Ситуація навколо України не стала менш напруженою, проте заграла новими геополітичними відтінками. Володимир Зеленський відлучився до Польщі для зустрічі з Анджеєм Дудою. Петро Порошенко повернувся в Україну очевидним лідером опозиційних сил. Сполучені Штати та Велика Британія продемонстрували значну залученість до українських справ, а Німеччина – що російські інтереси для неї важать більше. Російські думці-комуністи заговорили про визнання так званих ДНР та ЛНР.
Україна і надалі перебуває в центрі уваги світової дипломатії, адже агресивні дії Росії на наших кордонах поєднуються з публічними звинуваченнями офіційного Києва у намірах «навести лад» на окупованому Росією Донбасі. У цій ситуації позиція влади має бути чіткою та виваженою, що команді Зеленського вдається не завжди. Президент примудрився спочатку закликати співгромадян не панікувати, причому зробив це у кращих традиціях фільму «Не дивись вгору», а потім у інтерв'ю The Washington Post примудрився припустити втрату Харкова внаслідок російської агресії. Хороший приклад комунікації показав головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, який публічно запевнив, що протитанкових засобів у України на всіх ворогів вистачить.
Володимир Зеленський встигнув подихати гірським повітрям Бескід у компанії Анджея Дуди. Переговори пройшли у атмосфері обопільної довіри, проте їх результати поки не очевидні широкій громадськості. Нова очільниця німецької дипломатії Анналена Бербок візитами до Києва та Москви швидше нагадала про Норманську четвірку, ніж добилася серйозного успіху у процесі пошуку миру. Ентоні Блінкен здійснив неанонсований візит до Києва перед зустріччю з Сєргєєм Лавровим. Її 1,5-годинний перебіг у Женеві державний секретар США влучно назвав «обміном занепокоєннями», тоді як Лавров продовжив поширювати нісенітниці про Україну та закликав примусити її виконувати Мінські домовленості.
Петро Порошенко повернувся до України на потужній інформаційній хвилі, продемонструвавши мобілізаційний потенціал «Європейської солідарності» та поламавши плани влади вести його дорогою, ідентичною шляху Віктора Медведчука. Порошенко наголошує, що Зеленський є для нього лише опонентом, тоді як ворогом був та залишається Путін. Ця риторика в поєднанні з вагомою підтримкою прихильників та помилками влади перетворила Порошенка на очевидного лідера опозиції.
Велика Британія не лише оперативно поставила в Україну кілька тисяч гранатометів NLAW, бойові характеристики яких погіршать сон російських танкістів, але і оприлюднила список можливих лідерів маріонеткового уряду України, який може створити Кремль у разі вторгнення. Технологія подібних кадрових «фокусів» обкатана ще Владіміром Леніним. Намагаються не відставати від своїх партнерів і американці, які поставляють озброєння та військове обладнання в Україну десятками тонн та запровадили санкції проти двох діюих парламентаріїв з ОПЗЖ та двох підзабутих вже «регіоналів». Своє хороше ставлення до України продемонстрували країни Балтії, міністри оборони яких анонсували передачу нашій державі Javelin та Stinger. Натомість Німеччина не лише відмовляється постачати зброю в Україну, її публічні персони раз по раз відзначаються заявами, які радують Кремль.
Російські комуністи у Держдумі заговорили про визнання так званих ДНР та ЛНР. Не доводиться мати сумнівів, що мова йде про зондування грунту та елемент великої геополітичної гри, до якої поки офіційно не підключається Кремль. Можна лише пошкодувати, що Україна не використала примусову паспортизацію у ОРДЛО для порушення питання про нові санкції проти Росії. Зауважу, що запроваджувати превентивні санкції проти Росії, на яких наполягає Володимир Зеленський, Захід намірів поки не має.
