Українське суспільство залишається вельми чутливим до різноманітних інформаційних маніпуляцій. Життя у системі координат «зрада – перемога» породило у соціальних мережах та звичайному житті безліч «фахівців» у питаннях дипломатії та міжнародних відносин. Тому наступний тиждень, який буде позначений політичними дебатами на засіданні сесії Генеральної Асамблеї ООН, буде переповнений відчуттям «зради».
Росія невипадково взяла своїх маріонеток на Донбасі на короткий повідок. У Кремлі готували гібридну війну проти України протягом тривалого часу, і готові змінювати її порядок денний стільки, скільки це потрібно задля досягнення власних цілей. Вигідно Путіну зменшити «вогник» під «Донбаським казаном» — і вже представники самопроголошених республік демонструють показне миролюбство. Паралельно з цим нарощується російська військова присутність у Сирії, де активно діють ісламські екстремісти. Володар Кремля легко кидає своїх співгромадян у пекло, адже схильність бойовиків ІДІЛ до публічних страт полонених добре відома. Тому не лише «Україна — не Росія», але і «Сирія — не Крим».
Проте бажаного Володимир Путін досягнув: його зустріч з Бараком Обамою відбудеться. Американські представники вже запевнили, що мова йтиме про ситуацію в Сирії та на Донбасі. Для російського президента є важливим зачепитися за можливість діалогу з американським президентом, після чого російська пропагандистська машина створюватиме власну паралельну інформаційну реальність. Вона розрахована на сприйняття громадянами Росії та інших держав, зокрема, України. Розраховувати, що протягом години спілкування президенти-антагоністи зможуть провести геополітичний ґешефт навряд чи можна.
Дійсно, Барак Обама – не Рональд Рейган і навіть не Джон Маккейн. Він не лише «кульгава качка», якій залишилося трохи більше року на посаді, але і «президент миру», нагороджений Нобелівською премією. І положення зобов'язує, нехай це навіть лідер наймогутнішої держави світу.
Ще один факт: існує інерція мислення стосовно Росії як демократичної держави. Та й фактор ядерної зброї на Заході не поспішають скидати з шальок терезів. США та ЄС не зацікавлені у розпаді Росії, більше того – бояться такого сценарію. У Кремлі ці страхи добре усвідомлюють, тому дозволяють собі нахабніти.
Що стосується України, то воно сьогодні виглядає як солом'яний бичок, у якому застрягла лапа російського ведмедя. Чому держава з українським потенціалом після 20 з лишком років розвитку опинилася у такому стані – мають відповісти всі без виключення президенти та прем'єри нашої країни. Але зараз головне – набути суб'єктність та діяти у відповідності із завданнями виживання та розвитку України. Для тих, хто називає себе «елітою», це означає необхідність змінюватися та перемагати. Для громадян – не продукувати чутки про зраду на основі російського інформаційного порядку денного. І не забувати, що сильна Україна потрібна виключно її громадянам.
