Слова «початок» і «кінець» — історично спільнокореневі. Як це сталося і чому так, якщо вони протилежні за значенням, та й у їх написанні на перший погляд?

Тут ми матимемо справу з носовими звуками (це ті, що утворювалися від сполучення голосних звуків зі звуками «н» або «м»), які в результаті активного розвитку мови почали міграцію або зникли. Отож зверніть увагу на такі слова в українській мові, у які раптом ніби застрибує літера «н». 

«Жати», але похідні від нього «жнець». Або ж, власне, один з головних героїв цієї розповіді — слово «початок» та споріднене «починати». Оця літера «н» якраз і є тим відгомоном носових звуків, які були витіснені з української мови. 

Додайте сюди чергування приголосних по типу «нога — ніжка — нозі», і ми впритул наблизимося до розвʼязки. 

Прасловʼянський (і навіть індоєвропейський) корінь «*кен» ("*ken") є спільним коренем для слів "початок" і "кінець". Однак з VI—XI століть він, бідака, так мутував, що розділився на дві досить несхожі між собою звукові композиції. Справа в тому, що українська тяжіє і завжди історично тяжіла до помʼякшення. Тому корінь "*кен" залежно від ареалу носіїв та конкретних слів з одного боку почав вимовлятися як "*чен", а з іншого — як "*кон".

Далі стежимо за кожною літерою, бо не ті науки ми називаємо точними. Корінь "*чен" трансформується згодом в "ча" через занепад носових. А "*кон", піддавшись ікавізму, змінився на "*кін". При чому він функціонує в обох станах, завдяки чому ми маємо і "заКІНчення" і "споКОНвіку".

Нагадаю, що ікавізм — явище в староукраїнській мові, що віддзеркалювало перехід голосних звуків [o] і [е] у закритих складах в [i]. Внаслідок цього переходу виникли фонетичні чергування [о/і], [е/і], [у/і]. Це абсолютно унікальне явище, яке властиве тільки українській мові. Але воно пов'язане з явищем редукції голосних звуків, яке зустрічається доволі часто.

Це через нього ми іноді не розуміємо іноземців — навіть, якщо в теорії знаємо кожне окреме слово, яке вони вимовляють. Коли носій мови ніби викидає половину звуків при мовленні та зклеює докупи слова, не вимовляючи закінчень або перших звуків слів. При цьому такому ж носію з того ж ареалу це абсолютно зрозуміло, а от тим, хто знає "класику" стає вже невтямки. 

Тобто нічого нелогічного тут немає. Людство загалом тяжіє до різноманітних спрощень і впродовж усієї історії експериментує зі звуками. Через це, наприклад, французи вже неодноразово ініціювали спрощення граматики французької мови, адже вона вже давно не відповідає звучанню — з восьми літер може читатися лише три, і не обовʼязково всі вони відповідатимуть хоча б якійсь із написаних літер.

Можливо ви здивуєтесь, але зараз ми також беремо участь у подібному спрощенні та трансформуванні. Кажіть, хто грішить побіжною вимовою, мо — може, хоч (хош) — хочеш, мож (мош) — можеш, чкай — чекай, хтіти — хотіти, тре (тра) — треба, би — аби, гля (ля) — глянь, ба (бач) — бачиш, та — так? Цей процес триватиме вічно: нові слова прибувають за фактом появи нових понять або запозичень, і згодом ми будемо їх змінювати і адаптовувати.

Повернемося до нашого "*кен" і до того, до чого він дожився. А дожився він до того, що похідні від нього корені утворюють протилежні за значенням слова: "поЧАток" і "КІНець". І, якщо раптом починає видаватися, що це просте співпадіння, я вам покажу, як це все переплелося (граматично і семантично) з іншими мовами — давніми і сучасними.

Вже у прасловʼянській ми маємо два значення для слова "konьсь" — це і "кінець" і "початок". Поряд із ним існують слова "počęti" (‹*po-čьnti), "počinati", похідні від *čęti, пов'язаного чергуванням звуків з konьcь, konъ.

В староруській (староукраїнській) слово "поконъ" означає "початок", "звичай" (щось, що існувало спочатку). У словенській "kónec" — "початок", "кінець", "ціль", але є і слово "začetek" та позначення "початку".

Сюди ж належить і ірландське "cét", що означає "перший". І ймовірно споріднене до нього "cinim" "випливаю", "розпочинаюсь". Як ця форма дійшла аж до Ірландії? Тут все просто, адже до цієї когорти належить величезна кількість слів. І "закон", і "зачати" підпадають під ту ж спільнокореневість. Але також сюди входить і слово "чадо". І пояснюється воно одночасно і прасловʼянським походженням, і германським. Зводиться це слово до давніх верхньонімецького і нижньонімецького "kind" — "дитина", "*kinda" — "народжувати" (памʼятаємо про чергування і помʼякшення звуків). Але також "чадо" виводять і з прасловʼянського "čęti", "čьnǫ", які походять від індоєвропейського "*ken". При чому усе це могло мати місце буквально одночасно, підкріплюючи й укорінюючи слово. 

Ось така у мене сьогодні для вас дивина. І тут, здається, прямо є над чим подумати поза межами філологічної площини. Але подякуйте, будь ласка, не мені, а Силам Оборони — своїм донатом на дрони (подробиці є у попередніх постах).

Банка: https://send.monobank.ua/jar/TGjen3Dhs

4441111155906575 (Моно)
PayPal: [email protected]
Patreon: https://www.patreon.com/ptbz

Реквізити ГО, на які ви можете перерахувати пожертви на купівлю дронів для Сил оборони:
ГО "ВО АЇР"
Код отримувача:
44731491
Рахунок отримувача:
UA393052990000026001006233464
Назва банку:
АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога