50 років тому розпочалася операція МОССАД «Гнів Божий». Ізраїльські спецслужби понад 20 років шукали, знаходили та знищували осіб, причетних до організації теракту проти ізраїльської збірної з важкої атлетики під час Олімпіади у Мюнхені. Суспільний запит на покарання рашистських нелюдів в Україні сформований ще навесні 2022 року, проте до його реалізації необхідно підійти відповідально та прагматично.

Світ суттєво змінився за ці 50 років, змінюватиметься і надалі. Не варто виключати, зокрема, розпаду Росії на кілька (або кілька десятків) державних утворень, у яких проживатимуть воєнні злочинці. Політика  їх керівництва може бути далеко не завжди сприятливою у питанні видачі Україні тих, хто порушував закони ведення війни, вбивав та катував мирних мешканців та полонених.

Очевидно, відома фраза Голди Меїр «Відправляйте хлопчиків» в українському варіанті буде звучати з доповненням «і дівчаток». Українські жінки беруть потужну участь у захисті Батьківщини від рашистської навали, і вони зможуть зробити належний внесок у справу знищення воєнних злочинців.

Український варіант «Гнів та відплата» потребуватиме кількох обов'язкових компонентів, адже світ зараз багатополярний, а не біполярний, як у 70-х роках ХХ століття. Україна зараз завершує процес становлення політичної нації, тому відплата за злочини проти її громадян буде мати надзвичайно важливе значення. Проте самих лише моральних якостей у цьому питанні недостатньо.

Нашій державі потрібні кілька речей, які далеко не лежать на поверхні. Насамперед це суспільний консенсус у питані необхідності покарати російських воєнних злочинців та їх посіпак з українськими паспортами. Так, їх також необхідно буде показово покарати. Для  покарання потрібні два списки – червоний (для рашистів) та чорний (для українських колаборантів). Власне, суспільна дискусія можлива виключно з приводу кольорів, якими позначаються ці списки. Ще один вагомий момент – відсутність політичного впливу на складання та затвердження цих списків, що передбачає потужну довіру суспільства до влади, незалежно від персоналій, адже процес відплати буде тривалим – це очевидно вже сьогодні.

Варто нагадати, що потрібним буде постійне значне, проте непублічне фінансування. З статтею Державного бюджету «На покарання винних у воєнних злочинах» європейська та євроатлантична інтеграція України здійснена не буде, це необхідно зрозуміти вже сьогодні. Тому наявність «чарівного гаманця», з якого можна буде профінансувати переслідування воєнних злочинців, є практично головною умовою.

Нагадаю, що Ізраїль у питанні відплати організаторам теракту в Мюнхені (і не лише в цьому) робив ставку на єврейську діаспору. Вона розгалужена та має вплив у багатьох країнах світу. Чи можемо ми так сказати зараз про українську? На жаль, ні. Тому необхідно вже зараз використовувати ситуацію з відбудови та розбудови контактів з українцями в усіх куточках світу, формувати єдину державну політику щодо них.

У питанні довіри мова йде не про персоналію чи політичну силу, а про довіру в цілому. Ізраїльтяни розшукували терористів та знищували їх понад 20 років, сумнівно, що українські «мисливці за рашистами» зможуть впоратися швидше. Тому такий варіант, безумовно, потребує постійного дорослішання суспільства та консолідації навколо національних інтересів України.

Замість післямови. Ізраїль ніколи не визнає власних позасудових дій щодо тих, хто завдав шкоди його інтересам. Цьому має вчитися і Україна, і лише у стрічках новин з'являтимуться повідомлення про «дивну загибель» тих чи інших антигероїв російсько-української війни. Чекати, припускаю, недовго.