КЕРАМІЧНІ РОЗЕТКИ З ДЕКОРУ ПАЛАЦУ І. МАЗЕПИ В БАТУРИНІ:

КОМП'ЮТЕРНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА КИЇВСЬКІ АНАЛОГІЇ

Володимир Мезенцев, Ph.D. (Канада)

Надруковано у збірнику академічних статтей «Сіверщина в історії України: Наукове видання», випуск 10 (Глухів-Київ, 2017), стор. 148-160.

У статті на основі знайдених фрагментів керамічних полив'яних розеток розглядаються їх орнаментація й розміри та прийом оздоблення цими деталями фасадів резиденції гетьмана І. Мазепи в Батурині. Публікуються комп«ютерні реконструкції шести типів цілих розеток та проводяться порівняння з київськими зразками. Аргументується версія про триповерховість і надзвичайне багатство, різноманітність та київське походження керамічного декору палацу.

Історики архітектури вважають прийом оздоблення екстер'єрів мурованих церков керамічними полив'яними розетками одною з самобутних особливостей зодчества Гетьманщини [1]. Пояси цих барвистих деталей збагачували побілені стіни, надавали певний ритм і національний колорит українським бароковим спорудам. Дослідники гадають, що розетки були головною прикрасою фасадів палацу гетьмана Івана Мазепи на околиці Батурина Гончарівці [2].

В раніших статтях автора, Юрія Ситого та Людмили Мироненко, присвячених різним керамічним деталям того палацу, побіжно розглядались деякі фрагменти й типи розеток, знайдені в ході розкопок його залишків у 2004-2010 рр. [3]. Ця праця є першим спеціальним дослідженням розеток палацу Гончарівки. Вона детально розгляне повнішу колекцію фрагментів тих виробів, знайдених під час розкопок решток Мазепиного маєтку в 2004-2013 рр., на основі їх фотографій автора та поточнить і доповнить висновки попередніх студій. Тут повніше опубліковані знімки таких знахідок та нові досконаліші комп'ютерні реконструкції відомих натепер шести типів розеток гетьманської резиденції, виконані членом Батуринської археологічної експедиції, художником Сергієм Дмитрієнком (Чернігів), під керівництвом автора 2017 р. Уперше порівнюються відтворені розетки Мазепиного палацу та ранньомодерних будівель Києва. Автор спирається на свої візуальні обстеження автентичних розеток, що збереглись на архітектурних пам'ятках та в музеях Києва, на їх опубліковані та архівні світлини ХІХ – початку XX ст. Тут надруковані його фото восьми репрезентативних київських зразків XVII-XVIII ст. (рис. 2, 3, 5).

Розкопки Мазепиної садиби на Гончарівці почала Чернігово-Сіверська експедиція Інституту археології НАНУ та Чернігівського національного педуніверситету ім. Т.Г. Шевченка (ЧНПУ) в 1995 р. У 2003-2013 рр. їх плідно продовжила Батуринська українсько-канадська археологічна експедиція за участі автора [4]. Її очолюють наукові співробітники Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя ЧНПУ к.і.н. Вячеслав Скороход та Юрій Ситий. Автор є виконавчим директором проекту історико-археологічного дослідження Батурина при Канадському інституті українських студій Альбертського університету.

Перед 1700 р. І. Мазепа побудував прегарний мурований палац на передмісті Гончарівці й переніс туди свою головну резиденцію з замку-цитаделі Батурина. Під час зруйнування міста царською армією у 1708 р. палац було пограбовано й спалено.

На базі аналізу матеріалів археологічних досліджень його фундаментів і розвалів стін, письмових джерел та малюнку руїн Мазепиної резиденції в Батурині з колекції Фридриха-Вільгельма фон Бергхольца 1744 р. у Національному музею Стокгольму дослідники відтворили план, габарити, архітектурне розв'язання та декор споруди. Автор докладно розглянув будівельну техніку, архітектуру, зовнішню орнаментацію та конструкцію підлог гончарівської вілли, їх походження та аналогії в серії раніших статтей [5]. Спільно з С. Дмитрієнком він підготував гіпотетичні комп'ютерні реконструкції екстер'єру та дев'яти типів мощення підлог цієї споруди (рис. 1).

Разом з північною прибудовою довжина палацу становила біля 20 м і ширина – 14,5 м. Знавець зодчества козацької України Володимир Ленченко на основі опублікованого ним малюнку руїн Мазепиної резиденції в Батурині 1744 р. підрахував, що висота будинку з покрівлею сягала 25 м [6].

Більшість дослідників і автор вважають, що палац мав три поверхи, мансарду і підвал [7]. За вказаним малюнком та археологічними даними, наріжжя чільного фасаду на кожному ярусі прикрашали цегляні півколони чи тричетвертні колони діаметром/шириною близько 30 см з різьбленими кам'яними коринфськими капітелями. Колони спирались на високі п'єдестали і символічно підтримували антаблементи з профільованими карнизами, які відокремлювали й вінчали кожний поверх. Первинно ордерні елементи були пофарбовані червоно-рудою вохристою фарбою, а пізніше побілені вапном. Цілковито потинькованим і побіленим палац Гончарівки дійшов до розорення Батурина 1708 р. [8].

Вірогідно, на замовлення І. Мазепи, його спорудили й оформили в основному за стилем зрілого центральноєвропейського бароко [9]. Однак, як покажемо нижче, спосіб опорядження фасадів палацу розетками мав інше походження.

Під час розкопок залишків палацу та сусідніх будівель Мазепиного маєтку на Гончарівці у 1995-2013 рр. знайдено велику кількість фрагментів керамічних розеток, особливо у сезони 2004-2010 рр. [10]. Їх кругла форма нагадує тарілки з сферично вигнутою центральною частиною й пласкими бортиками/крильцями. Як і пічні кахлі, глиняні розетки, очевидно, формували кахлярі у дерев'яних різьблених формах. На бортиках усіх розеток є по три отвори від цвяхів, якими їх прибили до фасадів палацу (рис. 2, 3).

Лицьова опукла поверхня має рельєфні симетричні зображення розеток у вигляді стилізованих квіток різних фасонів. Ця сторона вкрита поливою. Палітра розеток Гончарівки включала не менше шести кольорів. Найбільш певно виявляються білий, жовтий, зелений, блакитний, бірюзовий (зелено-синій) і темно-синій кольори та їх відтінки. На деяких уламках розеток барви поблякли чи змінились та емаль місцями облупилась. У тих випадках первинні кольори глазурі відтворено гіпотетично. У розписах окремих розеток застосували від двох до п'яти кольорів поливи для забарвлення елементів рельєфного візерунку, фону й бортиків.

У 2010 р. Ю. Ситий з використанням автентичних фрагментів, знайдених на Гончарівці до того часу, графічно реконструював цілі лицьові декоровані сторони п'яти типів розеток, намалював профілі деяких з них, визначив їх діаметр і висоту опуклих середніх частин. Кожний тип має відмінний рельєфний квітковий і геометричний орнамент (типи 94 А-Д за загальною типологією Ю. Ситого керамічних кахлів Батурина XVII-XVIII ст.) [11]. Того ж року С. Дмитрієнко на основі реконструкцій Ю. Ситого та фото уламків зробив першу спробу мальованих кольорових реконструкцій зображень на розетках цих п'яти типів, які опублікував автор [12].

2017 р. С. Дмитрієнко разом з автором детально проаналізували багато фото фрагментів, знайдених під час розкопок Мазепиної садиби у 2004-2013 рр., і підготували гіпотетичні комп'ютерні кольорові реконструкції шести типів цілих розеток та уперше їх численних підтипів (рис. 2, 3). Вони підправили, поточнили й доповнили попередні графічні реконструкції та підрахунки діаметру розеток гончарівського палацу.

Опишемо декор лицьових площин відомих натепер розеток цього палацу за фото автора їх фрагментів та нашими комп'ютерними реконструкціями цілих деталей. Виділені нами шість типів мають різні рельєфні зображення і підтипи з відмінними кольорами поливи та їх комбінаціями. При описі користуємось новою простішою типологією (типи 1-6) цих окремих деталей зовнішнього оформлення споруд, подібною до типології розеток XVII-XVIII ст. Києво-Печерської лаври [13].

Найпростішими за рельєфним декором були розетки Мазепиної резиденції типу 1 (тип 94 Г за типологією Ю. Ситого). На їх лицьовій стороні зображено стилізовану квітку з вісьм'ю рельєфними радіальними ланцетовидними пелюстками з вираженим поздовжнім ребром і закраїнами та плавно загостреними обома кінцями. Можна припустити, що в центрі з'єднання пелюсток була тичинка/серцевина за аналогією з подібним типом І розеток Києво-Печерської лаври [14] (рис. 2.1, 3.1, 4).

Кожну батуринську розетку типу 1 розписано двома-трьома кольорами емалі. Знайдено фрагменти від трьох-чотирьох підтипів з відмінним розподілом барв. На першому пелюстки вкриті яскравою соковитою жовтою поливою, тло – білою, а бортик – бірюзовою. Імовірно, другий і третій різновиди відрізнялись синім та блакитним фоном. Четвертий варіант має блакитний колір пелюсток і бортика й біле тло.

За комп'ютерними реконструкціями С. Дмитрієнка, типи 1, 2, 6 представляли найбільший формат розеток палацу Гончарівки, розміри яких вкажемо нижче (рис. 3).

На унікальних розетках типу 2 (тип 94 А за Ю. Ситим) поєднали рослинні та геометричні мотиви. Там зображено квітку з шістю радіальними злегка опуклими пелюстками, плавно загостреними з обох кінців. Їх верхівки з'єднані схожими за формою шістю пласкими фігурами, що розташовані вздовж бортика. Проміжки між пелюстками заповнені трикутними пірамідками високого рельєфу з увігнутими боками (рис. 2.2, 3.2).

Кожну розетку типу 2 вкрито глазур'ю двох-трьох кольорів. Знайдено уламки його трьох-чотирьох підтипів з варіаціями барв. На першому радіальні опуклі пелюстки та бортик вкриті білою поливою, пласкі фігури, що межують з бортиком, – бірюзовою, а тригранні пірамідки між ними – жовтою. На другому підтипі пелюстки та подібні фігури по периметру розетки жовті, пірамідки білі, а бортик зелений чи салатовий. Відміною третього різновиду є блакитний колір пірамідок і бортика. Майже втрачена емаль одного уламку дозволяє лише гадати, що був четвертий підтип з альтернативним розписом: блакитними чи бірюзовими пелюстками і бортиком, білими фігурами по краю розетки та жовтими пірамідками. Знайдені фрагменти розетки четвертого підтипу описані Ю. Ситим [15].

Батуринські розетки типу 3 (тип 94 Б за Ю. Ситим) мають ошатний рельєфний рослинно-геометричний візерунок. Там зображено вісім радіальних здвоєних опуклих пелюсток з розширеними заокругленими кінцями та тичинкою у вигляді малої квітки в центрі. На кінцях пелюсток наліплені великі й малі кульки і ромбічні завершення між лопатями здвоєних пелюсток. Вражає незвичайне дбайливе оздоблення розеток цього типу такими дрібними наліпами геометричних форм іншого коліру глазурі.

Палітру кожної розетки типу 3 складають три-чотири кольори емалі. Знайдено частини від трьох-чотирьох підтипів з різним забарвленням елементів. На першому пелюстки мають густий зелено-синій колір поливи, кульки і ромбіки на завершеннях пелюсток – жовтий, а тло – темно-синій. На другому варіанті відмінне тільки жовте тло. На третьому різновиді пелюстки білі, кульки-наліпи блакитні, а фон жовтий. За гіпотетичною реконструкцією четвертого підтипу С. Дмитрієнком, там чергуються здвоєні пелюстки білого й синьо-зеленого кольорів, а їх кульки і ромбіки блакитні. На підтримку такого рішення згадаємо подібне чергування пелюсток двох кольорів глазурі на розетках типів І та VI споруд Києво-Печерської лаври [16] (рис. 2.3, 3.3, 4).

В ході комп'ютерних реконструкцій типів 3 і 4 С. Дмитрієнко визначив їх як однакові найменші формати розеток палацу Гончарівки. Він допускає, що були й великоформатні варіанти розеток типу 3 з дванадцятипелюстковою квіткою та типу 4 з десятипелюстковою.

На розетках цього палацу типу 4 (тип 94 В за Ю. Ситим) зображено вишуканий рельєфний квітковий орнамент, складений з трьох концентричних рядів пелюсток. Зовнішні найбільші радіальні стилізовані пелюстки мають заокруглені трилопатеві завершення з рельєфною окантовкою та виділеною центральною поздовжнею злегка вигнутою прожилкою. Між цими пелюстками вставлено менші округлі листочки з делікатними прожилками (на інших підтипах там округлі пелюстки), що утворюють середній пояс. В центрі зображено малу квітку з заокругленими окантованими пелюстками.

За графічною реконструкцією розетки 4 типу Ю. Ситого, її прикрашали шість зовнішніх пелюсток, шість проміжних листочків та п'ять пелюсток внутрішньої квітки [17]. Однак на комп'ютерній реконструкції С. Дмитрієнко збільшив кількість пелюсток до восьми у трьох концентричних рядах цієї композиції (рис. 2.4, 3.4).

Кожну розетку типу 4 розмальовано поливою трьох-п'яти кольорів. Аналіз фото уламків цих виробів дозволяє виділити три-чотири його підтипи з різним розподілом барв. Перший має білі великі зовнішні та малі центральні пелюстки, яскраво-зелені середні листочки, кобальтове тло і бірюзовий бортик. Рельєфна окантовка центральної лопаті чи усіх трьох лопатей зовнішніх пелюсток позначена стрічкою жовтої глазурі.

Відміною другого підтипу є світло-бірюзові найбільші та найменші внутрішні пелюстки і білий колір проміжних округлих пелюсток з прожилками, що тут замінюють листочки. Тонкі центральні поздовжні прожилки на середніх і зовнішніх пелюстках делікатно наведені жовтою емалью. Прийоми позначення прожилок пелюсток жовтою поливою та облямування деталей каймою такого коліру використовували в декорі розеток типів І-VIІ Києво-Печерської лаври [18].

Третій різновид типу 4 має рельєфну блакитну окантовку трьох лопатей зовнішньої пелюстки. На решті цього фрагменту розетки емаль майже втратила колір. На підставі дослідження його світлин С. Дмитрієнко припускає, що було два варіанта розеток з жовтими й блакитними зовнішніми пелюстками з блакитними облямівками на білому чи темно-синьому фоні. Він підготував їх гіпотетичні комп'ютерні реконструкції (рис. 2.4, 3.4).

До п'яти типів розеток Мазепиного палацу, виділених Ю. Ситим у 2010 р., є підстави додати ще один. 2007 р. під час розкопок його залишків знайшли найбільший відомий натепер фрагмент розетки з довгим крильцем, який візуально обстежив і сфотографував автор [19]. Від орнаменту там зберігся тільки рельєфний заокруглений кінець великої трилопатевої пелюстки, вкритої соковитою жовтою поливою, та бірюзова глазурь на бортику. Завершення центральної частини цієї пелюстки гладке і не має рельєфної окантовки, на відміну від зовнішніх трохи менших пелюсток розеток типу 4 (рис. 2.4.5).

В центрі жовтої пелюстки розетки, що описується, є масивний прямий поздовжній валик, більший, ніж рельєфні тендітні вигнуті загострені на кінці прожилки на зовнішніх пелюстках розеток типу 4. На відміну від них, цей центральний валик не досягає верхнього краю пелюстки.

Частково уціліла її ліва менша лопать вінчається малою волютою. Хоч правий бік пелюстки пошкоджений і жовта полива сколота, там явно була така сама симетрична права доля пелюстки. Замість волюток між лопатями зовнішніх пелюсток розеток типу 4 наліплені мініатюрні кульки. За комп'ютерними реконструкціями С. Дмитрієнка, розетка, що розглядається, як і такі деталі типу 4, мали по вісім радіальних пелюсток у кожному з трьох концентричних рядів, але вона була трохи більша за діаметром.

На фото лицьової площини цієї розетки навколо жовтої пелюстки не простежується жодного залишку глазурі. Якщо дійсно її тло було теракотовим, то вона є унікальною серед відомих розеток Гетьманщини.

Ю. Ситий відносить цю розетку до типу 4 (94 В), як його підтип [20]. Однак уважний порівняльний аналіз переконав автора та С. Дмитрієнка виділити її як окремий тип 5, що був схожим за квітковим дизайном до менших розеток типу 4 (рис. 2.4.5, 3.4.5). Вище ми показали, що глиняні розетки цих типів не тотожні за рельєфними візерунками і, відповідно, відтискались у різних матрицях. Різні діаметри розеток типів 4 і 5 за підрахунками С. Дмитрієнка вкажемо нижче.

В межах типу 5 виявляються три-чотири підтипи з різними кольорами полив'яного розпису. На основі світлин вищерозглянутого уламку розетки та з урахунком подібності її орнаменту до розеток 4 типу С. Дмитрієнко та автор гіпотетично відтворили декор цієї деталі технікою комп'ютерної графіки як стилізовану квітку з трьома концентричними поясами пелюсток і тичинкою в центрі. На нашу думку, її перший підтип мав жовті зовнішні й внутрішні пелюстки, бірюзові проміжні пелюстки та бортик і теракотове тло без жодного покриття.

На базі обстеження знімок трьох менших фрагментів розеток типу 5 гіршої збереженості барв глазурі дослідники гіпотетично реконструювали другий підтип з білими зовнішніми й внутрішніми пелюстками, бірюзовими бортиком і середніми пелюстками з виділеними прямими центральними прожилками та темно-синім фоном. Відміною третього різновиду цього типу могли бути бірюзові внутрішні пелюстки та білі проміжні й зовнішні пелюстки.

Аналіз ще двох малих уламків розеток, здогадно приналежних до типу 5, дозволив відтворити комп'ютерним методом його можливий четвертий варіант з бірюзовими зовнішніми й внутрішніми пелюстками, білими чи жовтими середніми пелюстками, зеленим або бірюзовим бортиком та кобальтовим тлом. На обох фрагментах збереглась тонка жовта стрічка вздовж заокругленого завершення зовнішніх пелюсток подібно, як на білих зовнішніх пелюстках першого різновиду розеток типу 4. Тож, палітру розеток типу 5 складали два кольори емалі у комбінації з теракотовим фоном та три-чотири барви включно з жовтою каймою (рис. 2.5, 3.5).

Значно менше знайдено фрагментів розеток типу 6 (тип 94 Д за типологією Ю. Ситого) і на них порівняно обмежено збереглась полива синього й жовтого кольорів. Тому 2010 р. Ю. Ситий і С. Дмитрієнко підготували тільки свої чорно-білі реконструкції рельєфного візерунку розетки такого типу [21].

У 2017 р. С Дмитрієнко на основі первинного малюнку цієї розетки Ю. Ситого та вивчення знімок уламків уперше запропонував її гіпотетичну кольорову комп'ютерну реконструкцію. Вона мала пишний квітковий орнамент, що складався з трьох концентричних кіл радіальних стилізованих фігурних пелюсток, аналогічно до схеми декору розеток типів 4 і 5. Шість найбільших зовнішніх пелюсток, здогадно, вкритих жовтою поливою, мали п'ятилопатеву форму, рельєфні прожилки та окантовки, які плавно описували лопаті. Між пелюстками розміщались радіальні тендітні прямі стебла, рясно оздоблені кульками по боках. Їх фланкували рельєфні дужки, що загинались назовні і вінчались мініатюрними кульками на синьму тлі розетки.

На стебла зовнішніх пелюсток накладено малі пелюстки середнього ряду з загостреними несиметричними кінцівками. Єдина така пелюстка, вціліла на уламку розетки, вкрита жовтою емалью і має рельєфну центральну поздовжню прожилку. Заокруглені більші пелюстки внутрішньої квітки також мали виділену центральну прожилку і, мабуть, бірюзовий колір, як і бортик (рис. 2.6, 3.6). Гадаємо, що розпис розетки типу 6 включав не менше трьох барв. Але не знайдено її різновидів інших кольорів.

Не виключено, що типів і підтипів розеток в опорядженні палацу І. Мазепи на Гончарівці було більше, ніж відомо натепер. Продовження розкопок його маєтку може увінчатись знахідками нових різновидів цих численних деталей.

Так, проведене дослідження і систематизація знайдених фрагментів розеток палацу Гончарівки в ході комп'ютерних реконструкцій цілих зразків дозволяє підсумувати, що в його декорі використали шість вищеописаних типів керамічних полив'яних розеток та від 16 до 21 їх підтипів, переважно три-чотири різновиди в межах кожного типу. Ці вироби оздобили глазур'ю не менше шести кольорів, від двох до п'яти барв в окремих розетках. За підрахунками С. Дмитрієнка на основі нашої комп'ютерної реконструкції Мазепиного палацу, оформлення його фасадів потребувало приблизно 264 розетки (рис. 1). Для порівняння, відбудований до 2000 р. величний Успенський собор Києво-Печерської лаври прикрасили 362 копіями керамічних полив'яних розеток [22].

На жаль, малі розміри майже усіх уламків розеток, знайдених на садибі І. Мазепи, дотепер перешкоджають точному визначенню їх параметрів (рис. 2). Тому дослідники запропонували розбіжні підрахунки діаметру цих деталей.

У звітах археологів про розкопки Батурина 1995 р., 2004 р. та 2010 р. повідомляється про знахідки на місці Мазепиного маєтку фрагментів розеток типів 2-4 (94 А-В), що мали діаметри 30 см, 34,5 см і 40 см. Там же вказано, що висота їх опуклих середніх частин була біля 7 см. Пласкі бортики/крильця мають ширину 1,5-2,2 см і товщину до 2 см [23].

Ю. Ситий та Л. Мироненко у статті про кахлі та розетки типів 1, 2, 4, 6 (94 А, В-Д), виявлені під час розкопок решток споруд гончарівської садиби 2009 р., вказали, що діаметр розеток був приблизно 34,5-35 см [24]. Однак, за останніми дослідженнями своїх малюнків розеток Гончарівки, Ю. Ситий твердить, що вони мали діаметр 30-32 см. На підставі обміру найбільшого фрагменту розетки з довгим бортиком, який знайшли 2007 р. і відносимо до типу 5, цей археолог визначив її діаметр рівним 32 см [25]. В процесі комп'ютерних реконструкцій шести типів цілих розеток палацу Гончарівки С. Дмитрієнко виділив три формати діаметрами 36-37 см (типи 3 і 4), 40 см (тип 5) та 44 см (типи 1, 2, 6). Див. рис. 3.

На нашу думку, треба взяти до уваги розміри кількох керамічних масивних прямокутних полив'яних і теракотових плит з рельєфним гербом і монограмою І. Мазепи, знайдених під час розкопок його резиденції. Їх великі частини краще збереглись і дозволили Ю. Ситому надійно встановити висоту й ширину цих плит: 41 х 33,5 см [26].

За нашою реконструкцією екстер'єру Мазепиного палацу, такі плити встановили на фризах антаблементу над капітелями наріжних колон чолового фасаду. Між геральдичними плитами на фризах розмістили й низки розеток [27] (рис. 1). Ю. Ситий та Л. Мироненко також вважають, що розетки та гербові плити стояли разом на декоративному фризі фасаду [28]. Скоріше за все, висота гербових плит (41 см) відповідає ширині цього фризу, а ширина плит (33,5 см) – діаметру розеток, чи їх меншого формату. Явно діаметр розеток не міг бути більшим за ширину фризу та вказану висоту геральдичних плит. Нагадаємо, що колони, які підпирали антаблементи палацу, мали діаметр біля 30 см, близький до ширини гербових плит і, як гадаємо, до діаметру малоформатних розеток.

Однак у світлі співставлених різних підрахунків розмірів розеток допускаємо використання в декорі фасадів триповерхового палацу Гончарівки кількох форматів розеток з діаметрами 30-32 см, 33,5 см, можливо, також 34,5-35 см та біля 40 см. Три формати керамічних розеток застосували у зовнішньому оформленні Успенського собору Києво-Печерської лаври, порівняння з якими наведемо нижче. Сподіваємось, що нові знахідки розеток на маєтку І. Мазепи допоможуть поточнити й перевірити вказані габарити цих виробів.

За аналогіями архітектурних пам'яток з розетками XVII-XVIII ст., що збереглись у Києві та інших містах Середньої Наддніпрянщини, ці деталі прибивали цвяхами в ряд на фриз антаблементу з чергуванням різних типів і підтипів. Зазвичай ними прикрашали завершення фасадів та барабанів бань мурованих церков, дзвіниць, трапезних та інших монастирських будівель (рис. 6-8). На наш погляд, виявлена порівняно велика кількість типів і особливо підтипів розеток, використаних в уборі палацу Гончарівки, вказує на оздоблення ними фризів антаблементів усіх трьох поверхів, як зображено на реконструкції його екстер'єру (рис. 1). Це тим більш правдоподібно, якщо там застосували різні формати розеток діаметрами від 30 см до 40 см. Відповідно, для кращого зорового сприймання більші розетки, радше, помістили на фризи антаблементів верхніх ярусів, а менші – на нижніх.

Наприклад, більші розетки діаметрами 41 см та 62 см прикрашали високі підбання Успенського собору Києво-Печерської лаври, а під карнизами його фасадів розмістили розетки 37 см у діаметрі. Такими меншими розетками оформили й фризи антаблементу першого поверху друкарні 1701 р. та барабану невисокої бані Микільської лікарняної церкви лаври біля 1700 р. [29] (рис. 6, 7).

За обмірами автором трьох цілих масивних автентичних керамічних глазурованих розеток кінця XVII-XVIII ст., якими оздобили найвищу центральну баню Михайлівського Золотоверхого собору Києва, їх діаметри є 45-46 см і 52 см [30]. Копії таких розеток встановили там під час відбудови пам'ятки до 2000 р. (рис. 5, 8). На фризах антаблементів різолітів західного фасаду Михайлівського собору первинні керамічні розетки та їх сучасні репліки мають набагато менший розмір [31].

Застосування вказаної великої кількості різновидів розеток, правдоподібно, різних форматів у декорі палацу І. Мазепи в Батурині говорить на користь версії більшості дослідників про його триповерховість та відповідної реконструкції цієї споруди автором (рис. 1). Ці дані протирічать твердженню деяких археологів про приналежність палацу Гончарівки до типу одноповерхових кам'яниць, звичайних невибагливих осель козацької старшини народної традиції. Вони неправомірно порівнюють архітектурне розв'язання, зовнішній убор, план і параметри головної Мазепиної резиденції та цегляного одноповерхового будинку полковника Якова Лизогуба у Чернігові 1690-х рр. [32]. Проте в таких кам'яницях Гетьманщини фасадні керамічні розетки та геральдичні плити не зустрічаються. Інші аргументи на підтримку погляду про багатоярусність палацу Гончарівки викладені у кількох статтях автора, присвячених його архітектурі, будівельній техніці, орнаментації та конструкціям підлог [33].

Розкопки залишків інших світських і культових споруд Батурина XVII-XIX ст. не виявили там керамічних розеток. У натурній реконструкції цегляної одноповерхової гетьманської резиденції кінця XVII ст. в цитаделі батуринської фортеці 2008 р. київські реставратори прикрасили фриз її антаблементу полив'яними поліхромними розетками без обгрунтування археологічними чи іншими джерелами.

Спеціалісти з вивчення художньої кераміки відзначають високий технічний і мистецький рівень пічних кахлів, розеток та вставок з Мазепиним гербом палацу Гончарівки, визнають їх цінними творами архітектурної майоліки українського бароко [34]. Проведене дослідження показує, що розетки були одною з найбільш численних і типологічно розвинутих категорій керамічного вбрання цього палацу. Кількістю і різноманітністю вони поступались лише асортименту пічних кахлів палацу, серед яких Ю. Ситий виділив близько 30 різновидів [35].

Для порівняння, в екстер'єрі грандіозного Успенського собору Києво-Печерської лаври виявили сім типів та 11 підтипів розеток. В опорядженні менших споруд лаври – Троїцької надбрамної та Микільської церков і друкарні – застосували тільки по два типи чи підтипи розеток [36] (рис. 4-7).

Наші висновки про оздоблення палацу Гончарівки розетками шести типів з 16-21 підтипів і палітрою не менше шести кольорів поливи та їх відтінків доповнюють результати попередніх досліджень про використання там семи-дев'яти способів мощення і орнаментації підлог глазурованими й теракотовими плитками, біля 30 різновидів майстерних полив'яних різнобарвних пічних кахлів та двох варіантів теракотових і глазурованих геральдичних плит [37]. Ці дані свідчать про надзвичайну ошатність, коштовність та різноманітність керамічного декору головної резиденції І. Мазепи у Батурині.

Детально порівняємо реконструйовані розетки його палацу з такими прикрасами споруд Києва. За фото XIX – початку XX ст., там ледве не кожна барокова мурована церква, дзвіниця і деякі трапезні та інші монастирські будинки були оформлені керамічними полив'яними розетками [38].

Дарія Фінадоріна грунтовно дослідила розетки XVII-XVIII ст. Успенського собору, Троїцької надбрамної та Микільської лікарняної церков і друкарні Києво-Печерської лаври й виділила там вісім типів. Кожний з них складається з двох-трьох підтипів різного коліру поливи [39] (рис. 4-7).

Автор зробив фотографії та обміри восьми автентичних цілих та фрагментованих керамічних глазурованих розеток різних типів, які зберігаються у фондах Національного заповідника „Софія Київська“. Очевидно, п'ять з них походять від убору Успенського собору лаври, зруйнованого 1941 р., та неідентифікованих ранньомодерних церков Києва, знесених у 1930-х рр., і мають діаметри 40-45 см. Як згадувалось вище, три великі розетки кінця XVII-XVIII ст. діаметрами 45-52 см прикрашали головну баню Михайлівського Золотоверхого собору, розореного 1935 р. [40] (рис. 5, 8).

Великі розетки вказаних київських будівель були більші за такі елементи палацу Гончарівки. Нагадаємо, що Д. Фінадоріна виділила три формати розеток Верхньої лаври з діаметрами від 37 см до 62 см. Висота півсферичних середніх частин лаврських розеток (8-9 см) та ширина їх пласких бортиків (2,5-3 см) незначно перевищують подібні розміри батуринських зразків. В найбільших розетках Успенського собору бортики набагато ширші: 5 см [41].

На боках опуклих центральних частин розеток споруд лаври та Михайлівського собору з фондів Софійського заповідника пробито три-чотири отвори від цвяхів, якими їх прибили до стін (рис. 4, 5). В розетках гончарівського палацу такі отвори трохи менші й знаходяться виключно на внутрішніх краях бортиків. Мабуть, вони зроблені до випалення цих виробів.

Перелічені вище шість кольорів поливи розеток Мазепиної вілли широко використовували в розписах подібних деталей XVII-XVIII ст. у Києві. Однак там палітра була багатша. Загалом для оздоблення розеток Верхньої лаври вживали не менше 10 кольорів й відтінків глазурі. Зокрема, там користувались коричневою емалью, що не характерна для полив'яної кераміки Батурина до його погрому 1708 р.

Подібно як в розетках Гончарівки, у кожному різновиді лаврських розеток застосували три-чотири кольори поливи [42]. Але на трьох великих розкішних розетках головної бані Михайлівського собору налічуємо по шість-сім барв. Їх розмаїта політра включає червоний чи рожевий, чорний, бежевий та інші кольори, котрі відсутні на розетках гончарівського палацу та навіть будівель лаври (рис. 4, 5).

Описаний вище реконструйований тип 1 розеток того палацу з найпростішим рельєфним зображенням стилізованої квітки з вісьм'ю радіальними пелюстками з плавно загостреними кінцями є найближчою аналогією розеток типу І і IV, за типологією Д. Фінадоріної. Їх бачимо на підбанні Троїцької церкви, головній бані та фасадах Успенського собору й друкарні Києво-Печерської лаври (рис. 2.1, 3.1, 4-7).

Спрощеною схематизованою версією розеток типу І є такі деталі на фризі підбання Микільської лікарняної церкви лаври (тип VIII за Д. Фінадоріною). Вони позбавлені рельєфного рослинного візерунку і лише розписані поливою трьох кольорів. На першому підтипі цих розеток намальовано жовтою глазур'ю стилізовану квітку з шістю радіальними плавно загостреними на завершеннях краплевидними пелюстками та напівкруглою тичинкою, які нагадують рельєфні зображення розеток типу 1 Мазепиної резиденції [43].

Однотипні реставрована та фрагментована більші розетки діаметром 43 см, що походять від неідентифікованих знесених барокових церков Києва, знаходяться у фондах Національного заповідника „Софія Київська“ (рис. 5). Схожими до типу 1 є також дві великі й вишукані розетки з центральної бані Михайлівського собору діаметром 51-52 см з тих фондів. Але кількість радіальних вузьких клиновидних пелюсток там збільшено до 16 і додано низки наліпних малих квіток і кульок вздовж бортиків та масивну кулю в центрі на місці тичинки (рис. 5). Лариса Виногродська вважає це стилізованою квіткою лотоса [44]. Відтворена батуринська розетка типу 2 з шістю радіальними пелюстками з плавно загостреними кінцями має деяку подібність до квіткового дизайну типу 1 та його київських аналогів (рис. 2.2, 3.2, 4, 5).

Більш загальну схожість мають квіткові орнаменти розеток типу 3 палацу Гончарівки та типів ІІ і VII, які оздоблюють фасади й підбання Успенського собору, друкарні та барабан купола Троїцької церкви [45]. Автентичні цілі й фрагменти розеток цих лаврських споруд збереглись у сховищах Софійського заповідника. На розетках обох вказаних типів зображено вісім рельєфних радіальних здвоєних пелюсток зеленої поливи, що потовщуються на кінцях і завершені невеликими напівкруглими жовтими наліпами з тичинкою в центрі на кобальтовому тлі (рис. 2.3, 3.3, 5).

На типах І-VIІ розеток Києво-Печерської лаври декоративні елементи часто облямовані каймою жовтої емалі [46]. Нагадаємо, що подібно жовтою стрічкою окантовані зовнішні трилопатеві пелюстки розеток типів 4 та 5 Мазепиної господи (рис. 2.4.5, 3.4.5).

Квітковий візерунок її розеток типів 4-6 з вісьм'ю та шістю великими фігурними пелюстками дещо нагадує вибагливий орнамент розетки головної бані Михайлівського собору, що знаходиться у фондах Софійського заповідника і має діаметр 45 см. На ній зображено шість рельєфних масивних стилізованих листів оканту зеленої глазурі та шість малих жовтих фігурних пелюсток, які обрамовують тичинку у вигляді великої блакитної кулі. Форма цих пелюсток з виділеною центральною прожилкою подібна до рельєфних внутрішніх і проміжних пелюсток на батуринських розетках типів 4-6 (порівняй рис. 2.4-6, 3.4-6, 5).

Проведене порівняння розеток палацу Гончарівки та споруд Верхньої лаври і Михайлівського Золотоверхого собору Києва показує їх подібність за формою, рельєфними й мальованими рослинними і геометричними мотивами, кольорами поливи та способом прикріплення до стін. Відтворений декор розеток Мазепиної резиденції знаходить аналогії серед п'яти з восьми типів (І, ІІ, IV, VII, VIII) лаврських розеток та в меншій мірі серед трьох таких деталей кінця XVII-XVIII ст. Михайлівського собору. В той же час орнаменти більшості батуринських розеток (типи 2-6, крім типу 1) мали самобутні оригінальні риси і не поступались майстерністю багатьом київським. Їх майстри не копіювали, а, радше, творчо перетлумачували зображення на відомих нам київських зразках. Як бачимо, вони досить своєрідні на різних типах розеток споруд Києва, навіть в межах одного Печерського монастиря, від скромніших і менших таких деталей Микільської церкви до пишних і найбільших розеток з бань Успенського та Михайлівського соборів.

Все це переконує в тому, що прийом оздоблення фасадів палацу І. Мазепи в Батурині керамічними глазурованими розетками перейняли з київського зодчества кінця XVII ст. Такий висновок узгоджується з думкою Ю. Ситого про походження майстрів усіх категорій керамічного убору того палацу з Києва.

За цим дослідником, формовочна глина пічних кахлів, розеток, геральдичних вставок та плиток підлог палацу Гончарівки тотожня. Вона є місцевою, але відмінною від глиняного тіста кахлів, знайдених в інших частинах Батурина. Ю Ситий вважає, що усі ці керамічні деталі виготовили досконалі кахлярі, запрошені гетьманом з Києва [47]. Очевидно, вони відформували розетки з місцевої глини у Батурині, але могли привезти з собою готові різьблені дерев'яні форми, які вживали для прикрашення розетками тогочасних київських храмів.

Автор вже писав про те, що декорування фасадів і бань цегляних сакральних споруд керамічними розетками було популярним у Києві XVII-XVIII ст. [48]. Цю техніку широко вживали в ході інтенсивного будівництва там церков і трапезних коштом І. Мазепи.

Зокрема, фундовані ним Богоявленський (1690-1693 рр) та Микільський (1690-1696 рр.) собори Києва також мали пояси керамічних розеток на завершенні фасадів та підбань. На жаль, вони втрачені разом з цими шедеврами українського зодчества, зруйнованими у 1934-1935 рр., і відомі лише за фото обох храмів ХІХ – початку ХХ ст. [49]. Довершена барокова архітектура та пластичний декор Микільського собору з на