25 років тому Україна стала антарктичною державою. Однак
дорога нашої країни до власних досліджень в Антарктиді — це шлях крізь
терни до зірок.
У 1992 році, після розпаду СРСР, Росія оголосила себе правонаступницею всіх антарктичних станцій Союзу і відмовила Україні в передачі однієї із них. Хоча до інфраструктури радянської антарктичної експедиції Україна доклалась щонайменше співставно з Росією, її інтелектуальний і технічний внесок в освоєння Антарктиди був неоціненним. При цьому Україна претендувала на одну з дванадцяти(!) станцій, а РФ взагалі оголосила про намір закрити п'ять радянських антарктичних станцій.
Упродовж лютого-серпня 1992 року було направлено низку ініціативних листів вчених і спеціалістів, звернень установ і організацій до державних органів щодо необхідності відновлення і продовження Україною діяльності в Антарктиці.
3 липня 1992 року Леонід Кравчук видав указ про участь України в дослідженнях Антарктики. У серпні 1992 року Верховна Рада схвалила документи про приєднання України до Антарктичного договору, а 26 жовтня 1993 року було утворено Центр антарктичних досліджень (згодом — Український антарктичний центр), який очолив Петро Гожик.
У листопаді 1993 року Велика Британія розповсюдила серед посольств пропозицію про передачу станції «Фарадей» на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу одній з держав, які ще не мали станцій на континенті. Цю ідею підхопили українські дипломати — тогочасний посол України у Британії Сергій Комісаренко та радник посольства з питань науки Роланд Франко (онук Івана Франка).
Після перемовин та відвідання станції українськими науковцями, в серпні 1994 року, Британська антарктична служба утвердилася в намірі передати станцію «Фарадей» Україні, пропонуючи відрядити 4 фахівців для докладного вивчення систем забезпечення станції, наукової роботи і апаратури, дизельного господарства і систем зв'язку. У серпні-вересні 1994 року проходить 23-а сесія Організації країн Антарктичного договору, на якій Україну було прийнято до організації (при цьому Росія мала заперечення щодо вступу України).
21 листопада 1994 року фонд «Відродження» виділив 12000 доларів на проєкт «Україна повертається в Антарктиду». 5 грудня 1994 року група у складі Юрія Оскрета (забезпечення станції), Геннадія Міліневського (наукові програми), Олександра Люшнівського (зв'язок) і Володимира Гергієва (дизельне господарство) відбула на станцію Фарадей. Вони пробули на станції з 17 грудня 1994 року до 15 лютого 1995 року. 20 липня 1995 року в Лондоні Посол України Комісаренко Сергій Васильович підписав міжурядову угоду, а директор ЦАД Петро Гожик — Меморандум між ЦАД і БАС про передачу антарктичної станції «Фарадей» Україні.
6 лютого 1996 року відбулась передача британської антарктичної станції «Фарадей» Україні. Над станцією було піднято український прапор та присвоєно нове ім'я – «Академік Вернадський». Відтоді Національний антарктичний науковий центр провів 25 зимівель на крайньому півдні.
Разом із станцією британці залишили українцям деякі традиції. Як от урочиста суботня вечеря в костюмах, при краватках, у випрасуваних сорочках. До 1996 року британські експедиції «зимували» тут два роки поспіль, отож виховали в собі такий звичай – щоб, як казали, «не здичавіти» й унормувати життя мешканців загубленої серед льодів станції, або розважити їх в умовах ізоляції.
На
фото з архіву Романа Братчика: 1995 рік, остання команда британських
полярників разом з групою перших українців, що прибули на станцію в
листопаді, святкують Різдво. FB НАНЦ.
Серед корисних британських звичаїв, які актуальні й зараз, — урочисті суботні вечері, святкування Мідвінтер з купанням в океані та спортивними змаганнями, серед яких, зокрема і таке екзотичне, як метання китового хребця; велике прибирання станції по п'ятницях; вихідний для кухаря у неділю; подарунки під ялинку всім учасникам експедиції, які має підготувати бейзкомандер тощо.
Отож, перша експедиція пройшла успішно. За високий професіоналізм, виявлений в екстремальних умовах Антарктики при виконанні завдань Першої української антарктичної експедиції Указом президента України у квітні 1998 року орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджено Геннадія Міліневського (начальника станції), орденом «За мужність» ІІІ ступеня Володимира Бахмутова (геофізика) і Леоніда Говоруху (гляціолога). На станції залишилась пам'ятка зі списком учасників Першої антарктичної експедиції.
Цікавий факт, три пінгвіни на логотипі НАНЦ символізують трьох вчених, які доклалися до створення української станції: Петра Гожика, першого директора на той час Центру антарктичних досліджень; Геннадія Міліневського, керівника 1-ої Української антарктичної експедиції; Юрія Оскрета, тодішнього заступника директора Центру, одного з перших українських фахівців, що прибув на станцію та займався її забезпеченням.
Попри те, що українські науковці кожного року відправлялися у експедицію, на проблеми оснащення, переобладнання, наукові дослідження українська влада звернула увагу лише декілька років тому. Навіть мережу інтернет на станцію провели лише у 2017 році.
На початку 2018 року
Національний антарктичний науковий центр очолив військовий, науковець,
публіцист Євген Дикий, який почав запроваджувати поступові зміни.
У 2018 році на станції вдалося поновили довгі літні експедиційні сезони, як це було за британців, і в перші роки української станції. У першій за довгі роки повноцінній сезонній експедиції в загоні працювало 26 людей, експедиція тривала понад два місяці. Відновлення повноцінної роботи станції вже дало перші наукові результати, зокрема, з морської мікробіології — щодо механізму цвітіння океану. Науковці відібрали необхідні для аналізу зразки: біологічні, геологічні, гідрохімічні тощо. Дослідники готують наукові публікації до провідних міжнародних журналів, аби вийти на нормальний рівень сучасних світових досліджень.
Українські науковці також досліджують сезонну динаміку, зміни океанської екосистеми у протоці Брансфілда і прилеглих до неї квадратах, де веде промисел український крилевий траулер. Українці перші, хто постійно моніторить одну і ту ж саму акваторію в Антарктиці й відстежує динаміку в часі. Таким чином науковці отримали абсолютно унікальні дані: в одних і тих самих місцях було пораховано кількість крилю за допомогою ехолотної зйомки, було знято комплекс океанографічних параметрів, взято зразки фітопланктону, зоопланктону, мікробіоту, зразки ДНК, розчиненої в воді.
Розпочав свій шлях до міжнародної бази даних і «Український антарктичний журнал». Зокрема, вдалося залучити до редколегії впливових на міжнародному рівні західних науковців, що є необхідним мінімумом для потрапляння наукових робіт, опублікованих у журналі, до баз Scopus та Web of Science.
Довгі роки до роботи на станції не допускали жінок-дослідниць (крім другої національної експедиції, у команді якої було четверо жінок). При цьому ніякого раціонального пояснення для цього не було. Втім, зараз для жінок-науковців немає таких перепон й низка дослідниць за декілька останніх років успішно відпрацювали свої зимівлі та сезони (літні періоди). Окрім того, склад зимової експедиції почали обирати на прозорому конкурсі.
Також у 2018 році було виділено кошти на модернізацію станції й у 2019 році проведено перший значний ремонт за 23 роки. Встановлено нові дизельні двигуни, опріснювач води, системи опалення, ремонтуються дахи на всіх приміщеннях станції (через погодні умови там насправді не такий простий процес і вимоги, як може здатися), переобладнано медичний кабінет і біологічну лабораторію, проводиться низка інших робіт. Окрім того, тепер на станції встановлено повністю автоматизований метеокомплекс фінського виробництва, дані з якого автоматично онлайн надходять, як метеорологу на станції, так і до Києва. Точні кліматичні вимірювання — це також частина дослідницької роботи науковців.
Сьогодні НАНЦ веде активну просвітницьку роботу. Зокрема, на його сторінці у соціальній мережі Facebook публікуються відео-лекції, світлини, науково-популярні тексти про Антарктиду.
Долучайтеся!
На обкладинці статті — фото Jerzy Strzelecki
Архівні світлини в Instagram: @unrukraina
Освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine
