«За будь-яких умов її (арку) повинні будуть знести. Уже зараз це обговорюється» – заявив грузинський міністр культури.
Арку Дружби споруджено на Хрестовому перевалі поруч з гірськолижним курортом Гудаурі. Вона була зведена у 1983 році до 200-річчя Георгіївського трактату, який ознаменував собою перехід Грузії під протекторат Росії.
Насправді ж, жоден з очільників грузинського мінкульту ніколи нічого подібного не говорив. На відміну від свого українського колеги Євгена Ніщука, якому і належить вищевказані слова. Туристи зі всього світу, що подорожують Військово-Грузинською дорогою та долають десятки кілометрів по екстремальному кавказькому серпантину, і сьогодні зупиняються біля мозаїчної Арки Дружби. Однак роблять вони це зовсім не для того, щоб віддати данину російсько-грузинській дружбі, якої вже давно не існує. Туристів приваблює неймовірної краси пейзаж, який відкривається біля цієї споруди. У свою чергу, грузинських чиновників приваблюють кошти, які численні туристи залишають місцевим гідам, малому бізнесу і грузинській економіці в цілому.
Пейзаж лівого берега Дніпра, що відкривається біля Арки Дружби народів у Києві, не сильно вже і поступається грузинському. Зате українські високопосадовці, як на мене, суттєво поступаються своїм грузинським колегам далекоглядністю. Я не зрозумів, чим саме не догодила Євгенові Ніщуку київська «Дуга»? Своєю назвою, чи тим, що вона символізувала собою під час спорудження у далекому 1982-му році? Якщо назвою, то що заважає в крайньому випадку її перейменувати? А якщо ж мова йде саме про символізм, то чи асоціюється зараз ця арка-веселка з країною-агресором? Я, наприклад, не пригадую, щоб під нею збирались прихильники компартії, фанати Наталії Вітренко та інші адепти «руського міра». Що ж стосується декомунізації, то до норм цього законодавства «дуга» має таке ж відношення, як і монумент Батьківщині-матері. Тобто жодного.
Пан Ніщук пропонує на місці арки звести пам'ятник воїнам АТО. Та чи буде доречно увіковічувати українських героїв на місці радянського «секенд-хенду»?. Як на мене, значно доречнішою тут була б локація для проведення культурних заходів, яка, в свою чергу, принесла б додаткові надходження як до київського, так і до загальнодержавного бюджету. Грузини на своїй «дружній» арці заробляють лише за допомогою пейзажу. Наша ж «дуга» має значно більше перспектив. Чому б ними не скористатись?
До речі, монумент на честь захисників Грузії було зведено у 2010 році в Тбілісі. Його неофіційна назва більш ніж красномовна – пам'ятник героям, що полягли в боротьбі з Росією у 1918 – 2008 роках.
Сьогодні кожен може порівняти два грузинських міста: столицю Аджарії – Батумі, та столицю «віджатої» у Грузії з «братською» російською допомогою Абхазії – Сухумі. Саме контраст між цими двома містами і є найкращим щепленням для грузинів від бацили «русского міра».
І останнє. 28 серпня 2008 року, вже за три тижні після російської військової агресії проти суверенної країни і за два дні після визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії, грузинський парламент одноголосно ухвалив постанову про розрив дипломатичних відносин з Російською Федерацією. Можливо проблема не в арках?
