У мене сьогодні не дуже приємна розмова. В першу чергу це буде розмова з моїми братами-священиками. Але й для всіх інших, небайдужих членів церкви, людей які називають себе християнами, вона також має безпосередній стосунок. І ось про що я хочу нині говорити.
Настільки перебільшена акцентуація людей на яблуках в день Преображення Господнього з недавнього часу перевела благочестиву народну традицію в особливий світогляд, а значить і створила цілком нову віру, яка живе в Церкві, але не лише не допомогає в спасінні, але паразитує на ній, наче якесь іншородне тіло. Так само, як ковбасами та пасочками люди замінили подію Воскресіння Христового, так нині яблуками ці «віруючі» заслонили цілу Фаворську гору!
Очевидно ж, що Християнство – це не порожня теорія, не просто вчення, не мертві догмати та канони. Живе Християнство – це принципи побудови нашого життя, наші ключові цінності та пріоритети. Неважливо, чи називаєш ти себе християнином чи ні. Важливо, як ти себе ведеш. І вже по поведінці можна та й потрібно зчитувати твої внутрішні переконання. Принаймні, для самого себе це дуже корисно.
Неймовірні черги до храмів в день освячення плодів, а головне – напівпорожні ці ж самі святині в будні, чи навіть неділі, безперечно свідчать, що люди приходять до храмів саме для вшанування яблук. Ні Христос, ні молитва, ні розмова та благословення священика, ні Святі Таїнства Покаяння та Причастя цих людей не цікавлять. Важливо потрапити в хвилю «спасового ажіотажу». Звичайно, не в останню чергу цьому всьому сприяє комерціалізація всіх цих «святкових аксесуарів» – особливого меду, особливого маку, особливих віночків, тощо. Передсвяткові базари та розпродажі наче волають до людей: купи нас, стань таким як усі, будь прибічником нашої віри, освяти зіллячко та спи спокійно – ти тепер християнин.
У дійсності, центром нашого релігійного життя є Пресвята Євхаристія – Причастя Тіла та Крові Господніх, до якої ми готуємося святою Сповіддю. До цього нас готує літургічний рік, система церковних свят і добове коло богослужінь, що увінчується Божественною літургією. Це база, основа, фундамент нашого життя. Якщо цього немає – все інше немає ніякого значення. Найдорожчий автомобіль не поїде, якщо в його бак не залити пального.
Святе Православ'я навчає нас про обоження природи, її онтологічне преображення, як ціль нашого життя. І саме цьому присвячено велике двунадесяте свято Преображення Господнього. Для того, щоб учні стали зданими побачити Преображення Христа на Фаворі, по Своїй великій благодаті та любові, Спаситель спочатку преобразив самих апостолів. Це догмат нашої віри. Ми віримо в те, що сAме преображення Апостолів дало їм змогу побачити Преображення Спасителя та відчути присмак Царства Божого ще за життя. Історія Фаворського дива – це історія про якісну зміну природи Апостолів у ту міру, яка була доступна їм на момент до Хресної смерті Спасителя, його Воскресіння, Вознесіння, а головне – П'ятидесятниці. Вони сприйняли нетоварне Фаворське світло та явлення Божества Христового рівно в ту міру, яка відповідала їх особистим якостям. Швидше за все, кожен із Апостолів: Петро, Яків та Іоан бачили різні речі, хоча дивилися на одне.
У будь-якому разі, тут ми говоримо, що Християнство це не релігія іміджу – (англ. іmage – картинка), не віра зовнішніх театралізованих постановок тривалістю все життя. Християнство, а саме Православна віра – це віра нашого особистого внутрішнього преображення. А нинішнє свято – це відповідь кожному, хто не знає навіщо люди ходять до храму. Ми йдемо до храму, щоб з Божою допомогою та за молитвами святих і самим преображатися та стати святим.
Можливо ви ніколи не думали про це, але потрапити до раю можуть лише святі люди. (А це, не тільки канонізовані Церквою, але тисячі, мільйони благочестивих праведників усіх часів та народів). Нерозкаяних і не преображених благодаттю грішників у Царстві Божому не буде – це суперечить як бажанням грішників, так і природі Божого Царства. А ось ці покаяння та преображення є можливими лише в лоні Церкви. Ти можеш мати «бога в душі», і помолитися де завгодно, навіть на своїй кухні, межуючи молитву Ісусову з нарізкою цибулі та розмороження курки. Але обожитися, принципово змінити власну природу людина може тільки постійно живучи Євхаристійним Життям. І справа тут вже не стільки у зовнішній побожності, тим більше – в суто театральному, показному благочесті, картинці, яку ти вміло демонструєш людям, скільки в об'єктивному стані твоєї природи – тіла, душі та духу. І на жаль, яблука, навіть дуже багато яблук тут не допоможуть. Бога не обманеш.
У чому популярність язичництва та релігій, які базовані на ньому? В їх простоті, елементарності. Для того, щоб мати контакт із божеством достатньо виконувати певні зовнішні обряди. При цьому, внутрішньо змінюватися та преображатися – взагалі необов'язково. Ніякої праці, ніякої аскези, жодної ломки себе. «Правильна» молитва в «намоленому» місці, а ще краще – «правильною людиною» (старцем, духівником, гуру) – ось у чому секрет успіху язичників. Для православного світогляду обряди та традиції важливі лише в тій мірі, в якій вони допомагають людині втілювати основні євангельські цінності в житті та богослужінні. Якщо для когось освячення плодів – чудове підбадьорення в час Успенського посту, яке аж ніяк не замінює собою ні Сповіді, ні Причастя, ні постування, ні участі в храмовому житті – це прекрасно та навіть важливо, й не варто від цієї традиції відмовлятися. В її основі лежить чудова ідея вдячності Богу за плоди нового врожаю, й не тільки за них. Але!
Справжня подяка та вдячність Богу за все максимально, в повній мірі, відкрита людям тільки в Євхаристії, навіть саме слово якої означає «подяка». Якщо ми не дякуємо в Творцю та Спасителю в головному – то другорядне вже немає жодного сенсу. Коли людина захворіла на небезпечну, смертельну хворобу, вона не сильно переймається всім іншим, яке цілком справедливо втратило для неї будь-який сенс. Вона не турбується про результати футбольного матчу команди з країни де вона ніколи не була й не буде. Їй тепер байдуже погода, вибори, курси валют і всі інші «модні тенденції». Але, так буває лише коли людина психічно здорова. Якщо ж ні, то навіть маючи рак, вона буде більше думати про свої манікюри та крій нового плаття. Точно так само, як роблять люди, які будують своє духовне життя на яблуках і квітах. Це повне безумство!
Вчення Христове та життя людей Церкви мовою богословів є в х а р и с т о ц е н т р и ч н е. Якщо людина свідомо в цей центр замість Євхаристії ставить яблука, свічки, мед, воду чи будь-що інше – це вже не віра Церкви, а якась цілком нова людська видумка. І ось тут важливо сказати, що відповідальність за це лежить не на вівцях, а на пастирях.
Як важливо кожному священику з амвону постійно нагадувати людям про пріоритети та норму! В силу різних причин, часто навіть через чоловіковгодництво, священики не хочуть говорити людям «про погане», щоб випадково не розстроїти їх, чи тим більше не образити чи озлобити. Такі пастирі з часом самі стають пасомими своєї отари, і вже не вони задають тон на парафії, а самі люди диктують свої умови отцеві: що та як йому можна говорити, а чого не можна. Це велика біда як отця, так і парафіян, бо з часом така парафія стає духовно мертвою, перестає преображати людей та змінювати їх. Вона мертва, навіть у тому разі, коли зростає кількісно. Людей там приваблює думка, що коли вони вже й так чудові, без жодних вад і помилок, то навіщо їм змінюватися? Про все це треба знати та частіше говорити. Священик це лікар, який часто дає гіркі ліки. Ти, звісно, можеш йти в інше місце, де тобі будуть лестити слух і співати «многая літа», де будуть з тобою танцювати та відміняти пости для твоєї ж користі. Але, давайте запитаємо себе: що нам важливо? Тільки тепер, чи може важливо й те, що з нами буде завтра? Якщо важливе й завтра, то до цього «завтра» слід готуватися якомога скоріше.
Нова релігія «Яблуневого спаса» – це вирок усім нам – лінивим і байдужим священикам. Це діагноз тим сотням і тисячам людей, які потребують усім серцем покропленого водичкою яблука, але роками не потребують ні Сповіді, ні Причастя. Бо спочатку вони не потребують Бога та Спасителя. Одного разу диявол уже пожартував з яблуком, і це дуже дорого нам обійшлося. Особисто я, як священик і християнин, не можу і не готовий ототожнювати свою віру з тією вірою, яку сповідують прибічники «Яблуневого спаса». А як щодо вас? Чи потрібне вам Преображення без освячення плодів? (Особливо, якщо ви не вирощували їх руками, а купили на ринку). Подумаймо про це.
