Ходить за мною полковник з одного відомства, якому ми допомагаємо, і просить написати листа з переліком допомоги, аби вони могли на нас виписати якусь грамоту.
- Ви розумієте, що після перемоги про все це ніхто й не згадає? — каже він мені у кожній телефонній розмові і при кожній зустрічі.
- Ну, якби кінцевою нашою метою є якраз перемога, — відповідаю я. — А те, що буде потім, вже не так важливо.
- Так я боюсь, що про вас потім забудуть.
- Ну, ви ж не забудете, — усміхаюсь я.
- Я не забуду. Але лист зробіть, — наполягає він.
Часу на листи я не маю, звичайно, але був день, коли трохи розвантажилися через затягнуту комендантську годину. Почала шукати, як то оформити. І на тобі: от що знаходжу.
Сто років минуло, а віз і нині там. Ще одне підтвердження того, що ми з цим маємо покінчити.
 
Так шо прошу, любе панство, містянство, селянство, не покидати нас у нашій боротьбі:
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
 
Шановному панству, містянству, селянству з Торонтівщині, Чикагщини, Канберрщини, Буенос-Айресщини, Мюнхенщини і решти віддалених регіонів пасуватиме надавати посильні пожертви на