Минулого тижня зразу чотири відомих соціологічних компанії оприлюднили дані своїх досліджень, проведених на межі жовтня-листопада. Вони заслуговують на окрему увагу.
Соціологи в Україні неохоче відкривають замовників досліджень, проте у даному випадку значення має зовсім інший факт: зондування суспільних настроїв було проведено після виборів до місцевих рад. Хоча сам виборчий процес ще не завершений (другий тур виборів мерів не завершився), окремі висновки можна зробити вже зараз.
Частина впливових гравців (не стану називати їх стейкхолдерами, швидше, це саложери) вирішили перевірити суспільні настрої, оскільки Україна стала політично строкатою за наслідками голосування у останню неділю жовтня. Політичної монополії «Слуги народу» не сталося, можливо, деінде ситуативну більшість навколо «зелених» намагатимуся створити звичними з часів Леоніда Кучми методами – правоохоронці, податківці, прокуратура. Проте наразі парламентська фракція «Слуга народу» (де-юре – монобільшість) виглядає головою без тіла. З відповідними функціональними особливостями, які стають день від дня очевидними через неспроможність влади ефективно протидіяти пандемії коронавірусу.
Дві з чотирьох компаній вивели на друге місце «Європейську солідарність», яка отримала прописку у всіх обласних радах. Партія провела ребрендинг та добилася успіхів у базових для себе регіонах. Цікавим є і інший факт: Петра Порошенко три з чотирьох соціологічних компаній, дослідження яких ми аналізуємо, вивели на друге місце у президентському рейтингу. Якщо поразка у другому турі президентських перегонів 2019 року для Порошенка була болісною, то зараз він практично щомісяця отримує сатисфакцію завдяки скороченню відстані між його та Зеленського рейтингами. Якщо тенденція збережеться, то вже на початку 2021 року рейтинги п'ятого та шостого президентів може розділяти відстань розміром зі статистичну похибку
Чи спроможний втрутитися до цієї боротьби за сприятливих обставин лідер «ОПЗЖ» Юрій Бойко? Як показало дослідження КМІС, на це мають дати відповідь всередині самої політичної сили, яка під час виборів до місцевих органів влади виграла у «Перемоги Пальчевського» та Партії Шарія неформальну боротьбу за статус найкраще представленої у владі проросійської політичної сили. Схоже, опитування КМІС мало показати Бойку, що він не повинен надто сильно задирати носа.
«Батьківщина», яку очолює Юлія Тимошенко, подолала 5-відсотковий бар'єр у всіх опитуваннях, проте може претендувати хіба що на статус молодшого політичного партнера більш успішних парламентських партій. З рейтинговими показниками «сердечників» добре корелюють і чутки про продаж регіональної структури партії, і прагнення Юлії Тимошенко знайти шлях для діалогу з Володимиром Зеленським.
Для мене залишається загадкою популярність партії «Сила і честь», яку фіксують соціологи. Якщо вірити опитуванням, то у неї є базове електоральне ядро, проте говорити про електоральні успіхи не випадає, а присутність у рейтингах – вельми сумнівний показник політичного успіху.
До речі, регіональні політичні проєкти фактично розчинилися на національному рівні. Показники і «УДАРУ», і Європейської стратегії", і "За Майбутнє" не дозволяють їм всерйоз претендувати на статус нових політичних зірок, тим більше, що ці партії вже мають за спиною певну політичну історію. До речі, і в цілому про суспільно-політичний процес після місцевих виборів можна говорити як про необхідність втілення отриманої на місцях довіри від виборців у поєднанні з реагуванням на виклики у масштабі країни.
Деталі соціологічних досліджень можна переглянути тут:
https://www.kiis.com.ua/materials/pr/20201011_soc-politic/polit_orient_oct%202020.pdf
https://socis.kiev.ua/ua/2020-11-12/
http://ratinggroup.ua/research/ukraine/elektoralnye_nastroeniya_naseleniya_2-3_noyabrya.html
