Під час війни пропаганда стає одним з важливих інструментів формування громадської думки не лише у країнах, які беруть безпосередню участь у бойових діях. Вона формує настрої у багатьох інших країнах, і це не менш важливо.

Почну зі зрозумілого та актуального прикладу. На початку квітня в Угорщині пройшли парламентські вибори, на яких діючий прем'єр Віктор Орбан зумів зберегти та зміцнити власні позиції. 16 травня він вп'яте був затверджений на своїй посаді угорським парламентом. Лідер партії ФІДЕС під час виборчої кампанії зумів переконати виборців, що російсько-українська війна несе загрозу Угорщині, тому допомагати Україні не варто, а купувати газ у Росії – потрібно. За пару днів до дня голосування соратник Орбана Петер Сійярто (міністр закордонних справ у попередньому та новому складах уряду) звинуватив свого українського колегу Дмитра Кулебу та посла України в Угорщині Любов Непоп у прагненні втрутитися до перебігу голосування. Очевидно, що це був технологічний прийом, проте він дав потрібний Орбану (відверто кажучи, і Росії) результат.

Російсько-українська війна як найбільше військове зіткнення в Європі після 1945 року привертає увагу всього світу. Зі зрозумілих причин основні світові гравці не можуть залишитися осторонь, вони активно формують власну позицію. НАТО встало на бік України та з середини квітня перейшло до «дипломатії гаубиць», почавши постачання нашій державі 155-міліметрових гармат натівського зразка, до яких немає дефіциту снарядів. З огляду на ухвалений у США закон про ленд-ліз, Україна отримає і іншу наступальну зброю.

Ці зміни можна назвати революційними, адже до 24 лютого 2022 року низка європейських країн не хотіли й чути про постачання Україні летального озброєння, тим більше – важкої зброї наступального характеру. Проте усвідомлення злочинності дії Росії, воєнні злочини представників її армії примусили країни НАТО змінити власну позицію.

У Росії намагаються виправити ситуацію у властивий для себе спосіб. Там роблять ставку не на успіхи на полі бою, а на інформаційно-психологічні операції (ІПСО). Кремль намагається використати досвід гібридної війни проти України в умовах інтенсивних бойових дій, використовуючи окремі існуючі напрацювання. Їхня основа – постправда, прагнення нав'язувати власну думку на події, які видаються очевидними. У такий спосіб російські пропагандисти намагаються компенсувати дефіцит довіри до власних меседжів.

На початку травня 2022 року на центральній площі Чернівців змінили панно, тепер воно являє собою синьо-жовтий прапор з символікою України та Європейського Союзу. Попередній варіант – із зображенням документу, датованого 1408 роком, у якому молдавський господар Александру чел Бун (Александру Добрий) згадував про Чернівці, акуратно демонтували. Проте російська пропаганда вправно роздмухала цю історію, спрямувавши пропагандистські зусилля на прикордонні Румунію та Молдову. Ці країни не лише  важливі у транзиті вантажів до України в умовах блокади українських портів, але і прийняли на своїй території сотні тисяч біженців з України. Розмивання солідарності з нашою державою у протистоянні російській агресії – одне з головних завдань тамтешньої пропаганди.

Польський прем'єр Матеуш Моравецький у колонці в британському виданні The Telegraph влучно порівняв «русский мир» з раковою пухлиною, яка постійно зростає, знищуючи здорові клітини. Фейки, які продукує Росія, стають справжніми метастазами, які потребують ефективного лікування.

Невипадково у Франції на початку травня у місцевих медіа з'явився Адріан Боке, який називає себе волонтером та стверджує, що Україні не можна постачати зброю, оскільки процес її використання контролюють «нацисти з „Азова“ (цитата з заяв Боке). Французький екс-військовий та волонтер стверджує, що воєнні злочини в Бучі здійснили саме українські військові, і він начебто бачив це на власні очі. Залишається загадкою, як йому це вдалося, адже жодних доказів він не навів, стверджуючи, що фото та відео з його телефону видалили все ті ж „азовці“. Боке вправно використовує стереотипи, що існують у низці європейських країн, для відбілювання воєнних злочинів Росії. Проте у Франції до нього виникає все більше запитань стосовно правдивості його заяв.

Варто вчергове наголосити: російська пропаганда в умовах суттєвої втрати довіри до неї в Україні та обмеження можливостей в країнах ЄС (Європейська Комісія рекомендувала обмежити мовлення телеканалу Russia Today та діяльність інформаційної агенції Sputnik Media) буде і надалі використовувати різноманітні методи впливу, діятиме цинічно, роблячи ставку на брехню та постправду. Протидіяти їй можна не стільки заборонами, скільки ефективною інформаційною політикою та збільшенням знань про сусідів України, експертним діалогом та інструментами культурної дипломатії.