Не хочу бути прісним і тому розповім настільки бородатий анекдот, що його мало хто й знає. Колись він називався «уривки із щоденника радянського партизана».
Власне текст: Понеділок. Цілий день билися з німцями у лісі.
Вівторок. Вибили німців з лісу.
Середа. Німці вибили нас з лісу.
Четвер. Билися з німцями в лісі.
П'ятниця. Прийшов лісник і вигнав нафіг нас та німців з лісу.
Тепер перенесімося у наш час, в наші реалії та даймо ліснику, великому лісничому власне ім'я Залужний Валерій Федорович.
Чому лісник? Тому що ганяє «німців» як остатніх і одночасно зрідка укоськує «партизанів» яким свербить вести переговори, проводити референдуми, змінювати Основний Закон, робити усе аби здатися поскоріше ворогу. Якщо не помиляюсь, з початку активної фази війни Валерій Федорович всього двічі показався на телебаченні з коротенькими повідомленнями, сенс яких зводився у завуальованій формі до того, що «партизанам було вказано їх місце та вимога не плутатися під ногами. Але на вони й партизани, щоб так легко не здаватися і то не у грі у піжмурки з „німцями“, а втому щоб спільними зусиллями здихатися лісника з нашого українського лісу. Їм не потрібен лісник, який заважає гратися у війнушки. Непереборне бажання заглянути в щурячі очки головного „німця“ для того щоб зберегти свій бізнес, а ще й примножити статки, уникнути відповідальності за довжелезний список дуже неприглядних справ диктує нашим партизанам саме таку лінію поведінки.
Сьогоднішній несподіваний візит Джонсона до Києва скоріш за все був викликаний якраз тим, аби накрутити вуха нашому головному партизану. Тому що патріотичні відосики то — одне, а конкретна підкилимна зрада — інше.
Що робити нам? Допомагати усіляко війську, гуртуватися навколо армії та волонтерів і уважно слідкувати за „партизанськими рейдами“ і нічого не забувати. Скоро все це знадобиться.
Далі буде...
