Gala Kavun: Іду алеєю, залитою сонцем

Третя ночі. А. Годинники ж перевели, поки оце пишу. Четверта ранку, ну, ок. Щойно завершилися останні переговори. Цікаво, я вже маю право йти спати?

День. Що за нього писати.

* Видати продукти на Вишгород, доки Igor Trush передає посилки від бійців додому і робить надзвичайні речі у справі забезпечення військових, про які я поки шо помовчу.

* Віддати хлопцям броніки, попутно докидавши форму, бєрци, їжу, гігієну, ліки.

* Перевірити і узгодити хмару документів.

* Нагодувати передову. Надавати попутно всякого корисного.

* Попілкуватися за Іру, змінивши їй обстановку на пів години і просто поговоривши.

* Прийняти піклування від Ірина Абисова, Valentina Kavun Makarova, Василий Кавун і Sergii Bludov.

* Прийняти замовлення від чотирьох підрозділів.

* Скоординувати дії та розкидати нові списки потреб.

* Поговорити з хлопцями з передової. А потім ще з одної передової. А потім ще з одної.

Це дивно. Йшла пішки на базу. Спочатку такий сильний вітер був, а потім так спекотно стало, аж куртку зняла. Іду алеєю, залитою сонцем — гарно, весною пахне. На вулиці пусто, протитанкові їжаки. Щось бахнуло. А потім вже сирена. А навколо така краса. Якби тільки не ця війна. Місяць як рік чи десять.

У голові постійно голоси і картинки.

- Можете не посміхатися, я обличчя закрию.

- Так ми ж для вас посміхаємося!

- Можна у вас взять пачку оцих желейних медведиків і сладкої водички?

Командир дивитися на бійця типу «не наглій і заспокойся».

- Бери, бери, давай батончиків докину.

Командир махає мені головою типу «розбалуєш». Розводжу руками — мій склад мої правила.

- Печиво берете, хлопці?

- Хіба трошки. Може комусь більше треба...

Це вічне «може комусь більше треба».

Ну, історію про танк ви вже певно читали.

Добраніч чи доброго ранку.