Сиджу на міжнародній конференції, читаю різні публікації. От на очі потрапили нові одкровення Дениса Воронєнкова, до речі, його перехід на український бік, як мінімум, перспективний (http://blogs.korrespondent.net/blog/business/3821040/) Чесно кажучи, нового він говорить не багато. Очевидно, що російський бізнес не підтримує ідею про повноцінну війну з Україною. Більш того — він думає про те, як вивести свої капітали з країни.

Той факт, що російському бізнесу важливо підтримувати хороші відносини з Україною, не може не тішити. Гроші правлять світом, і російській владі доведеться шукати шляхи відступу.

Але в цьому контексті куди цікавішою є позиція української влади. Ось, наприклад, Львів. Схоже, за 25 років незалежності тамтешня влада так нічому і не навчилися. Вони і зараз готові отримувати миттєву вигоду від зальотних «інвесторів», прекрасно знаючи, що ті розглядають місто виключно як транзитний пункт для розвитку свого бізнесу. Я про «ексклюзивні відносини» Андрія Садового з власником Альфа-груп Михайлом Фрідманом, про які згадав в матеріалі анонімний офіцер СБУ. Здавалося б, Фрідман дійсно вкладається в розвиток міста — проводить Альфа джаз фест, приваблюючи туристів, жертвує гроші на лікарню.

Садовій з гордістю рапортує про те, якого чудового інвестора він привів. «Забуваючи» про те, що головний інтерес Фрідмана — не у Львові, і навіть не в Україні, а в Нью-Йорку, Лондоні, Брюсселі .. Саме там зараз його головні інвестиції — американська медицина, норвезькі газові родовища. А Україна для нього — транзитний пункт і, якщо завгодно, «адвокат диявола» перед західними партнерами. Бо, завдяки своїй роботі у нас, Альфа-груп може з повним правом говорити на Заході, що вона аж ніяк не інструмент в руках російської влади, а цілком собі цивілізована міжнародна корпорація. І це буде правдою: Альфа-груп — не інструмент. Інструмент — це українські політики у неї на службі.

Той же Садовий, схоже, це проміжна ланка в зв'язці Фрідман-Саакашвілі. Що б ми не думали про колишнього голову Одеської ОДА, але у нього є зв'язки на Заході, в першу чергу — в Білому домі. І замовити слівце за олігарха він цілком може. На взаємовигідній, зрозуміло, основі, адже Руху нових сил потрібні ресурси. Різні

Втім, не тільки і навіть не стільки про Фрідмана мова — цей приклад я навів виключно тому, що про нього йдеться в згаданому матеріалі. Як проміжний етап для вростання в західну економіку, нашу країну розглядають і інші російські олігархи. Абрамович, Алєкперов, Деріпаска, Григоришин, Бабаков ... Всі вони так чи інакше представлені в економіці України та прагнуть завоювання західних ринків.

Після початку війни в Грузії, в 2008 році, російський політолог Станіслав Бєлковський заявив, що Росія перестала існувати як величина в геополітиці. Надто оптимістично, проте схоже на правду. Але великий російський бізнес, схоже, з цим твердженням згоден. Як говорив відомий кіногерой, вони «на порозі грандіозного шухеру». Абрамович вже на Заході, Фрідман — теж, Алєкперов – поступово дрейфує з Росії ... Зробити Україну перевалочним пунктом — чим для них не варіант? Але російські олігархи не хочуть бути під пресом фіскальних органів (згадайте про Липецьку фабрику). Тому вони всіляко заграють з нашою владою. Той же Фрідман охоче дав грошей на дві виборчі кампанії «Самопомочі», «взяв і зробив» за малі для себе гроші.

Найцікавіше, що СБУ зовсім не потрібні були свідчення Воронєнкова, щоб дізнатися про все це. «Націоналізація еліт» у виконанні Кремля викликає у «великих гаманців» осуд та прагнення піти до тихої гавані. Транзитом через Україну.

А що стосується неадекватної реакції російських політиків ... Можу провести аналогію з їх українськими колегами. Багато депутатів, якщо їм не вдалося обратися на наступний термін, щиро шкодують за своїм недавнім минулим. Вони продовжують ходити в Раду, тусуються в кулуарах, «доводять власну значущість». У деяких це триває роками. І, звичайно ж, за першого-ліпшого моменту, вони кажуть, що все, що робиться «після них», — неправильно. Воронєнков же вчинив за принципом «Краще гірше – та інше». Питомо українським. Деяким, напевно, заздрісно...