Gala Kavun: На спомин про Ольжича

76 років тому під час допиту в концентраційному таборі Заксенгаузен гестапівською трійкою вбито українського поета та археолога, діяча ОУН Олега Ольжича (Кандибу). Рідні поета вважають, що його ув'язнила німецька дипломатична контррозвідка у співпраці з НКВС. Син Ольжича вважав, що тіло його батька було вивезено до Заксенгаузена після вбивства на Александр-плац у Берліні.

«Спи, дитиночко кохана,

Баю, люлі, бай,

А ти, місяцю, до рана

В колисоньку сяй.

Стану я казки казати

Та співать пісні,

Щоб ти щастя міг зазнати

Хоч в дитячім сні,» — цей вірш написав для маленького Олега Ольжича його батько — письменник Олександр Олесь. Щось він відчував про долю сина.

Я повертаюся до нього завжди. До блискучих праць з археології, до його уявлень про національний героїзм і героїчну державу, викладених у поезії, до життя, у якому стільки незрозумілих подій і темних плям. До питання, чи міг він уникнути того затримання гестапівцями у квартирі на Личаківській, 32.

На страх і за кару — суди польові,

І землю поглинула тиша.

Щоб відповідь ваша — атаки нові —

Ударила тим голосніша.

[...]

І йдуть по шляхах звідусіль, як один,

Одною густою юрбою:

Меткий робітник і важкий селянин,

По зброю і просто до бою.

Державу не твориться в будучині,

Державу будується нині.

Це люди на сталь перекуті в огні,