Політична криза у Молдові, яка триває вже кілька місяців, наближається до кульмінації. Мая Санду вирішила перейти у контратаку проти своїх опонентів, які зробили ставку на вуличну активність.

У Кишиневі все активніше говорять, що уряд Молдови скоро отримає нового прем'єра. Якщо раніше Мая Санду (нагадую, що у партії PAS у парламенті є монобільшість, а Молдова – парламентська республіка) робила ставку на представниць прекрасної статі у виконавчій владі, то політична криза примусила її змінити підходи. Вже наступного тижня уряд має очолити нинішній радник президента та секретар Вищої ради безпеки Дорін Речан.

З паном Речаном Мая Санду працювала в уряді Влада Філата протягом 2012 – 2015 років, а на початку поточного року призначила його на нинішні посади. Вже у вересні цього року у Молдові писали, що Речан має очолити уряд, є підстави говорити, що протягом останніх тижнів проходив процес поступової передачі справ від Наталії Гаврилиці до Доріна Речана. Останній, до речі, критично ставиться до нейтрального статусу Молдови, проте розуміє, що у нинішній ситуації змінити Конституцію країни навряд чи можливо.

Залишки російської ракети, збитої українською системою ППО, які нещодавно впали на території Молдови у місті Наславча, привернули підвищену увагу до стану обороноздатності країни. Молдова, нагадаю, має спільний кордон лише з Україною та Румунією, тому не надто опікувалася станом власної армії. Однак мати бонсай-армію, за влучним визначенням керівника дипломатії ЄС Жозепа Бореля, будь-якій пострадянській республіці просто небезпечно. Тому заклики Речана посилити увагу до обороноздатності виглядають логічними та обгрунтованими, вони знайдуть підтримку у молдовському суспільстві.

Фактор зовнішньої загрози (зокрема, ракетної) цілком може консолідувати суспільство, яке намагаються розхитати політичні авантюристи на кшталт Ілана Шора. Молдова цього року відзначила тридцяту річницю кривавого конфлікту на берегах Дністра, який спричинив появу невизнаної ПМР. Вона все більш очевидно відіграє роль інструменту російського впливу, адже Кремль не приховує прагнення встановити контроль над Молдовою. Протягом останнього року Москва використовує для цього газовий важіль, загнавши ціну на захмарний рівень та нещодавно обмеживши постачання газу до республіки.

Поява прем'єра з силовим бекграундом – доволі несподіване рішення, невластиве політиці Молдови. Проте Санду наближається до екватора президентської каденції, і їй необхідно продемонструвати спроможність давати відсіч опонентам. Для нового прем'єра було б логічним здійснити один з перших візитів до Києва, аби продемонструвати партнерські відносини та готовність взаємодіяти на шляху до ЄС. Ще один аспект його роботи – діалог з Європейським Союзом про інтенсифікацію військової допомоги Молдові, яка не хоче бути беззахисною поряд з вогнищем найбільшої війни в Європі у ХХІ столітті. Відсутність рейтингу Речана створює підстави для співпраці з президентом, і такий тандем може виявитися ефективним.