Як повідомили українські ЗМІ, 24 грудня в Белграді декілька сот московитів вийшли на акцію протесту проти війни московії з Україною. Акцію організувало «російське демократичне товариство», що засноване в листопаді московитами, які приїхали до Сербії через мобілізацію в московії. Акцію провели під лозунгом «Мир Україні, свободу росії» [1]. Протестувальники зазначали, що війна проти України є війною путіна, а не московитів. Але проблема — в тому, що навіть самі московити поки не розуміють: навіть у вільній московії вони завжди будуть проти України. Чому? Бо московія вкрала чужу історію.

26 лютого в якості різдвяного подарунку московії українські дипломати ініціювали розгляд питання, що стосується нелегітимності перебування московії в Раді Безпеки ООН та ООН в цілому. Як говориться в офіційній заяви українського МЗС, «розпад Радянського Союзу в грудні 1991 року залишив невирішеним питання міжнародних прав і обов'язків СРСР. З точки зору міжнародного права, неврегульованим залишається і питання статусу держави-члена ООН та постійного члена Ради Безпеки ООН, яким користується Російська Федерація» [2]. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба чітко визначив, чому московія не має права посідати місце в Радбезі ООН. «Росія — узурпатор місця Радянського Союзу в Радбезі ООН», — підкреслив він в пості в мережі facebook [3]. Ця фраза влучно характеризує не тільки проблему з узурпацією позицій Радянського Союзу на міжнародній арені, але і проблему з узурпацією історії як такої. 

В своїй книзі «Від холодної війни до гарячого миру» Майкл МакФол, колишній посол США в путінській московії, постійно звертається до московії як до «країни з тисячолітньою історією». І для нього, і для багатьох інших західних науковців, спостерігачів та політичних діячів, московія виглядає і сприймається як наступниця не тільки історії Київської Русі, але також — історії Радянського Союзу. Вони схильні ставити знак рівності між абсолютно різними історичними формуваннями: і Київська Русь, і Радянський Союз, і московія часів Івана IV, і Російська імперія після Петра І для них є чимось єдиним, в історичному плані послідовно зв'язаним. Таким чином вони не тільки підтримують імперський наратив самої московії, але роблять практично неможливим розв'язання історичних протиріч між Україною та московією.

Уявімо, що вам сподобалась особистість вашого сусіда. У вас — квартири поряд, ви живете на одному поверсі, зовнішність у вас може бути трошки схожою. Одного дня ви починаєте думати, що він — це ви. Ви змінюєте ім'я на його ім'я, крадете в нього документи, підтягуєте зовнішність під його зовнішність. А самого сусіда силоміць закриваєте в комірчині, підгодовуючи раз в день, щоб не брати гріх на душу. Але поступово ви вживаєтесь у роль, відчуваєте себе ним, стаєте повноцінним громадянином з новим ім'ям, новим прізвищем, новою зовнішністю і цілою персональною історією, вкраденою в сусіда. Ви ходите на його роботу, займаєтесь в спортзалі за його абонементом, вигулюєте його собаку. Ви стаєте ним. І якщо родичі ще можуть побачити, що відбувається неподобство, навколишні люди приймають факт заміни, вони говорять: ну добре, тепер це новий сусід, хай буде, не гірший за попереднього, головне — щоб не було конфліктів. У вас народжуються діти, в дітей — свої діти. І внуки, і правнуки беруть прізвище вашого сусіда (тепер — ваше), по-батькові вони мають сусідське ім'я (тепер — ваше). Але одного дня до них приходять внуки та правнуки постраждалого сусіда, в якого вкрали особистість, і кажуть: а чи ви знаєте, що ваше походження — вкрадене? Воно вкрадене в нас. Це наше прізвище, це наше по-батькові. В кінці кінців, це — наша історія.

В політичній науці існує теорія, заснована на певному масиві історичних спостережень, що вказує на миролюбність демократій між собою. Вважається, що демократії між собою не воюють. Вони можуть конфліктувати з автократичними політичними режимами, автократії можуть (і роблять це із задоволенням) конфліктувати між собою. Але демократія демократії — брат, сестра і вічна колега по цінностях. Тому романтична ідея розвитку саме демократичної московії так чіпляла серця західних (особливо — американських) політологів, політиків та спостерігачів. За теорією демократична московія не може представляти загрозу світу, як мінімум — демократичній його частині. Але уявімо на хвилину, що демократична московія — це правнук людини, яка вкрала сусідську особистість, її ім'я та історію. Чи вирішує «демократичність» цієї країни проблему конфлікту між тим, хто є носієм вкраденої ідентичності і тим, в кого цю ідентичність вкрали?

Сам наратив «тисячолітньої історії росії», а разом із ним — походження назви «Русь», її відношення власне до московії, реальний історичний зв'язок деяких територій московії з реальною Київською Руссю, реальна історія московії як держави, що нараховує лише декілька сот років... все це так і лишиться камнем спотикання для будь-якого московитського демократа. Без України, без українських міст і містечок, без українських назв, без українських церков і соборів, вся вкрадена ідентичність «тисячолітньої історії росії» розбивається вщент. І те, що Україна заявляє свої права на власну ідентичність і на власне походження, не буде прийнято з радістю тими, хто з народження виховувався в наративі «великої держави нащадка Київської Русі, єдиної повноправної спадкоємиці Радянського Союзу, держави з тисячолітньою історією». Бо кожна складова цього наративу штучно створена. Бо кожна складова цього наративу будується на вкраденій особистості.

Отже чи буде московія демократичною, чи ні — питання другорядне для специфіки її взаємин із Україною. Поки московія не примириться із тим фактом, що її офіційна, звична для неї самої історія, історія, підтримана багатьма західними симпатиками, є лише штучним утворенням на основі вкраденого, вона не зможе встановити нормальні сусідські зв'язки з Україною. І кожне наступне покоління внуків, правнуків і праправнуків, вихованих під впливом наративу про «велику Русь, правонаступницю Київської Русі, єдину повноправну спадкоємицю Радянського Союзу», буде ламати свою демократію навпіл там, де зустрінеться з неминучим. Їхня історія — вкрадена. Їхня ідентичність — вкрадена. Їхня держава побудована на піщаному грунті, що зсунеться з місця і розвалить всі надбудови від одного тільки подиху історичного факту.

Джерела:

1. В Белграді кількасот росіян протестували проти війни в Україні. Радіо Свобода. — https://www.radiosvoboda.org/a/news-belhrad-serbiya-protest-viyna/32192195.html

2. Заява МЗС України щодо нелегітимності перебування Російської Федерації в Раді Безпеки ООН та Організації Об'єднаних Націй у цілому. Міністерство закордонних справ України. — https://mfa.gov.ua/news/zayava-mzs-ukrayini-shchodo-nelegitimnosti-perebuvannya-rosijskoyi-federaciyi-v-radi-bezpeki-oon-ta-organizaciyi-obyednanih-nacij-u-cilomu

3. Дмитро Кулеба, персональна сторінка Facebook. — https://www.facebook.com/dmytro.kuleba/posts/pfbid0NviUu2tcfv521WSyuCgw77D3JN44qog6fULTPz4xn2sc7QcmAr9A3VEBhnkAFXsul