З Софією Калюжною поговорили про польсько-українські взаємини та поточну ситуацію на польсько-білоруському кордоні та її вплив на Україну

Почнемо з історії. Польський журналіст Войцех Покора у одній із своїх статей стверджує, що стосунки поляків та українців на багато століть є довшими ніж існування самої Росіїї. І російський вплив не є головним з історичної точки зору. Чи насправді це так?

Дійсно, це так, адже Річ Посполита була створена та існувала набагато раніше формування Російської імперії. Проте подальше перебування України у складі Росії значною мірою викривило наше сприйняття спільної історії відносин, і зусиль професійних істориків для відновлення контексту часто буває замало.  Я переконаний, що нам потрібно говорити не лише про перебування українських земель у сфері інтересів Москви та Варшави, але і наголошувати на власних успіхах у державному будівництві та державотворчому внеску. І Велике Князівство Литовське, і Річ Посполита без українського компоненту навряд чи були б успішними.

Якщо взяти історію українсько-польського порозуміння на Волині, яка за Ризьким договором 1921 року увійшла до складу Польщі, то у міжвоєнний період намагався «пом'якшити» ситуацію волинський воєвода Генріх Юзевський, який запропонував так званий «волинський експеримент» з новими підходами до співпраці з українцями. Він бачив і розумів, що попередня політика з насильницькою полонізацією викликала лише ненависть і обурення. Як ви думаєте, чому йому не вдалося реалізувати свою програму?

Історію, як відомо, пишуть переможці. Польща, яка постала у листопаді 1918 оку як незалежна держава, використовувала українські землі як донорів ресурсів. Справа не лише у поглядах тогочасних польських політиків, але і в тренді: Перша Світова війна зруйнувала низку імперій, на уламках яких постали часто агресивні молоді держави. У цей період у Європі піднімали голову фашизм та націонал-соціалізм, а більшість території Російської імперії стала осередком комуністичного експерименту. Авторитарний компонент влади був дуже потужним, та й Юзевський, завдяки лвласній біографії, сприймався як свій серед чужих, чужий серед своїх. Історія не знає умовного способу, однак зусилля Генріха Юзевського, Тадеуша Голувка можемо оцінити ми вже сьогодні

Політику Юзевського підтримував польський письменник Юзеф Лободовський, який все своє життя присвятив українсько-польському питанню. Він передбачував трагічні події на Волині у роки другої світової війни, після трагічних подій наголошував, що не потрібно «без кінця сперечатися, про те, хто перший почав, хто більше завинив чи пролив більше крові». Потрібно простягнути один одному руку. Адже, без незалежної України не буде незалежної Польщі. «Для тверезого політика, який шукає властивого шляху в польсько-українських стосунках, найважливіша сучасність, — писав він. Ці твердження актуальні дотепер та чомусь цього не розуміють сучасні політики та історики. Чому?

Після Другої Світової війни Польща та Україна опинилися у соціалістичному таборі, де воліли не говорити про складні події 40-х років. Але історична пам'ять залишалася важливим компонентом самоідентифікації польського суспільства, тут, до речі, я маю на увазі не лише Волинську трагедію, але і інші події після поділів Польщі. І правду (щонайменше, власний варіант її сприйняття) про трагічні події на Волині польське суспільство дізналося набагато раніше за українське. Значення історії для пересічного громадянина Польщі взагалі вище, ніж для пересічного українця. На це варто звертати увагу у процесі формування відносин між нашими країнами.

Думаю, є ще один момент. Повоєнна Польща внаслідок низки трагічних обставин суттєво змінила національний візерунок суспільства, перетворившись практично на монолітну націю етнічних поляків, що сповідують католицизм. Тому питання поховання померлих у відповідності з церковним обрядом є важливим. Непорозуміння між Польщею та Україною у питаннях ексгумації пов'язані з тим, що в Україні внаслідок тривалого перебування у складі СРСР знівельовано не лише цінність людського життя, але і вагу пам'яті про нього. Подумайте, чи знаємо ми про кількість жертв Голодомору чи загиблих під час Другої світової війни українців? Питання риторичне. І ця суперечка може тривати і надалі через різницю у підходах. Натомість навіть точкове проведення ексгумації та перепоховання жертв Волинської трагедії з дотриманням католицької традиції могло б суттєво зняти гостроту проблеми. Звісно, після відновлення таблиці на могилі воїнів УПА на горі Монастир.

Але, хто б що не казав, російський вплив на наші стосунки є великим так само протягом століть. Чи не так?

Цей вплив, безумовно, існує. Він пов'язаний з прагненням Кремля розширити власну сферу впливу до кордонів колишньої Російської імперії. Інструменти цього впливу – внесення розбрату у відносини поляків та українців, зокрема, за допомогою архівних документів, значний масив яких перебуває у Росії. До цього можна віднести також вправні спекуляції на грунті історичної пам'яті.

Сучасна російська гібридна війна, яка включає інформаційну, триває. Польща відкрито виступає проти Росії і підтримує Україну. Як ви думаєте, ситуація, яка склалася тепер на білорусько-польському кордоні є елементом цієї війни?

На мою думку, зараз на польсько-білоруському кордоні Росія руками білоруських силовиків випробовує на міцність ЄС в цілому. Це очевидний елемент гібридного впливу. Гібридна війна все ж передбачає бойові дії, тут ми бачимо цинічну гібридну агресію, зупинити яку необхідно спільними зусиллями країн НАТО та ЄС.

Чи загрожує ця критична ситуація на кордоні Незалежності Польщі? І чим загрожує Україні?

Ініціатор кризи з мігрантами, яким є Кремль, ставить на меті дискредитацію Польщі в очах Європейського Союзу та прагне здійснити тиск на неї руками Брюсселя. Мова йде про загрозу міжнародній репутації Польщі, яка претендує на лідерство не лише у Центральній Європі, але і на можливість впливати на європейський дискурс в цілому. Москва бачить ситуативного союзника у Берліні, і я дуже сподіваюсь, що принципи солідарності, базові для Європейського Союзу, візьмуть гору над гібридними інтригами Москви.

Україна теж може стати об'єктом подібної атаки, хоча її вірогідність не видається абсолютною. Тисячі мігрантів прагнуть через територію Польщі потрапити до Німеччини, Україна ж не межує з нею та не є членом Європейського Союзу. Однак прагнення Кремля спричинити дестабілізацію на північних кордонах України може вилитися у тиск мігрантами.

У сучасних реаліях що заважає плідній українсько-польській співпраці на вашу думку?

На жаль, над нами тяжіє тягар вчорашніх образ та невиконаних обіцянок. До того ж ми живемо в ілюзії значних знань про сусідів, яка часто є безпідставною. Ба більше – у сприйняття українцями поляків та поляками українців часто є „крижинка“ російської пропаганди, яка заважає бачити сусідів об'єктивно. Проте інтерес між Польщею та Україною є реальним, цього року товарообіг між нашими країнами складе 10 мільярдів доларів, і це добрий знак для розвитку відносин.

Ви запропонували нове гасло в українсько-польських стосунках „За нашу і вашу безпеку“, перефразувавши відоме „За нашу і вашу свободу“. Розшифруйте його.

Це гасло – свідоме авторське вдосконалення добре відомого гасла „За нашу і вашу свободу“, якому вже 190 років. Сьогодні потреби боротися за свободу вже немає – наші держави постали як незалежні. Проте безпекові виклики перед Україною і Польщею часто стоять спільні, і нам потрібно об'єднуватися для протистояння ним. Досвід взаємодії 1920 року показав, що спільними зусиллями поляки та українці можуть добитися перемоги. Протидія гібридним викликам, питання енергетичної безпеки, співпраця у військовій сфері – все це є актуальним для польсько-українських відносин.