Stand Your Ground, або перезріле питання закону про зброю

Але де там! Немає довіри громадянам від держструктур. А тим більш — активним громадянам.

А тим часом проблема лежить в самій основі, навіть не в потенційному праві на носіння зброї, а в праві на самозахист як такому.

Зараз хтось може сказати, що ст. 36 ККУ регулює це питання. Але на практиці українські суди розглядають такі справи упереджено, і це просто провал всієї спецоперації, панове.

В українській судовій практиці ще з радянських часів склався підхід, за яким життя нападника цінується більше, ніж право потерпілого на самозахист. Судді нерідко розглядають будь-яке застосування сили як злочин, особливо якщо нападник загинув або зазнав тяжких травм.

Інша біда — розмите трактування «меж необхідної оборони». Закон каже, що захист має бути пропорційним загрозі. По-перше, оцінка такої пропорційності — ну, максимально субʼєктивна справа. По-друге, в реальності суди часто оцінюють ситуацію заднім числом, коли загроза вже минула, вивертаючи все догори дригом: якщо людина застрелила нападника, суд може вирішити, що загроза не була достатньою, щоб виправдати такі дії.

Поліція та прокуратура нерідко схильні перекладати відповідальність на потерпілого, бо це найлегший шлях: замість розслідування злочину проти нього, йому ж і висувають обвинувачення. Такі справи простіше передати до суду, ніж доводити провину реального злочинця. Це не новина і в інших випадках для суспільства загалом. Жертва зґвалтування у нас досі часто «сама винна». А найстрашніше, що позитивній динаміці в адекватному сприйнятті жерв і злочинців, за дослідженнями правозахисників і моїх зокрема, відіграли події в Бучі трирічної давнини. Без таких страшних подій, вочевидь істина про те, що винен нападник — не така вже й очевидна.

Інше питання — це непотизм і корупція, за яких нападник може впливати на суд та слідчих, в результаті чого людина, яка захищала себе, своїх близьких та своє майно, легко може опинитися в ролі підсудного.

Окрім наведеного, в Україні фактично відсутня презумпції правоти того, хто обороняється. У США, наприклад, діє принцип (діяв принаймні, бо наразі не дуже зрозуміло, які принципи там діють) "Stand Your Ground", який означає, що людина має право захищатися будь-якими засобами без обов'язку втікати. В Україні ж така презумпція не закріплена: суди нерідко вимагають доводити, що відступ був неможливий. Вдумайтесь у це!

Змінювати потрібно всю систему докорінно: як у питанні володіння зброєю, так і у питанні самооборони. Принцип презумпції правоти того, хто обороняється, має бути затверджений законодавчо, а процес легалізація короткоствольної зброї має бути запущений негайно.

Це про гідність передо всім! Якщо людина має детальну зброю, це змінює підхід до самооборони. Як і в США, Чехії чи Швейцарії в Україні власник зброї повинен мати право захищати себе та своє житло без обов'язку тікати. Не тікати, бляха, як ми не тікали, коли росіяни подумали, що дійдуть за три дні до Львова. А суди повинні більше орієнтуватися на право людини на самозахист, а не на пошук «перевищення меж оборони». Суди взагалі мали б орієнтуватися на права людини.

Зменшить це чи підвищить рівень злочинності? Досвід країн, де громадяни мають право на носіння зброї, показує, що злочинці рідше нападають на людей, якщо знають, що ті можуть озброєно відповісти. Люди взагалі стають сильно ввічливішими, коли знають або хоча б підозрюють, що опонент може бути легально озброєним.

Чи зробить це нас дорослішими і відповідальнішими? Так! Закон про цивільну зброю має передбачати обов'язкове навчання, медичні та психологічні перевірки. А в наших умовах ми додатково можемо закріпити це такмедом та базовими знаннями з медицини катастроф.

І разом з цим всім нам потрібно ще улагодити питання просто критичної кількості зброї, яка опиняється на руках у населення під час та після бойових дій. Це, до речі, описано у розділі про зброю Доктрини нашої Платформа військово-безпекових профспілок України, раптом хтось хоче зануритись глибше.

Наразі у нас перед законом всі рівні, але явно є рівніші. Юридичної бази для використання зброї в межах самозахисту фактично немає, а тим часом низка «обраних» щороку отримує нагородну зброю навіть всупереч чинному недосконалому законодавству, за яким нагородну зброю можуть отримати лише військовослужбовці та працівники органів внутрішніх справ. При цьому, нагадаю, у 2019 році Верховний суд залишив в силі рішення судів першої та апеляційної інстанції, які визнали «інформацією з обмеженим доступом» дані про те, хто і за які заслуги отримує нагородну вогнепальну зброю від міністра оборони. Про чорний ринок взагалі мовчу. Дуже зручно для системи. І незручно для активістів і правозахисників, які опиняються буквально під прицілом.

_______________________________________

https://www.facebook.com/kavun.gala

Patreon: https://www.patreon.com/ptbz

PayPal: [email protected]

Збір на дрони та потреби фронту: https://send.monobank.ua/jar/TGjen3Dhs
4441111155906575 (Моно)

Прифронтових котиків і песиків рятуємо тут: https://send.monobank.ua/jar/7ikEskA2tt