«Мене вже заштопали, перевозять до іншої лікарні».

«Та нє, Галь, йому форму вже не вези. Він 200-й».

«У нашої працівниці зник на фронті брат. Може ви зможете допомогти знайти».

«Провезли через весь район. Зустріли героя. Йому вже байдуже, а для сім»ї важливо. Для хлопців, які воюють, важливо".

Це за 20 хвилин, доки ми забирали берці на Винниченка і дійшли з ними на стоянку на Валовій. 20 хвилин, за які ти намагаєшся не опустити руки, бо вони — ці руки — потрібні всюди.

Випили кави з Daria Bura, моєю віддушинкою, постаралися вкласти в 30 хвилин розмови два мега насичені місяці життя.

Поставили свічки за здоров"я 300-х і за упокій 200-х, попросили всі сили небесні знайтися зниклих і мужності нам всім у Вірменці.

Погнали до військових, які відправляються на фронт, з розгрузками, турнікетами, наколінниками і медикаментами.

Тим часом Василий Кавун організував допомогу для пораненого бійця, Ірина Абисова зробила купу роботи в Києві, мої прекрасні друзі добували гуманітарну допомогу, шукали броніки і каски, організовували лікування бійцям, шили РПС, а бойовий кіт піхоти заспокійливо муркотіла на руках, коли від об"єму інформації починала крутитися голова.

Просто день.