. Але саме це і робить дослідження українського фольклору таким цікавим.
Моя інтерпретація «Дерева життя», мотиви Південної України.
По-друге, на відміну від щедрівок і засівалок колядки співають не лише українці, а й інші слов'янські народи. Західний світ також має свої різдвяні пісні — часто не народного, а авторського походження, як, наприклад, «Тиха ніч».
Здебільшого колядки прославляють народження Христа. Іноді вони присвячені святим: святому Миколаю (особливо в Україні, Білорусії та Словаччині) та святому Стефану (особливо в Чехії).
Співати колядки починають з початку зими, а то й наприкінці осені. Як казав дідусь одного мого друга: «Колядувати можна вже після жнив». Хоча, ясна річ, саме Святвечір і Різдво стають кульмінаційними днями коляди.
Хоч у більшості слов'ян різдвяні пісні вийшли з дохристиянської традиції, в українських колядках язичницьких образів найбільше. В цьому основна відмінність української колядки від інших. Можливо справа в тому, що, окрім іншого, в українській міфології є подібний до біблійного сюжет — про народження нового сонця, сонця, що врятує від холоду, продовжить день і зменшить ніч. Існує повір'я або ж легенда, за якою у день зимового сонцестояння богиня Коляда (богиня неба, ім'я могло бути іншим або близьким за звучанням) у водах Дніпра народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна (Карачуна), який прагнув з'їсти нове Сонце. А щойно на небі сходила перша зоря, колядники ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою — у християнстві воно перетворилося на різдвяну зірку, яка сповіщає про народження Христа. Українці в більшості хоч і прийняли християнство, багато у чому залишились язичниками, зберігши відповідні традиції до сьогодні.
«Добрий вечір тобі, пане господарю,
Радуйся! Ой, радуйся, Земле,
Син Божий народився!» — сповіщали і сповіщають, ходячи від хати до хати вже українці-християни.
Є й інші подібні легенди, де новонароджене сонячне божество діє самостійно або де богиня неба вчить людей створювати колесо. Але варто також зазначити, що існує думка про походження свята Коляди (у деяких джерелах — тільки його назви) від греко-римських дохристиянських обрядів. А от у словаків і чехів це свято часто називалося іменем того самого Карачуна, що, ймовірно символізував найкоротший день року.
Треба зауважити, що тільки українцям вдалося розповсюдити свої колядки у всьому світі зусиллями діаспори. Тому масово колядують і українці Канади, і українці Бразилії.
Власне, Коляда — це істинно зимове свято давніх українців. На відміну від Нового року, який приходив з весною. Звідси і «...прилетіла ластівочка» та почала розповідати, як у господаря народилися овечки. Звідси і «Сію, сію», бо що посієш весною, те й жатимеш восени.
І попри те, що у фольклорі інших народів є величальні пісні, присвячені природі, переродженню все ж щедрівки і засівалки — це суто наше, українське. І лише нам випало донести ці надбання до цього часу, використовуючи давні традиції сьогодні, як і тисячі років тому.
У народних щедрівках, зазвичай, немає і натяку на християнство, окрім побажань на кшталт «Допоможи, Боже, щоб все було гоже» — хоча так до вищих сил могли звертатися і наші предки-язичники.
Сюжети щедрівок цілком язичницькі: тварини в них говорять, пшениця сама собою сіється і родиться, щастя, кохання, радість й сам образ Нового року набувають людських рис.
Щедрівки традиційно співають у Щедрий Вечір — переддень Нового року (Старого Нового року). Іноді виникає суперечка, мовляв, Святвечір — теж щедрий. Ні, з цим можу сміливо посперечатися — у вечір перед Різдвом все ще триває піст, українці традиційно накривають на стіл скромні страви, не подають м'яса. А от свято Нового року українці святкували поза постом, ставлячи на стіл різноманітні смаколики та наїдки. Не говорячи вже про дохристиянські часи. Свідченням тому і стають самі щедрівки: «Щедрик-Ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски... А як мало, дайте, ще й сала...»
Засівають вже зранку, 14 січня, тобто на сам Новий рік. Засівалки переважно також мають побутово-язичницький зміст, окрім тих, що зі століттями переплелися із колядками, як от:
«Сію-сію, посіваю,
З Новим Роком Вас вітаю!
А три Царі несуть дарі,
Христос ся рождає!»
Або ж тих, що присвячені постаті святого Василя:
«Сію, сію засіваю!
З Новим роком Вас вітаю!
Ще й віншую з Василем!
Потішайтеся сим днем!»
Засівалками традиційно вітають з Новим роком, звеличують господаря і господиню, бажають гарного врожаю, достатку, грошей та миру.
Тож сьогодні в Щедрий вечір і завтра в Новий рік, я вам теж побажаю миру та достатку, щоб ви не плакали і не сумували, щоб у вас були сили для нових звершень, ну, і щоб могли відрізнити колядку від щедрівки, а посівали завжди вчасно :)
