Як на мене, це серйозний виклик — «мирний план» від КНР, який публічно не оприлюднений.
І питання не лише в тому, що у Пекіні називають російсько-українську війну «українською кризою».
Проблема в тому, що у нас вже 2 роки немає посла в Пекіні.
І твердження Володимира Зеленського в інтерв'ю італійським медіа, що він «прямо та публічно звертався до китайських керівників», на жаль, трохи не тойво. І однієї розмови Дмитра Кулеби з головою китайської дипломатії Ван Ї недостатньо. Це ж не кіно.
Бо китайські лідери (тобто їх попередники) не для того мартени по городах будували, щоб набуту геополітичну вагу витрачати без належної до них поваги.
Росія, можливо, усвідомлює власний статус молодшого партнера Китаю, але у будь-якому випадку з Пекіном розмовляє, доносить власне бачення.
А ми, що у нас «по Китаю», крім реверансів та фото Арахамії з книжкою Сі Цзіньпіна в руках? Отож.
І США, як я припускаю, невипадково почали говорити про плани КНР надати Росії військову допомогу. Вірогідно, спочатку малими дозами.
Нам потрібно долати цю «китайську стіну», і якомога швидше.
