Україна і світ. 1 листопада
Петро Порошенко зустрівся у Гомелі з Олександром Лукашенком. Павло Клімкін провів черговий раунд переговорів з Петером Сіярто. Європейський Парламент ухвалив резолюцію про ситуацію у Азовському морі. Александр Хуг зробив низку заяв, наче шукаючи «золотий парашут». Джон Болтон побував у Росії та на Південному Кавказі. У Грузії пройшов перший тур президентських виборів. У Норвегії стартували найбільші за останній час навчання НАТО TridentJuncture. Лідери Німеччнни, Росії, Туреччини та Франції спробували порозумітися щодо долі Сирії.
Президенти Білорусі та України продовжують діалог попри непрості епізоди у двосторонніх взаєминах (викладення у Гомелі Павла Гриба, «справа Шаройка»). Публічні реверанси Петра Порошенка на адресу Олександра Лукашенка не повинні дивувати, адже у сучасному світі вірять не лише словам, але насамперед справам. Підтримати по можливості Білорусь у її постійному маневруванні та не дозволити перетворитися на ще один суб'єкт Російської Федерації – завдання для Києва дуже важливе. Власне, як і розвиток взаємовигідних торговельних відносин між двома країнами.
Павло Клімкін зустрівся з угорським колегою на полях безпекового форуму у Варшаві. Цікаво, що польська влада попри особливий характер відносин з Будапештом не підтримує його тактику збільшення напруженості у відносинах з Україною. Діалог Клімкін – Сіярто відбувається за вже звичною схемою: демонстрація готовності до обговорення, після чого шеф угорського МЗС видає чергову порцію звинувачень на адресу офіційного Києва. Щоправда, цього разу пан Сіярто передав українському колезі проект угоди про захист національних меншин, який Клімкін пообіцяв уважно вивчити.
Заслуговує на увагу рішення Європейського Парламенту щодо ситуації у Азовському морі. Йому передувало запевнення Федеріки Могеріні, що ЄС ніколи не визнає анексію Криму. Європарламентарії засудили видобуток корисних копалин Росією на українському шельфі та свавільне будівництво нею Керченського мосту. Європарламент має наміри запровадити посаду спеціального представника по Криму та Донбасу, що може прискорити швидкість реагування та ухвалення рішень Старим Світом. Цікаво, що саме минулого тижня у Києві лідер Меджлісу кримськотатарського народу та парламентарій Рефат Чубаров зірвав чергове засідання українсько-російської комісії з питань вилову риби у Азовському морі. Зауважу, що розривати договір від 2003 року, який перетворив Азов на внутрішні води Росії та України, наша держава намірів не має.
Напередодні завершення перебування на посаді заступника голови СММ ОБСЄ швейцарець Александр Хуг чомусь вирішив повторити відому тезу Путіна, що російську військову форму можна купити на будь-якому базарі. Мотивація досвідченого дипломата, не виключено, проявиться ближчим часом, поки що маємо констатувати, що довіри до ОБСЄ подібні пасажі не збільшують. Як, до речі, довіру до ЄС – прагнення італійського прем'єра Джузеппе Конте повернути Росію до «Великої вісімки».
Визнаний «яструб» Джон Болтон побував у Росії та на Південному Кавказі. У Москві радник Дональда Трампа з питань національної безпеки пояснював, чому США вирішили вийти з Договору про РСМД, зауваживши, що Росія постійно його порушує. Візит на Південний Кавказ був не лише «демонстрацією прапора», але і свідченням того, що Штати не забувають про своїх тамтешніх союзників.
У останню неділю жовтня у Грузії пройшли президентські вибори, на яких підтримана правлячою «Грузинською мрією» Саломе Зурабішвілі не зуміла перемогти у першому турі, проте вийшла до другого, де її суперником буде Григол Вашадзе. Обидва претенденти на перемогу не дотягнули до 40%, і мають попрацювати над посиленням власних позицій протягом листопада.
У Норвегії стартували навчання Trident Juncture – найбільші в історії НАТО після завершення холодної війни. Візьмуть в них участь і українські військовослужбовці, які, до речі, активно та позитивно проявляють себе у інших вишколах під егідою Альянсу. Вибір Норвегії, як видається, обумовлений наявністю у неї кордону з Росією та необхідністю перевірити стан логістики найбільшого військово-політичного блоку у світі.
Лідери Німеччини, Росії, Туреччини та Франції продемонстрували спробу порозумітися щодо майбутньої долі Сирії. Головними бенефіціарами зустрічі виглядають Путін та Ердоган, тоді як лідери провідних країн Європи мали вигляд статистів. До того ж домовленості (що показово) досягнуті без участі США, для яких питання безпеки Близького Сходу є першочерговими.
