Це питання якось не лунає на медіа просторах, ні українських, ні російських, ні російської опозиції, чи європейських або амеріканських медіа.
Українці з подивом дізнавалися, що скільки не бій ворога, а воно все лізе та лізе. І запаси в нього нескінченні, і люди в нього якись здатні до самогубство нізащо. Але ось і осінь, нарешті і люди порозумнішали, навіть зеки. Кількість наявної росіської зброя підтвердило, що бескінечний тільки всесвіт та дурість у головах росіян, а зброя теж колись закінчується. Українці радіють.
Росіяни перевіряють свої запаси, яких дох@ра, порівнюють розміри та чисельність населення росії та України, та заспокоюються, чи то засмучуються, по обставинах.
Та мало хто говоре з росіян найголовніше. Їх армія перемолюється, от просто знищується. Командири бойові, талановити, та вірні усі вже знищені. Залишилися лише ті, у яких хист відчувати жах та ховатися. Солдати теж. Краща зброя теж, найкраща зброя теж. Ця війна на відміну від другої світової — це війна на знищення скупчення офіцерів, колоборантів, солдат з найякіснішою технікою. Навіть, коли в української сторони зброї обмаль, але вона точніша, то бій нагадує шахову партію, де в одного купа пішаків, але вибиті сильні фігури, а у другого фігур обмаль, але всі сильні.
Навіщо втрачати свою армію? Наполеон мав більшу армію, але ризикнув єю, Кутузов меньшу, але зберів їїї. Гітлер мав міцну армію, але не капітулював навіть при чутливих поразках, країна розкололася. Велікобританія залишила поле боя , та вивела своїх солдатів до батьківщини у 1940, країна зберіглася.
Навіщо росіяни спокійно сприймають знищення своеї армії?
