Тиждень, що минув, став напрочуд спекотним в українській політиці. Володимир Зеленський не знайшов спільної мови з Ангелою Меркель у Берліні. Верховна Рада схвалила закони, спрямовані на реформування судової системи. Владімір Путін намагається інструментально використати власне переконання, що росіяни та українці є одним народом. Арсен Аваков пішов у відставку. Верховний Суд визнав незаконним указ Зеленського про звільнення Олександра Тупицького з посади судді Конституційного Суду. Нові положення закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набули чинності.
Візит до Берліну Володимира Зеленського продемонстрував, що український президент у компанії інших голів держав або урядів – далеко не той хвацький хлопець, якого бачать під час відеомонологів громадяни України. Ідея прив'язати обговорення NordStream2 до засідання Нормандської четвірки виявилась далекою від ідеальної, адже троє з чотирьох членів цього квартету гаряче виступають за завершення будівництва газопроводу. Відсутність реакції Зеленського на пропозицію Ангели Меркель імплементувати «формулу Штайнмаєра» в українське законодавства в умовах навіть мінімальних рухів Росії щодо деескалації конфлікту на Донбасі – тривожний сигнал. І жодні випади представників Банкової на адресу Меркель про здачу останньою інтересів України ситуацію змінити не можуть, адже та буквально зразу після спілкування з українським президентом підписала Вашингтонську декларацію з Джозефом Байденом.
Парламентарії показово прислухалися до одного з п'яти озвучених Ентоні Блінкеном під час конференції з питань реформ в Україні побажань, посиливши позиції західних експертів у процесі перезапуску Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя. Інші побажання поки залишаються у підвішеному стані. До Києва прибув новий тимчасовий повірений у справах США Джордж Кент, заяви якого свідчать, що він буде «батогом», вказуючим Зеленському шлях до Вашингтону. Білий Дім поки не визначив дату зустрічі Байдена та Зеленського, і реверанси Києва перед Пекіном цю зустріч однозначно не наближають.
Є і ще один важливий нюанс – пряма та реальна загроза Україні з боку Росії. Буде помилкою розглядати статтю Владіміра Путіна про історичну єдність росіян та українців виключно як примху. Господар Кремля у ній чітко артикулював територіальні претензії до України, яку вважає невдячним «дітищем радянської влади». Острів Зміїний та Підкарпатська Русь – не єдині топоніми, на які повинна оперативно звернути увагу українська влада. На думку Путіна, «Донбас Україні не потрібен», і тому сюжет «Пєрвого каналу» з картою українських земель часів Центральної Ради – це не просто провокація, а демонстрація планів та намірів Кремля. Максимально зменшити площу України та позбавити її виходу до моря – таким виглядає план Кремля, перша спроба реалізувати який була здійснена ще у 2014 році.
Навряд чи Арсен Аваков подав у відставку через страх чи тиск з боку Зеленського. Швидше за все, непохитний протягом понад 7 років міністр внутрішніх справ вирішив перечекати осінню політичну грозу подалі від владних повноважень, щоб зберегти себе та ресурси. Президент отримав як компенсацію розставання з ветераном української політики ілюзію концентрації повноважень у власних руках, проте новий міністр внутрішніх справ Денис Монастирський навряд чи виявиться спроможним відповідати на численні виклики. Прагнення команди Зеленського поєднати публічну впевненість у збереженні Аваковим статусу їхнього попутника та якнайшвидше здійснити поділ МВС на окремі структури викликає хіба що посмішку.
Додайте до цього вердикт Верховного Суду, який визнав незаконним скасування Володимиром Зеленським указу про призначення Олександра Тупицького суддею Конституційного Суду. На Банковій пообіцяли апеляцію, Тупицькому оперативно вручили нову підозру в офісі генерального прокурора, але ці дії не можуть нівелювати перспективу Зеленського стати об'єктом інтересу правоохоронців одразу після завершення президентського імунітету від судового переслідування. Ця перспектива може стати визначальною для другої половини його президентської каденції.
16 липня набули чинності нові норми закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», проти яких завзято, проте без помітних успіхів боролися депутати від «Слуги народу». Націонал-демократичні сили раз по раз отримували привід для консолідації, а партія влади скорочувала простір для власного маневру.
