Ядерний шантаж Європи залишився останнім доводом Кремля. Російсько-українська війна сприяє деміфологізації впливу Росії на світову політику, і ситуація навколо Запорізької АЕС виступає в ролі каталізатора цього процесу.

У 2021 році світ побачили два телесеріали, присвячених аварії на Чорнобильській АЕС, яка сталася у 1986 році. Американська та російська телеверсії тих драматичних подій суттєво відрізнялися, проте один з висновків є очевидним: масштаб цієї катастрофи помітно вплинув на подальшу долю Радянського Союзу. Аварія на Чорнобильській АЕС суттєво вплинула на стійкість СРСР, який протягом п'яти років після неї просто розсипався, залишивши США домінувати у міжнародній політиці.

Розпад СРСР Владімір Путін неодноразово називав «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Реванш накачана нафтодоларами Росія почала брати ще у серпні 2008 року у Грузії, продовжила незаконною окупацією Криму та розпалюванням війни на Донбасі у 2014 році. Широкомасштабне вторгнення російської армії у лютому 2022 року дозволило загарбникам захопити не лише Чорнобильську АЕС, яка не функціонує, але і найбільшу в Європі Запорізьку АЕС. Вести біля них активні бойові дії виглядало абсурдним, проте російські солдати примудрилися копати окопи у просякнутому радіацією Рудому Лісі на території зони відчуження.

Політолог Костянтин Батозький слушно згадав, що у заступника голови кремлівської адміністрації Сергєя Кірієнка, відповідального за політику на тимчасово окупованих територіях України, у біографії є керівництво «Росатомом». Кілька років практики дозволяють припускати, що колишній технократ розробив механізм ефективного ядерного шантажу без залучення бойового арсеналу РФ, використовуючи лише статус ядерної держави.

Наприкінці березня контрнаступ українських Сил Оборони примусив російських загарбників залишити територію ЧАЕС. Проте на Запорізькій АЕС вони влітку 2022 року започаткували небезпечні експерименти, піддаючи обстрілам цей стратегічний об'єкт з 5 серпня. Артилерія била прицільно, завдаючи шкоди різноманітним об'єктам на території Запорізької АЕС, проте не завдаючи шкоди реакторам. Вони, як відомо, проектувалися під час холодної війни і можуть витримати, скажімо, артилерійський удар або падіння літака. Тому Росія прагне шантажувати відключенням реакторів ЗАЕС від живлення та подальшою неконтрольованою ядерною реакцією. Це має нагадувати ядерну аварію у Фукусімі, лише з тією різницею, що японська АЕС була на березі океану, а українська – перебуває у степовій зоні, де роза вітрів може завдати  радіаційного удару по  населених сотнями тисяч людей територіях.

Росія більше не покладається на власні ядерні сили, вона продовжує шантажувати Європу ядерною аварією. Очевидно, Кремль не впевнений у власному ядерному арсеналі, адже той потребує чималих коштів на обслуговування. Куди більш ефективним є шантаж, зі згадками про Чорнобильську катастрофу та постійними провокаціями навколо стратегічного об'єкту. Світ має реагувати асиметрично, і заява Ліз Трасс про готовність використати британський ядерний арсенал в разі потреби є одним з можливих варіантів реагування.

Україна потребує підтримки світу для недопущення ядерної катастрофи, яка спроможна завдати шкоди Європі, Росія ж намагається зробити неможливим звільнення незаконно окупованих українських територій. Тому світ не може стояти осторонь ядерного шантажу, відповідь має бути консолідованою, насамперед, з боку членів ядерного клубу.

Візит місії МАГАТЕ в Україну не варто розглядати як панацею проти російських гібридних дій у ядерній сфері. Надто довго РФ «підгодовувала» міжнародні організації. До того ж Кремль цілком може створити «бойовий антураж» навколо візиту інспекторів, скорочуючи і без того мізерний термін перебування на Запорізькій АЕС. Провокації ранку 1 вересня підтвердили небажання Кремля йти навіть на мінімальні поступки. Відтак заклик генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гросі забезпечити постійне перебування місії на ЗАЕС загарбники навряд чи буде підтримано, тим більше не варто розраховувати на демілітаризацію стратегічного об'єкту. Путін та його режим розуміють лише силу, тому забезпечити ядерну безпеку можуть поєднання успіхів ЗСУ та тиску міжнародної спільноти.