Я знаю, що у багатьох із вас, як і у мене, ФБ сторінки перетворилися на якийсь суцільний безперервний некролог. У моєму серці є ще окремий — з тими, своїми. У когось із вас теж мабуть так. Іноді про загибель друга-воїна я дізнаюсь раніше, ніж його сім'я, а тому мушу мовчати, хоча хочу кричати.

Ми щодня стикаємося із викликами воєнного часу, до яких жоден не може приготуватися наперед. Ми щодня зустрічаємо проблеми, які, здається, неможливо вирішити.

І як би ми не вмовляли себе часом, що десь ще тяжче, хтось у ще гірших обставинах, кожен із нас насправді має повне право відчувати лють, ненависть, сум, образу. 

І я лютую. Я лютую так, що під ногами у ворога здригається земля.

Все це неймовірно тяжко. Але ошийник раба завжди легший за обладунки воїна. Схилити голову і опустити руки легше, ніж тримати у цих руках меч. На всіх рівнях і у всіх планах.

А доки ми боремося, ми можемо нести світло у найтемнішу темряву. Коли надія згасає, ми самі стаємо надією. Навіть тоді, коли звістки з фронту вибивають землю з-під ніг, навіть тоді, коли ми, здається, просто розвалюємося. 

Це ми несемо світло у самісіньке пекло — в знеструмлені населені пункти, які піддаються нищівним обстрілам, до людей, які не можуть рухатися, і можливо проводять свої останні дні у цьому житті прикутими до ліжка, хворими, змерзлими, під постійний свист ворожих снарядів.

Це ми несемо проміння надії до самісіньких стін мордору і окупованих ним територій, де наші військові ведуть тяжкі бої, захищаючи весь світ від навали темних сил.

Це нам випала честь жити у часи видатних героїв, щодня проявляти мужність і стійкість, яка увійде в історію цілої цивілізації, як приклад людської незламності перед лицем загрози бути підкореними і поневоленими.

Сьогодні я ділюся з вами світлинами нашого січеславського бусика, який проїхав чималу ділянку фронту, аби розвезти військовим те, чого їм зараз так бракує — тепло. Зокрема ми з вами долучилися продуктами, гарячими напоями, сухими душами, теплим військовим одягом, гігієнічними засобами, батарейками, ліками і ще низкою необхідних речей, які допоможуть нашим військовим відчувати, що їм є на кого спертися.
До Нового Року збираємо ще один такий.

Дякую всім, хто у цій темряві запалює вогник всередині себе, який осяює дороги наших воїнів.

5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
Patreon: https://www.patreon.com/ptbz
PayPal: [email protected]