Шукаю логіку там, де її не може бути. Гайда зі мною! Сказано, що в автобусах і тролейбусах може їхати одночасно не більше 20 осіб, у маршрутках — 10. Збиратися більше 10 осіб також не можна.
У мене біля дому зупинки досить безлюдні, але там, буває, збирається з десяток людей. Метро поряд, отже, коли воно не працюватиме, на зупинках явно збиратиметься значно більше людей. Зазвичай на мою зупинку троліки й маршрутки прибувають вже заповненими. Водій або візьме людей із зупинки і порушить правила, або не візьме — і тоді вже порушуватимуть правила люди, які поза власним бажанням, будуть скупчуватися десяткаМИ на зупинках.
Та сама історія буде на локаціях, які він проїде раніше. І вона буде значно гіршою у більш залюднених районах.
Ясна річ, контролювати це на кожній зупинці просто неможливо, адже на вулиці потрібно буде вивести величезну кількість силовиків, які теж є людьми, можуть хворіти і переносити захворювання. Тому люди скупчуватимуться ще більше, ніж якби метро працювало.
При цьому метро обробляється явно краще, ніж маршрутки. У метро є можливість відкрити входи до приміщень, аби не торкатися дверей, поставити на виходах безконтактні дезінфектори, обмежувати кількість пасажирів тощо.
Я розумію і підтримую більшість карантинних заходів. Але при цьому люди все одно будуть їхати до місця праці і з нього. Адже робота магазинів, заводів, аптек, установ органів виконавчої влади, лікарень, підприємств критичної інфраструктури, АЗС і решти не тільки не припинялася, а й заявляється, що вони ПОВИННІ продовжувати безперебійну роботу. Тобто люди, які там працюють, повинні продовжувати роботу. Разом з тим їм створили умови типу «стій там, але йди сюди». Про проблеми людей, які мають добиратися на цю роботу із віддалених районів міста, навколишніх містечок і сіл — а таких величезна кількість — я просто мовчу.
Я за те, щоб люди за можливості сиділи вдома і береглися усіма можливими способами, сама так і роблю. Але закриваючи метро, людей штовхають на порушення, описані вище, й створюють ще більші скупчення, що суперечить озвученому задуму.
На істину в останній інстанції не претендую. Просто думки вголос.
