Доведімо цю думку до абсурду і уявімо, що пан Татаров дійсно власноруч боровся в Києві з ворогом (відпускаємо журбу через найменування цього ворога), завдаючи йому ударів, які передбачають завершення його життєдіяльності. Відпускаємо взагалі все, приймаємо на хвилинку це як дійсність, якою б дивною вона не була.
У мене питання, власне. Ну, і що далі? Це дає йому пожиттєву індульгенцію? Чи правильно я розумію, що будь-якого долученого до оборони країни військовослужбовця, який буде підозрюватися у протиправних діях, не лише звільнять, а й проводитимуть щодо його дій розслідування? Більше того — у разі, якщо його провина буде доведена, йому ще й винесуть вирок, не зважаючи на його здобутки в минулому. А якщо не буде доведена, ну, то що ж, ніхто навіть не перепросить за багатомісячне, а то й декількарічне утримування під вартою. Ці люди теж знищували ворога (при цьому по-справжньому — але ми вже домовилися прийняти на віру думку з першого абзацу, принаймні до кінця цього посту). Чи означає участь у бойових діях чи долученість до знищення ворога пожиттєве право творити свавілля? Звичайно, ні. То як же тоді Татаров?
«Невже мало?» — обурено запитує відповідач. В цю гру можна грати разом, пане президенте. І я навіть не буду згадувати тут відомі та гучні імена тих, хто доклався до оборони Києва і країни вцілому, але все одно зазнав звільнень і навіть кримінальних переслідувань. Давайте щось простіше і буденніше. От, наприклад, мешканець Сумщини на початку повномасштабного вторгнення замінував шлях між окупованим на той час Тростянцем і Кам'янкою, виводив людей з окупації та допомагав Силами Оборони в найскрутніших час. Зараз його судять за те, що він виготовив і зберігав рушницю для самозахисту. У військовий час, у фронтовому регіоні, під час наступу росіян. Його дії навіть протиправними назвати не можна, бо він виконував 17 Статтю Конституції й елементарно намагався врятувати своє життя та життя тих хто, поруч. Так от, «невже мало» того, що робив цей відчайдух, що зрештою він опинився на лаві підсудних?
До речі, про життя та його порятунок. В обороні країни на фронті і в тилу працюють сотні тисяч, навіть мільйони українців. Виходить, ми всі перебуваємо під прямою небезпекою? Кожного можуть «вбити рускі» — і я підозрюю, мова тут не лише про ракетні обстріли та атаки дронами? Просто отут, в столиці? То як визначається першочерговість перебування під дахом посади в ОП? І, зважаючи на те, що не кожен з нас може, а головне хоче, перебувати під цим дахом, як йде робота із убезпечення наших життів? Вони точно не менш цінні.
І як загалом забезпечується безпека кожного з нас від дій інтервентів, які можуть позбавити життя когось, кого напередодні вже позбавили роботи (буває ж, що так нещасть)? Ну, звʼязок між звільненням і початком полювання за тобою «рускіх» тут якийсь такий, правильно?
Ці питання залишаю в Еквілібріумі, а в реальному житті залишаю вам короткі посилання для швиденького збору на FPV-дрони для Сил Оборони, адже воно — реальне життя з його реальними небезпеками — все ще існує, незалежно від вигаданих кимось персонажів і подій:
https://send.monobank.ua/jar/TGjen3Dhs
https://www.patreon.com/ptbz (решта реквізитів за запитом, або в попередніх постах).
