Вчора я йшла після наших духовних практик з Victoria Savostianova із розправленими за спиною крилами і дуже чітко відчула: те, що я з дитинства за науковий підхід не відкидає мого розуміння того, у якому магічному світі ми живемо. Конкретно наш народ. Наша країна.
 
Тут змішалося все духовне, казкове, містичне. Тут воїни — маги, перевертні й лісові духи. Тут лікарі із багаторічною практикою вміють бачити далеке минуле, трохи примруживши очі. А іноді й прийдешнє. Тут кожен поет, навіть, якщо не пише вірші.
 
Тут сон ходить коло вікон. І він, повірте мені, озброєний. Дрімота коло плота — це ще страшніша історія. Не для нас страшніша, а для ворога. Вона приспить його. Швидше за все навіки.
 
Тут на кожному кроці — портали в інші світи. І так, якісь із них можуть виявитися кращими за цей, але ми не йдемо, бо ще не все сказали. І взагалі ми дуже любимо свою земличку.
 
Дніпро, біля якого я виросла, бурлить голосами річкових мавок — моїх подруг дитинства, до речі.
І тут треба бути обережним кожному. Кожному, хто хоче ступити на нашу землю із злими намірами. Бо… бо ми будемо вас убивати. Всією оцією різнобарвною хтонічно-надприродною компанією.
 
Бо наші відьми подібні на ляльок-мотанок. Вони сліпі у своїй люті. Вони не побачать, яким гарним хлопцем вважають тебе рідні та друзі, вони не почують, як плаче за тобою дружина чи дитина. Вони чують лиш плач свого народу. Народу, який ти топчеш і катуєш. І це голосіння переросло в скажений гнів, який дає силу, якої ми не знали раніше.
 
За кожного помордованого і скаліченого, за тобою, враже, прийде десятеро. І розірвуть тебе на клапті. За кожного нашого контуженого, ми будемо шепотіти і реготати у ваших головах мільйоном голосів, доки у вас не потече дах і вам не захочеться самознищитися.
 
Вам тут немає місця, вас тут не чекають. Ви зроблені з інших матеріалів. Ви — лиш істоти з якоїсь невідомої прірви, ущелини втрачених і навіки загублених душ.
 
Тому бійся, враже. Бійся магів і перевертнів, озброєних до зубів. Бійся тіней, що ходять за тобою. Бійся очей, у яких горить вогонь — вони все бачать. Бійся духів цієї землі. Бійся відьом — не лише конотопських, а й херсонських, бо вони хоч і не уславлені в літературі, а таки висушать весь твій рід, бо ніколи вони вже не пробачать спаленого зерна, вбитої снарядом корівки і розбитої білесенької маминої хати.
 
Земля, де живий кожен листочок, кожна травинка, перемеле всю нечисть і знову заколоситься і захвилюється.
Бо тут не все так просто, як може комусь здаватися.
 
Утепляємо воїнів зимовими спальними мішками і термобілизною:
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
Patreon: https://www.patreon.com/ptbz
PayPal: [email protected]