Євген Артамонов: Сповідь чоловіка засновниці альтернативної школи (Частина 1)

Трошки про автора

Я – Артамонов Євген. На даний момент є докторантом і доцентом Національного авіаційного університету, власником приватного підприємства з розробки програмного забезпечення, засновником 5 стартапів, але головне – батьком двох чарівних дівчинок (15 та 10 років – обидві на домашній освіті) і чоловіком дуже енергійної жінки, яка поставила за мету змінити світ навколо себе, але спочатку зміни стосувались здебільше чоловіка (тобто автора цієї сповіді, який практично всього у житті досягнув завдяки цим змінам), потім черга дійшла до самої себе (зміна роботи, розкриття педагогічних талантів, занурення в психологію, отримання другої освіти, відкриття власної психологічної практики, заснування власної школи), дітей ніхто не змінював – вони просто були змушені підлаштовуватись під зміни світогляду батьків.

Хоча саме діти привели нас у світ альтернативної освіти (сподіваюсь, що дана сповідь торкнулась лише людей у темі, але для широкого загалу надаю посилання, де за пунктами розкривають особливості альтернативної освіти).

Дана сповідь пишеться більше для себе, щоб хоч якось вибудувати хронологію подій останнього року, проаналізувати помилки та зарядитись енергією на наступний рік. Але для зручності читача в кожному підрозділі описуються причини дій, їх результат і загальний перелік статей витрат (суми не наводяться, бо у кожного свої вимірювання необхідних грошових лімітів).

Перше знайомство з альтернативною освітою, або ще одна звичайна історія про відхід від шкільної системи освіти

Вперше я почув про альтернативну освіту восени 2014-го.

Старшій донці 12 років, вона вже третій рік навчається у фізико-математичному ліцеї (без сорому можемо сказати, що одному з найкращих, в який вона перейшла за конкурсом у 5-му класі), за плечима у доньки низка олімпіад з математики та логіки, на які вона була записана поза бажання ліцею (за якимось химерним уявленням про рівень готовності учнів ліцей відправляв їх на олімпіади лише з сьомого класу), серед результатів олімпіад найвищими були два других місця з математики серед учнів Києва, додатково донька закінчувала музичну школу за класом фортепіано, відвідувала гуртки з малювання, м'якої іграшки, танців, займалась з репетиторами китайської та математики і постійно читала (на таку кількість прочитаних книг я зміг вийти тільки у 20-річному віці).

Це дуже звичайна картина для багатьох сімей, де батьки, турбуючись за майбутнє дитини, намагаються наповнити її життя за власним зразком і за примарним зразком уявлення про ідеальне дитинство.

Про стурбованість помилковості обраного шляху в освіті доньки дружина повідомила мені в кінці шостого класу, а потім наголосила на ньому на початку сьомого (нажаль, на той момент мене цікавили лише результати – перемоги в олімпіадах, конкурсах, виставках, а не процес становлення моїх дітей). Окрім постійної фізичної та психологічної втоми, поганого сну, донька почала втрачати будь-яку мотивацію до отримання нових знань.

Всі домашні завдання проходили через надзусилля у пізній час, бо ліцей, гуртки і репетитори практично забирали весь час і сили. Тоді ми вперше почали розбиратись більш глибоко в домашніх завданнях, роз'яснювати пропущені моменти теорії, які в силу супер-нових підходів до наповнення підручників пропускались не тільки учнями, але й вчителями.

Ми не сильно гнались за оцінками, тому не дивувались, що у доньки, навіть, з математики було 8 балів (вона була другою у класі, тобто про оцінки інших дітей можна тільки уявляти). Але неадекватність кількості і якості домашніх завдань турбувала нас все більше, бо нічого, окрім «набивання руки», «зазубрювання» правил, вони не давали. Якби не участь в олімпіадах, яка давала розуміння розбіжності у рівні завдань з ліцейними, то ми б і не знали про дану відсталість ліцею і його педагогів.

Другим дзвоником виявилось абсолютне нерозуміння фізики і ряду інших непрофільних предметів (на той момент у ліцеї не вистачало штатного фізика, тому вони викручувались як могли, але для дітей фізика померла з перших уроків, такі ж проблеми були і у інших предметів).

Намагання достукатись до вчителів з профільних предметів закінчилась нічим. І в кінці кінців я пішов на конфлікт, коли не витримав тортур 3-годинниими батьківськими зборами, де поливали брудом всіх дітей, розповідаючи про їх лінощі, небажання вчитись, а іноді звинувачували і їх відсталості, натякаючи на необхідність нашої вічної вдячністі, що такі генії освіти витрачають час на таких недолугих дітей (відмічу, що ліцей навчає дітей лише з п'ятого класу, в який всі діти проходять за конкурсом). Так, на збори ходив зазвичай я, бо вмів відключатись від потоку самовихвалян вчителів і вимагань на збори грошей на оновлення в класі (просто платив)), але того разу не втримався.

Поговоривши з батьками, я виявив, що проблеми пізніх засиджувань за домашнім завданням є у всіх дітей класу, навіть тих, що не відвідували гуртків, а рівень знань у більшості випадків набагато менший за очікуваний.

Але моє обурення методиками навчання, відсутністю послідовності та банальної логіки у форматі подачі матеріалу було підтримано тільки декількома батьками, які дуже швидко пожаліли про це, бо на них напали інші вчителі та класний керівник. В той момент я остаточно усвідомив, що з цим ліцеєм пора прощатись. Але куди йти, якщо це і так був один з найкращих ліцеїв?

А цього питання тільки і чекала моя дружина, яка в той самий момент виклала переді мною цілий ряд посилань на альтернативну освіту і запропонувала походити разом на зібрання батьків так званих хомскулерів (homeschooler), щоб зрозуміти, чи підійде нашій дитині формат навчання вдома.

Скажу одразу – світогляди хомскулерів дуже різняться між собою, починаючи від підходів до навчання і закінчуючи релігійними вподобаннями. Різноплановість підходів до навчання здебільше проявляється в тому, що відкинувши формат шкільного навчання (не вдаємось до причин цього відкидання – у кожної родини вони відрізняються), більшість батьків знаходяться в постійному пошуку нового формату, який вважається зазвичай ненормальним для більшої частини суспільства. Іноді батьки впадають в такі крайнощі, що можуть «переварити» лише люди у темі хомскулінгу з багаторічним стажем.

До того ж, родини хомскулерів проходять стадію відчуження суспільством, бо перша підозра – «У вас хвора дитина?», а після намагань пояснити про незадоволеність рівнем школи або ліцею чи системою освіти взагалі – «А ви розумієте, на що прирікаєте дитину? Ви злочинці по відношенню до дитини? Це ви з жиру біситесь!» (подібні заяви можуть прийти і від самих близьких людей).

Не дивлячись на всі побоювання, у січні місяці ми забрали документи доньки з ліцею і перевели її до заочної школи. Про правила переводу я точно напишу окрему статтю або можу розповісти у приватній бесіді.

Заочна школа прийняла нас з деяким побоюванням, яке різко змінилось подивом, бо донька показувала надвисокий рівень знань з ряду предметів. Тому практично всі перші захисти контрольних робіт проходили очно, але з часом поява доньки у школі звелась до 2-3 разів на півріччя (частіше у випадках, коли вчитель дуже хотів підняти бал, а донька була не проти з'їздити до школи).

Позитивні наслідки:

1) нормалізація сну;

2) нормалізація психічного і фізичного стану;

3) спокійне (без надзусиль) закінчення музичної школи;

4) розвинення самостійності у формуванні графіка життя;

5) участь у плануванні відпусток (місце, час, цікаві місця навколо);

6) розкриття лінгвістичних здібностей (2 іноземних мови на розмовному рівні і 2 – на середньому);

7) розвинення навичок програмування (C#, Java);

8) початок кар'єри викладача (проведення майстер-класів та занять для дітей молодшого шкільного віку);

9) підвищення середнього балу атестату з 9,1 до 10,2;

10) поява прагнення до самоосвіти (засвоєно ще два музичних інструменти, пройдено декілька сотен різноманітних курсів, тощо);

11) зменшення шкільного фінансового тягаря (відсутність витрат на шкільну форму, за 3 роки було здано 650 гривень і то більше за власної ініціативи, коли почули про проблеми з оснащенням тривожної кнопки та закупівлі витратних матеріалів до ДПА).

Негативні наслідки:

1) відсутність призових місць на олімпіадах з математики та фізики;

2) практично повна втрата уявлення батьками про зміст навчання у школі;

3) необхідність декілька разів на півріччя возити дитину у робочий час до школи (але більшість дітей їздять самостійно);

4) зменшення кола постійних приятелів (хоча для когось це позитив, бо шкільні приятелі замінились на приятелів за інтересами зі всього світу);

5) збільшення додаткових витрать на позашкільну освіту (витратні матеріали (спеціалізоване обладнання (барабанна установка, гітара, холсти, фарби, тощо)), оплата майстер-класів, репетиторів за окремими предметами, курсів (програмування, іноземні мови, тощо)).