Люди, яких щойно евакуювали з гарячих точок, виходять з автобусів. Хтось біжить обіймати рідних, хтось розгублено стоїть і роззирається, хтось шукає пункти допомоги, хтось присідає прямо на землю і важко видихає.
У декого з них сильно червоні лиця, перелякані погляди і важке дихання. Видно, що там шалено шарашить тиск. Тут, звичайно, мав би стояти медик і хоча б візуально виділяти з натовпу тих, кому дійсно погано, й надавати допомогу.
Але тут тільки ми. З бутербродами.
Хтось відмовляється, але більшість бере. З тих, хто відмовляється, дехто повертається і пояснює, що зараз нічого не лізе, але далі довга дорога і от на дорогу це саме те.
Декому ми пояснюємо це самі. «Невідомо, коли ви сядете у потяг. Потім дванадцять годин стоячи. Повірте, вам ліпше мати із собою щось,» — говорить Сергій.
Один чоловік із великої компанії евакуйованих несміливо просить добавку. Ми даємо добавку на всю компанію.
«Ой, як добре, — каже хлопець. — А то люди стісняються, а їсти хочуть.»
Один чоловік, наївшись, повернувся, щоб подякувати. «Я просто три тижні не їв хліба!»
Чоловік має хворобливо збуджений вигляд, і я знову шкодую, що тут немає лікаря.
Разів зо п'ять нас спитали, скільки це коштує. Дві коробки ми занесли у, так званий, волонтерський штаб, де мали б приймати цих людей. Окрім чаю там нічого немає.
Нарешті підійшла жінка, яка сказала, що їсти не буде, але вона екстрасенс, тому візьме з собою два набори бутерів.
Дізнавшись наші імена, вона наговорила нам якоїсь ахінеї, яку за її ж словами, вона уточнювала у якихось «своїх», запитала, як їй доїхати до Броварів і де тут туалет.
Від наговореного, хоч там нічого страшного чи навіть неприємного не було, ми на хвилинку потухли. Але я Ірі сказала деяку свою інформацію, яку вона оцінила фразою «блін, а ти реально кращий екстрасенс, ніж ця тьотка».
Ну, тут вже мовилося, що, я хоч і не з конотопських, а з бериславських, але щось та й вмію.
- Та заспокойтесь, — каже Ігор. — Якщо вона екстрасенс, то чого не знала, де тут туалет.
- Ага. І як добратися на Бровари... Спитала б у тих «своїх», — підтвердила я.
Уривок дня, який можна показати.
P.S. Для тих, хто не зрозумів, на першому відео Іра кричить «А я б хотіла Джавеліна!»
Ми забезпечуємо наших захисників оптикою, ліхтариками, павербанками, специфічними батарейками й зарядками, газовими горілками й балонами, продуктами, медикаментами, одягом, термобілизною, взуттям, іншими важливими речами за потреби.
Вагітним, покинутим літнім людям, пораненим потрібні специфічні ліки, памперси для дорослих, постільна білизна, подушки, ліки, харчування і засоби догляду.
Допоможіть нам допомагати:
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
Але зважайте на власну фінансову безпеку, все за можливості.
Тримайтеся і бережіть себе!
Для координації дій або, якщо є питання, заходьте на мою сторінку: https://www.facebook.com/kavun.gala
або Instagram @galakavun (у хайлайтах зібрана майже вся хроніка нашої роботи за ці п'ятнадцять днів).
