Gala Kavun: Метрополітен, або ми щодня доводимо, що впораємося

Я вже давно не писала щось не про війну і не про гроші на армію чи для звільнених територій (можете прочитати попередній пост, я там детально описую, як сьогодні намагалась від утриматися від теми війни).

Хоча, якщо подумати, я завжди про неї писала. Просто у довгій історичній перспективі.

Трапилась вчора на очі подія з минулого. 1945 року раднарком срср ухвалив рішення щодо будівництва метро в Києві. Як і багато речей з російської пропаганди це, звісно, подається завжди в стилі «так позбудьтеся тоді всього радянського „спадку“ разом з метро, заводами, пароходами, хороводами», не зважаючи на те, що будувалося воно руками таки українців, а праця за совєтів була таки рабською. Й іноді рабською без жодного перебільшення.

До речі, на офіційній сторінці Київського Метрополітену досі висить історичний нарис часів радянщини із зверхнім ставленням до ідей побудувати метро десятиріччями раніше, звинуваченням у чомусь там Петлюри, довгим описом створення метро у москві, гаслами типу «партія сказала — треба», «наша, радянська людина може все» і таке інше. Еммм... Добренько.

Та, втім, я не про це. Знаю, що історія не терпить сполучника «якби», але, коли читаєш про чиїсь мрії і плани, ти не можеш не думати «а якби їм тоді вдалося?»

І от знаєте, якби їм тоді, сто років тому, вдалося, метро у Києві могло б з'явитися значно раніше, а відкрили його зрештою аж 6 листопада 1960 року — після московського та ленінградського (по-іншому бути просто не могло).

Так от Уряд гетьмана Української держави Павла Скоропадського ще у 1918 році мав намір будувати урядовий центр і лінію метро у районі Звіринця:

«… думають збудувати трамваї, окрім таких як тепер, — надземних, ще й в тунелях, котрі звуться метрополітен. Ґрунт Звіринця і взагалі міста Києва, де мають проводити метрополітен, найкращий для цього будування. При таких умовах метрополітен можна поставити краще ніж він стоїть в Парижі, — заявляв у своєму інтерв'ю тодішній міністр шляхів інженер Чубинський. — Київ стоїть на горах й долинах, утворених самою природою й метрополітен, виринаючи з тунеля-гори в долину й проїжджаючи знову тунелі, буде перевозити всіх і все з Бесарабки на Деміївку, з Звіринця на Лук'янівку, з Набережної чи Прорізної на Задніпровські Слобідки».

З якою любов'ю пан інженер говорить тут про Київ, правда?

І так, станція Деміївська могла бути відкритою таки трохи раніше, ніж у 2010 році.

Історичний досвід — безцінний. Він промовляє до нас. І знаєте, що він говорить? «Нам має вдатися. Навіть, якщо доведеться гризти землю. Бо ця земля наша». І ми щодня доводимо, що впораємося.